Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 24, 2017

Що президент Ніксон робив у Києві 1972 року?

Автор:

|

Червень 09, 2016

|

Рубрика:

Що президент Ніксон робив у Києві 1972 року?

Президент Ніксон у Києві

Життя Києва у 1970-ті рр. було небагатим на знакові події. Але 1972-го стався візит президента США. Про Річарада Ніксона на той час кияни знали тільки погане. Привів до влади Піночета, бомбить В’єтнам і Камбоджу, запеклий антикомуніст. «Трудящих» змушували нести на численних демонстраціях Хрещатиком: перекреслений червоним профіль похмурого Ніксона і слова «Руки геть від В’єтнаму!» Однак, напередодні візиту риторика змінилася. Президент на плакатах посміхався, а напис був із глибоким змістом: «Торгувати, а не воювати!»

Через Зальцбург і «Внуково»
Візит 37-го президента США в Україну був складовою його двотижневого турне — до Австрії, СРСР, Ірану та Польщі. Після неповних двох днів у австрійському Зальцбурзі, господар Білого дому прилетів до Москви, де його зустріли одразу три високопоставлених радянських чиновники — глава президії Верховної Ради СРСР Микола Підгорний, голова Ради міністрів СРСР Олексій Косигін і міністр закордонних справ Андрій Громико.
Леонід Брежнєв в аеропорт не з’явився, але з ним президент Ніксон зустрівся пізніше. Говорили довго — загалом не менше п’яти годин. За дев’ять днів візиту п. Ніксон підписав низку міждержавних угод, відвідав Ленінград, де його поводили по музеях і меморіалах війни, а завершальні два дні провів у Києві.
Річард Ніксон прибув до Києва в другій половині 29 травня. Американська хронологія вказує на цікавий факт: американський лідер летів із Москви на борту не свого, а радянського літака. Увечері відбувся урочистий прийом від імені Президії Верховної Ради та Уряду Української РСР. На ньому господар Білого дому підняв тост, у якому пояснив, чому вирішив завітати до Києва. «Нам було дуже складно вибрати міста для відвідин. Під час консультацій із послом Добриніним йшлося, що ми повинні провести значну частину нашого часу в Москві. Потім треба було відвідати Ленінград, друге за величиною місто СРСР. Тоді ми спитали посла Добриніна, яким же має бути третє місто? Й він відповів: «Мати всіх міст руських — Київ», — розповідав п. Ніксон.
«Це місто настільки сповнене історією. У ХІ ст. в Києві були створені Золоті ворота. Тож, у певному сенсі можемо сказати, що Київ є містом Золотих воріт. В Америці є Сан-Франциско, яке також називають містом Золотих воріт», — зауважив президент на бенкеті. Він порівняв два міста Золотих воріт — американське й українське — які в певний історичний період зазнали наслідків війни та руйнування. Він назвав їх такими, що мають справжній дух, оскільки ніхто не міг повірити у відновлення їхньої величі за порівняно короткий термін. «Дехто стверджував, що треба 50 років, щоб відновити Київ. Але песимісти не врахували дух, силу, мужність і рішучість народу України та самих киян», — наголосив п. Ніксон. Наприкінці тосту він запропонував підняти келихи за «героїв України у воєнний і мирний час».
Наступного дня президент поклав вінок до могили Невідомого солдата, а його дружина відвідала Палац піонерів. Їй показали новітні класи й лабораторії, де діти могли б розвивати свою творчу активність. Завершальним штрихом стали відвідини Софійського собору.

Чи «руських» міст мати?
До цього єдиним американським президентом, чия нога ступала на українську землю був Франклін Делано Рузвельт — під час зустрічі «Великої трійки» в Ялті. Втім, описували тогочасні газети візит Річарда Ніксона в кращих традиціях совкового «застою», точніше, обмежилися малоінформативним офіціозом.
Однак якщо вчитатися в офіційні звіти, то можна знайти, принаймні, дві цікаві деталі. По-перше, серед тих, хто супроводжував Ніксона, значиться прізвище помічника президента з питань національної безпеки Генрі Кісінджера, але, за російськими джерелами, він залишився в Москві. Можливо, це була просто помилка?
Є й друга деталь: у списку очільників України, котрі зустрічали та супроводжували гостя, не значиться ім’я Володимира Щербицького. Президента супроводжував голова президії Верховної Ради (ВРУ) Олександр Ляшко.
Справа в тому, що Щербицький тільки за чотири дні до цього зайняв пост першого секретаря республіканської компартії замість усунутого Шелеста. На той час для американців він був якимсь дрібним провінційним комуністичним функціонером, не обтяженим жодною державною посадою.
Однак, найцікавіше залишилося за кадром. Зі спогадів учасників подій, головним чином московських дипломатів і агентів КГБ, дізнаєшся про дивні речі. Виявляється, американський президент страшенно боявся, що його підслуховують, і всі розмови з підлеглими вів у власному лімузині. Щоправда, боявся він не даремно. КГБ його таки слухало.
Згадують і цікаву деталь із літаком. Віктор Суходрєв, перекладач, який супроводжував п. Ніксона в Києві, згадував, що політ ледь не зірвався: виявилося, що призначено для американця радянського літака відмовив двигун. Повідомити про це насмілився глава ради міністрів СРСР Косигін.
«Перед вами, — згадує Суходрєв слова Косигіна, — міністр авіації. Що накажете з ним зробити? Забажаєте — одразу звільнимо?» Президент начебто відповів, що не треба звільняти, а нагородити, бо добре, що його люди вчасно помітили неполадку.
Цікаві подробиці розповідають очевидці й про спіч, який виголосив п. Ніксон у Києві. Його начебто занепокоїла одна фраза у підготованому тексті: про те, що «Київ — мати міст руських». Чи не образить це українців? Росіяни, котрі супроводжували його до Києва, замахали руками: ні, не образить, це — «історичний факт».

«Ніксонівські скверики»
Прибуття високого гостя наробило гармидеру в київських владних коридорах. Спішно почався ремонт Бориспільської траси та Набережного шосе. Було реконструйовано площу перед ВРУ, розбито нові сквери.
Але справжня фантастика очікувала на мешканців вулиць Артема та Великої Житомирської, якими проходив маршрут кортежу. На той час там було чимало будинків ХІХ ст. з дерев’яним першим поверхом, обкладеним цеглою, та другим, — із саману. За одну ніч із шести будинків на цих вулицях виселили мешканців, самі будівлі знесли, сміття від них прибрали, насипали чорнозему і навіть понатикали зелених кущів! Мешканцям розвалюх невимовно пощастило: отримали квартири та ще й безплатно меблі перевезли! А зелені куточки на місцях знесених будинків у народі й досі називають «ніксонівськими сквериками».
На радість народу заасфальтували велетенську, бездонну калюжу на розі Автозаводської та Добринінської, що не висихала ще з часів німецької окупації. А на розі Фрунзе і Сирецької, на місці спішно зруйнованого гастроному поставили авангардний на той час павільйон, у якому тут же відкрили кафе «Пінгвін».
Існує версія, що до Києва американський лідер приїхав не тільки через «Золоті ворота» та Софію. Столиця України була на той час потужним науковим і промисловим центром. А в угодах, укладених між СРСР і США, йшлося і про співпрацю в галузі науки та передових технологій. Доступ до американських технологій конче потрібен був Брежнєву з огляду на стагнацію радянської економіки. Але перш ніж просити, треба було щось запропонувати.
У Києві на той час було чотири потужних центри наукової думки: Інститут газозварювання імені Патона, Конструкторське бюро Антонова, Інститут кібернетики, Інститут надтвердих матеріалів. Перші два відпадали, бо були тісно пов’язані з «оборонкою». Здивувати американців кібернетикою було смішно. А от в Інституті надтвердих було чим похизуватися. Він тоді гримів, бо там зуміли синтезувати штучні алмази.
Фантазії партійних чиновників розігралися не на жарт, і навіть звучала пропозиція: а чому б не подарувати Ніксону «алмазний розсип». Як виявилося пізніше, далі «алмазного пилу» справа так і не просунулася, хоча ним успішно торгували.
Ті дні не минули марно: п. Ніксон зі запеклого ворога перетворився на найкращого «друга радянських людей». І коли незабаром вибухнув Вотергейт, то найпопулярнішою в СРСР була версія: президент постраждав саме за любов до СРСР.
Для самого п. Ніксона це був не останній візит до Києва. У березні 1994 року він знову відвідав столицю на той час вже Незалежної України. Виступаючи на спільній прес-конференції з Леонідом Кравчуком, 81-річний екс-президент висловив занепокоєння у зв’язку з наростаючою ультранаціоналістичною риторикою у Москві. Занепокоєння його, як бачимо, було цілком слушним.

Ярослав Довгопол, Євген Якунов, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...