Новини для українців всього свту

Saturday, Jul. 20, 2019

Скабка в царському оці

Автор:

|

Липень 31, 2014

|

Рубрика:

Скабка в царському оці
План  Січі, яку було зруйновано 1775 року

План  Січі, яку було зруйновано 1775 року

3 серпня 1775 року Катерина ІІ видала маніфест про остаточну ліквідацію Запорізької Січі. Після ліквідації в Україні гетьманства 1764 року Запорізька Січ залишалася єдиним українським краєм, де ще зберігалася автономія. Російський царський уряд поступово обмежував її права. У складі монархічної держави, якою була Російська імперія, козацька республіка не мала перспективи тривалого існування.

І так і сяк – усе ніяк
1753 року російський уряд зробив спробу заборонити запорожцям обирати кошового. Однак він не зміг змусити січовиків відмовитися від цієї давньої традиції.
У 1740—1760 рр. – розпочав заселення північних і північно-східних околиць Запорожжя військовими поселенцями. Це спричинилося до ізоляції «вольностей» від Правобережжя і Гетьманщини та перешкоджало втечам туди селян.
1752 року в північно-східній частині Запорожжя було створено Нову Сербію, а наступного року на північно-східному кордоні володінь Січі засновано Слов’яносербію. Заселялися ці землі втікачами від османського ярма — сербами, угорцями, молдаванами, греками, болгарами.
У 60-х рр. XVIII ст. смугу запорозьких земель вилучили для Новоросійської губернії, а ще через десять років — для будівництва Дніпровської лінії укріплень. Імперський уряд ніяк не реагував на протести запорожців. Козаки сумно зітхали: «Вічная пам’ять нашим степам. Проспали».
За даними перепису 1766 р. на запорозьких землях нараховувалося близько чотирьох тисяч великих зимівників, де козаки утримували тисячні отари овець, сотні голів великої рогатої худоби і табуни породистих коней.

«Немає тепер Січі Запорізької…»
Царський уряд дратувало незалежне населення Січі, яку ще Петро І називав «коренем усякого зла». З нищення Січі було для імперського уряду лише справою часу. 23 квітня 1775 р. на раді при імператорському дворі прийнято рішення про ліквідацію Січі.
Остаточно долю запорожців було вирішено 5 серпня 1775 року, коли російська імператриця Катерина ІІ підписала маніфест «Про знищення Запорізької Січі і про зачислення її до Новоросійської губернії.
«Ми побажали оголосити у всій Нашій Імперії… що Січ Запорізька вкінець уже зруйнована з винищенням на майбутнє й самої назви Запорізьких козаків… Визнали Ми себе нині зобов’язаними перед Богом, перед Імперією Нашою та перед самим взагалі людством зруйнувати Січу Запорізьку та ім’я козаків від неї запозичене. Унаслідок цього 4 червня нашим генерал-поручиком Текеллі з довіреними йому від нас військами зайнята Січ Запорізька у цілковитому порядку та в повній тиші без будь-якого від козаків опору… Немає тепер Січі Запорізької в політичному її потворності, отже ж і козаків сього імені …», – ішлося в царському документі.

«Вагомі» підстави
Причиною появи цього акта була сукупність кількох подій:
1. Захоплення російським урядом споконвічних земель, що належали запорожцям та їх опір цьому захопленню.
2. Участь запорожців у наданні допомоги гайдамацького руху в західній Україні. Саме з Січі виходили гайдамацькі загони на польську Україну.
3. Успішна війна Росії з Туреччиною й укладення Кучук-Кайнарджійського договору, що призвело до посилення позицій Росії в Причорномор’ї та до втрати Запорізькою Січчю свого значення як війська в боротьбі з Туреччиною.
4. Економічний розвиток Січі, що викликало побоювання в Катерини ІІ, так як посилення економічної незалежності могло призвести до створення офіційної автономії Січі на території Російської імперії.
5. Неможливість подальшого існування Січі з виборним урядом в умовах централізованого устрою Російської імперії.
6. Катерина II побоювалася підтримки повстання Пугачова запорізькими козаками.
7. Козаки неодноразово громили колонії сербських поселенців в Таврії через земельних спорів.
У цих умовах, Катерина II наказала розформувати Запорізьку Січ.

Такий був план
Вдалий момент для вирішення запорозької проблеми виник після успішного завершення російсько-турецької війни 1768—1774 рр. По проголошенні незалежності Кримського ханства від Османської імперії над ним було встановлено російський протекторат. Тож зникла загроза татарських нападів, для захисту від яких імперії й були потрібні запорозькі козаки.
На початку 1775 року запорозька старшина, прагнучи зберегти козацтво, відправила до Петербурга делегацію з проектом реорганізації Січі на кшталт Донського козацтва. Однак ці пропозиції були відкинуті без розгляду. Фаворит імператриці Потьомкін не приховував глузування, коли відповідав козацькому старшині Головатому: «Не можна вам залишатися. Ви дуже розігралися і ні в якому вигляді не можете приносити користь».
під час повернення російських військ додому Тим часом генерал-поручик Петро Текеллі, що по завершенні російсько-турецької війни повертався з військами додому, несподівано отримав наказ зайняти Січ і розігнати запорозьке козацтво.
На Запорізьку Січ пішли: 8 полків регулярної кавалерії, 20 гусарських і 17 пікінерних ескадронів, 10 регулярних піхотних і 13 донських козацьких полків загальною чисельністю понад 100 тис. осіб. Текеллі розділив свою армію на п’ять частин. Сам він з великим загоном рушив на Січ, а інші загони повинні були вести наступ на окремі запорізькі паланки. Якби січовики вчинили сильний опір військам Текеллі, його мав підтримати резервний корпус генерал-поручика Прозоровського, розміщений на Слобожанщині.

Ультиматум і капітуляція
На Січі в цей час перебував трьохтисячний гарнізон із 20 гарматами. 4 червня, не зустрівши ні найменшого опору, російські війська підійшли до стін січової фортеці. Знявши вартових і захопивши всю артилерію, вони оточили козацьке селище, потім блокували гавань на річці Підпільній і заволоділи козацькими човнами.
Раптовість дій російських військ деморалізувала козаків. Текелі зачитав ультиматум, і кошовий Петро Калнишевський отримав дві години для роздумів. Старшини за участю духовенства після тривалого обговорення вирішили здати Січ, розуміючи, що чинити опір – безглуздо.
Однак переважна кількість рядового козацтва мала намір вступити в боротьбу з царськими військами. Багато зусиль доклали кошовий Петро Калнишевський і глава січового духовенства Володимир Сокальський, щоби переконати козаків скоритися. Вони пояснювали свою позицію небажанням проливати християнську кров.
Після оголошення указу Катерини II про скасування Січі козацький гарнізон склав зброю. Інші війська росіян також без бою захопили паланкові центри.

Обіцянки – цяцянки?
Наступного дня із січових сховищ вивезли боєприпаси, клейноди, знамена, матеріальні цінності й архів запорозької військової канцелярії.
З Січі були конфісковані скарбниця і архів. Після цього артилерія Текелі зрівняла порожню фортецю із землею: майже всі будівлі, крім фортифікацій, було зруйновано. За виконання «безкровної операції» Текеллі був нагороджений орденом Св. Олександра Невського.
Колишнім старшинам цариця пообіцяла надати дворянство, а нижнім чинам – дозволити вступити гусарські і драгунські полки або повертатися туди, звідки вони прийшли на Січ чи залишатися жити на Запорожжі. Але не минуло й двох років, як вони пожалкували про це рішення. Царський уряд роздавав запорозькі землі своїм вельможам, не звертаючи уваги на козацькі зимівники. Нові господарі відбирали в козаків землю, а інколи перетворювали їх на кріпаків.
А трьом козакам Катерина не пробачила колишні образи: Петро Калнишевський, Павло Головатий та Іван Глоба за зраду в бік Туреччини були заслані в різні монастирі. Калнишевський на Соловках якимось дивом навіть дожив аж до 112 років.

Уособлення найкращих людських рис
Ліквідація Січі була однією з найтрагічніших сторінок в історії України – завершенням козацької доби. Із політичної арени зійшла могутня сила, яка понад три століття захищала народ від татарських набігів, сприяла економічному та культурному піднесенню країни.
Січ була шанованою в народі та впливовою організацією, що десятиліттями стримувала процес закріпачення селян на українських землях. Певною мірою завдяки існуванню Запорозької Січі на Лівобережжі та Слобожанщині кріпацтво було запроваджене лише 1783 року, а на Півдні – 1796-го, тоді як на Правобережжі та в Росії кріпосницький лад існував задовго до цього.
Запорожжя дієво протистояло царській експансії в українські землі, боронило їх від польських магнатів і турецько-татарських феодалів. Запорожці були часткою українського народу. У період національно-визвольних рухів ділили з ним радість перемог і гіркоту поразок. Запорозьке козацтво слугує прикладом надзвичайної сміливості, оригінальної самодіяльності у творенні нових форм соціального, політичного та економічного буття, розвитку своєрідної культури. Запорозький козак в уявленні українців є уособленням найкращих людських рис, виразником національного духу.

Віталій Степ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...