Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 24, 2018

Валуєвському указові виповнилося 155 років

Автор:

|

Серпень 22, 2018

|

Рубрика:

Валуєвському указові виповнилося 155 років

18 липня 1863-го Петро Валуєв, міністр внутрішніх справ Російської імперії, видав розпорядження, яке забороняло друкувати українською мовою книги. Серед інших подібних актів Валуєвський циркуляр вирізнявся тим, що забороняв друкувати українською мовою всі книги, в т. ч. релігійну літературу та шкільні підручники. Після початку польського повстання у січні 1863 року петербурзький уряд вдався до репресій проти всіх неросійських народів імперії. І першим актом став документ «Про книги, що видаються для народу малоросійською говіркою». Цей акт мав суто політично-дискримінаційний характер, де було сказано, «ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може». Валуєв наголошував, що тим, хто вважає українську мову зрозумілішою для народу за російську, «більшість самих малоросів закидають сепаратистські задуми, ворожі Росії та погибельні для Малоросії». Особливо небезпечним міністру видавалося те, що прагнення українських інтелігентів дати своєму народові освіту рідною мовою збігалося з польськими політичними домаганнями. Відтак циркуляр приписував цензорам дозволяти до друку українською лише художні твори. Натомість видання українською релігійної, шкільної й іншої призначеної для народу літератури мало бути призупинено до ухвалення окремого урядового рішення.
Валуєвський циркуляр схвалив імператор Олександр ІІ і його розіслали для виконання Київському, Віленському, Ризькому, Одеському та Петербурзькому цензурним комітетам, а також окремим цензорам у Казані та Дерпті (тепер — Тарту). Відтоді цензори часто забороняли видання будь-яких українських книг, тому вже через вісім років, за висловом історика Миколи Костомарова, українська література в кордонах Російської імперії фактично припинила своє існування.
На доповнення до Валуєвського циркуляру 30 травня 1876-го Олександр ІІ підписав Емський указ, яким не лише заборонив видавати, але й ввозити з-за кордону українські книги, а також заборонив влаштовувати театральні вистави та викладати у школах українською мовою, навіть друкувати україномовні тексти до нот і мистецтва. Ні Валуєвський циркуляр, ані Емський указ формально ніколи скасовані не були. вони становлять дороговказ Путіну і в наш час.
Тоді причиною видання циркуляра було побоювання царської влади, що видання книжок українською стимулюють зростання сепаратистських, пропольських та антицарських настроїв. Адже в перші роки правління царя Олександра ІІ різко пожвавився український національний рух. 1859 року запровадили недільні школи для народу, в яких навчання велося народною (українською) мовою. Для цього видали підручники: «Граматику» Пантелеймона Куліша (1857); «Буквар» Тараса Шевченка (1861); «Арихметику або нотницю» Олександра Кониського (1862). У Санкт-Петербурзі друкували дешеві видання окремих творів Шевченка й інші твори для народу. В січні 1861-го почав виходити науково-літературний журнал «Основа», редактором якого був Василь Білозерський. 1856 року з ініціативи Пантелеймона Куліша почали використовувати розроблену ним українську граматику.
Це не могло не тривожити царську владу та її посіпак в Україні, котрі дуже боялися зростання національної свідомості українців. Страх царської влади перед українським відродженням був тісно пов’язаний з таким же страхом перед відродженням польським. Адже саме в січні 1863-го у Російській імперії вибухнуло польське повстання, яке російська влада втопила в крові. Визвольні рухи весь час давали знати про себе. Щойно після вбивства народовольцями імператора Олександра ІІ його наступник пішов на певні поступки щодо книгодрукування, але одночасно категорично заборонив український професійний театр. 1881 року дію Емського указу дещо пом’якшили, проте у 1884-го, 1892-го і 1895-го його доповнили новими заборонами, зокрема, на видання дитячих книжок.
Емський указ різко змінив перебіг розвитку українства. Яка ще мова витримала таке переслідування? Її зживали зі світу, плюндрували, зневажали, принижували, відтісняли на другий чи десь аж на десятий план. Провідні діячі українства твердили, що рідна мова — душа нації, її повітря, коли вона зникне, зникне назавжди народ. В муках і переслідуваннях українська мова прожила свій тернистий шлях. Мабуть, дух Шевченка, живий образ і голос «Кобзаря» викликав її до життя.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...