Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 23, 2019

Твердиня розуму

Автор:

|

Липень 24, 2014

|

Рубрика:

Твердиня розуму

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

27 липня 1834-го було відкрито Київський імператорський університет Св. Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Сьогодні Київський національний університет імені Тараса Шевченка вважається найкращим класичним університетом серед усіх українських вишів. Утім, так було не завжди. Цей вищий навчальний заклад знає як періоди наукового злету, так і майже цілковитого забуття. Зокрема, після встановлення в 1920-х в Україні кривавої диктатури радянської влади, що зруйнувала всю вже існуючу систему вищої освіти, університет перетворився на «вищу школу» з ліквідації неграмотності серед комуністичних функціонерів. Із цього «провалу» в небуття, університет поступово став виходити тільки після свого відновлення від руйнувань, завданих Першою світовою війною.

На першому курсі – 62 студенти
Формально історія Київського університету Св. Володимира починається з 8 листопада 1833 р., коли російським імператором Миколою І був підтриманий запит міністра освіти Уварова про заснування Імператорського університету Св. Володимира на базі перенесеного до Києва польського Кременецького ліцею.
І вже 27 липня 1834-го, в день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира, відбулося врочисте відкриття університету. А 18 жовтня 1834 року на посаду першого ректора університету наказом Миколи I був затверджений 30-літній професор ботаніки й аматор-історик, фольклорист Михайло Максимович.
Протягом першого навчального року (1834/35 рр.) в університеті працював лише один філософський факультет із двома відділеннями: історико-філологічним і фізико-математичним.
На перший курс було зараховано 62 студентів, і 28 серпня 1834-го в університеті почалися заняття. Із перших спудеїв історикам відомі прізвища тільки трьох із них: це – В. Гірш, В. Переволоцький і А. Потапович.

Без власного даху
Що ж до нового університету, то чималу проблему для нього становила відсутність власного приміщення. Протягом перших восьми років керівництво навчального закладу було змушене орендувати кілька приватних будівель, зовсім не пристосованих до навчального процесу.
Будівництво нового приміщення почалося 31 липня 1837 на пустельній околиці Києва. Саме там (нині вул. Володимирська) у 1838-1842 рр. був зведений у стилі класицизму величезний університетський корпус, який спершу був білим, але із часом його перефарбували на червоно.
Головна будівля університету (Червоний корпус) – це величезний замкнений корпус у кольорах нагородної стрічки ордену святого Володимира – червоний і чорний (червоні стіни, чорний фундамент і капітелі колон). Девіз цього ж ордену Utilitas, Honor et Gloria» («Користь, честь і слава») також став девізом вишу.
Урочисте закладення нової будівлі університету відбулося 31 липня 1837 року. На місці закладки фундаменту була залишена медаль, на якій указувався рік початку будівництва. Крім медалі заклали камінь з фундаменту Десятинної церкви, мідну табличку і три монети: платинову, золоту й срібну.

Латинський квартал Києва
Коли архітектор працював над проектом корпусу, ще не було відомо, із якого боку будівлі буде прокладена вулиця Володимирська. Саме тому було зроблено презентабельними як східний, так і західний її боки. Нині східна частина виходить на вулицю Володимирську, а західна – на сучасний Ботанічний сад.
До 20-х рр.. ХХ століття в Червоному корпусі, за напівкруглим фасадом у його північній частині містився католицький університетський костел, а в південній – православна університетська домова церква Св. Володимира.
На четвертому поверсі Червоного корпусу розташовувалися студентські гуртожитки (їх тоді називали «студентські камери»). Там же була студентська бібліотека, квартири й кабінети викладачів, карцер для студентів.
На другому поверсі була об лаштована університетська їдальня. Музеї, кабінети, архів, помешкання службовців, велика бібліотека розташовувалися на першому, другому і третьому поверхах.
1841 року за Червоним корпусом заклали Ботанічний сад. Деякий час на цій території був і Зоологічний сад, але в 1913 році його перевезли на нове місце.
У 40-50 рр.. XIX століття будівлю київського університету і найближчі вулиці навколо неї жителі міста та студенти називали «Латинським кварталом Києва», за аналогією з традиційним паризьким студентським кварталом н Сорбонни а лівому березі Сени.

Один факультет — філософський
Перші заняття в університеті відбулися 27 липня 1834, після врочистого відкриття вишу. У Києво-Печерській лаврі відслужили Божественну літургію, після чого присутні повернулися в орендований для навчання будинок на Печерську.
1834 року в університеті був лише один факультет – філософський, із двома відділеннями – історико-філологічним і фізико-математичним. 1835-го було відкрито юридичний, 1841-го – медичний факультети (згодом медичний факультет відокремився й став нинішнім Київським медичним університетом).
Філософський факультет 1850 був розділений на історико-філологічний та фізико-математичний факультети. У складі цих чотирьох факультетів університет працював до 1918-го.
Згідно зі статутом, встановлювався чотирирічний термін навчання. Студенти складали іспити наприкінці кожного курсу, і перед закінченням університету особливо успішним видавали золоті та срібні медалі.

Із метою насильницької русифікації
Київський імператорський університет Св. Володимира від самого початку свого існування опинився в досить непростій ситуації. З одного боку, це був новий вищий навчальний заклад, що виконував свої функції, але з іншого – стояла діяльність його керівників від ректора і до рядового викладача, що була спрямована на виконання найважливішого імперського завдання: деполонізації Польщі та Правобережної України через її насильницьку русифікацію і, таким чином, колонізацію захоплених у Речі Посполитої її територій у Правобережній Україні.
Чисельно серед викладачів переважали кременецькі професори, як правило, поляки. У 1830-х рр. радикальні ідеї здобуття незалежності Польщі від Російської імперії швидко знаходили відгук у студентському середовищі.
9 січня 1839 було вирішено для придушення пропольської більшості серед професорів і студентів припинити роботу університету й замінити не тільки їх склад, а й замінити все керівництво навчального округу знову через «підготовку до заворушень», яка була нібито виявлена таємною російською поліцією (жандармерією) в університеті.
Фактичне його закриття відбулося 17 березня 1839-го. Університет втратив половину своїх викладачів і багатьох студентів. Педагогів-поляків замінили німецькі викладачі з Дерптського університету, який в ті часи мав найкраще становище серед імперських університетів.

Подвійний підхід
Незважаючи на всі «негаразди» 26 квітня 1839 року указ від 9 січня 1839-го був скасований і заняття в університеті відновилися у вересні 1840-го.
Із метою наведення порядку в університеті і запобігання там нових політичних хвилювань з липня 1842-го почали діяти новий статут і штатний розклад університету. Вони враховували багато положень статуту 1835 р., загальних для всіх імперських університетів.
Але водночас значна частина пунктів статуту містила спеціальні постанови саме для Університету св. Володимира. Спільним було все, що стосувалося засідань ради і правління, ведення справ, читання лекцій і проведення іспитів. Інші пункти статуту відрізнялися.
Як зазначав відомий український вчений професор М. Володимирський Буданов: “Київський університет… в особливому становищі… Допускаючи свободу, як у німецьких університетах, у навчальній частині, статут у всьому, що стосується управління, не дає і тієї частини прав Університету св. Володимира, яка була надана іншим російським університетам за статутом 1835-го.» Цей подвійний підхід пронизав потім два наступних десятиліття життя Університету – до 1863 року.
Важливим нововведенням став інститут підготовки професорства, так звана доцентура. У загальноімперському статуті російських університетів її не було. 6 квітня 1844-го з’явилося положення про вчений ступінь.
Такі зміни, потрясіння і негаразди пережив Київський університет у перші роки свого існування. Епоха Миколи I, прозваного «Палкіним», мало сприяла його розвитку. А однак університет не зупинився на рівні провінційного вишу й незабаром став врівень з найкращими навчальними закладами свого часу.

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...