Новини для українців всього свту

Tuesday, Jun. 25, 2019

Роман Пахолок: «Архів УПА десятиліттями вартували… бджоли»

Автор:

|

Квітень 10, 2019

|

Рубрика:

Роман Пахолок: «Архів УПА десятиліттями вартували… бджоли»

Роман Пахолок

На Тернопільщині у старому вулику знайшли унікальні документи українських повстанців — учасників національно-визвольного руху ОУН-УПА. Цю неймовірну історію розповів Роман Пахолок, знаний на Тернопільщині краєзнавець, пошуківець і відкривач досі невідомих сторінок історії рідного краю, заслужений працівник культури України, кандидат педагогічних наук, директор Чортківського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. Олександра Барвінського.

Нічого випадкового не буває
— Романе Івановичу, ми з вами зустрічалися восени 2017 року на околиці Чорткова, у полі, де вам із кількома ентузіастами вдалося зробити, здавалося б, неможливе — знайти місце розстрілу фашистськими окупантами понад півсотні українських патріотів, в’язнів Чортківської тюрми… Згодом їхні останки урочисто перепоховали, назвали поіменно кожного, хто тоді загинув мученицькою смертю. Й ось нова сторінка з історії рідного краю, сторінка, яку відновлено передусім завдяки вам, — знайдений архів УПА. Є зв’язок між цими обома історіями чи це просто випадковість?
— Мабуть, у цьому житті випадковостей не буває. І, характерно, що ці два випадки, як ви кажете, між собою у дечому схожі. П’ять років тому до мене звернувся житель Чорткова Юхим Макотерський і розповів, що восени 1942 року гітлерівці розстріляли українських патріотів — десь у полі за Чортковом, але точне місце невідоме.
— Подейкують, що пошуки тривали не один рік?
— Атож, ми по суті, три роки збирали різні свідчення старожилів, залучали археологів із Івано-Франківщини, пошуківців із меморіально-пошукового підприємства «Доля» Львівської обласної ради, історико-патріотичного товариства «Патріот». І раз випадково я розговорився з одним мешканцем Чорткова, Григорієм Опацьким, котрий мені розповів одну історію: давно, під час полювання лис утікав від нього, мисливець уже майже у норі спіймав його за ладні лапи, а тваринка, борсаючись, вигребла… людські кістки. Ця випадкова зустріч і прискорила пошуки, результат яких — знайдене місце розстрілу українських патріотів.

Під охороною бджолиного рою
— Випадок допоміг вам і вдруге?
— Саме так. Ця знахідка — направду безцінний скарб.
— То як же він до вас потрапив?
— До мене звернувся Роман Мальонка, лікар-ендокринолог Чортківської районної лікарні. Він знав, що я цікавлюся історичним минулим нашого краю, та й про знайдене нами місце розстрілу 56 членів ОУН також знав. Тому й прийшов до мене з новиною, яка мне просто стрепенула.
— Безумовно, той, хто ховав цей архів, вибрав несподіване місце для зберігання. Адже за подібні знайдені матеріали він міг би серйозно постраждати…
— Ще б пак, у Сибір, у табори гнали тих, хто десь сказав необережне слово, а тут — купа збережених і захованих документів українських націоналістів, патріотів, котрі боролися як із німецькими окупантами, так і з радянським сталінським режимом, що прийшов на українські землі.

Операція «Порятунок»: ніж, пінцет і терпіння
— Коли мені передали той пакунок і я хотів взяти звідти один-два аркуші, то краї буквально між пальцями покришилися й впали долу. Спробував акуратно витягнути їх пінцетом — також не вдалося, аркуші ламалися… Це були напівзотлілі згортки, вони злиплися. Перше відчуття: чи я собі з цим усім дам раду? Бо воно було, кажу, у дуже поганому стані, все розпадалося, коли торкався. На тих аркушах залишилися слідки комашок, можливо, бджіл, жучків, що туди позалазили й точили папір.
— А не було думки покинути це все і віддати комусь, скажімо, фахівцям-архіваріусам, реставраторам, і нехай займаються цим самі?
— Віддати — означало підвести тих, хто мені цей архів передав. Зрештою, не знаю, якою пізніше була б доля цих документів… Тож вирішив самостійно дати лад знахідці. На підмогу прийшла дружина. Вона порадила десь тиждень потримати ці документи на відкритому повітрі, щоб трішки зволожилися і стали не такими крихкими — тоді поступово можна буде листочки від’єднувати один від одного. Я дослухався до цієї поради. І розпочалася операція «Порятунок», як я її для себе умовно назвав. Я з цими документами працював, як лікар. З заточеним ножем, кількома пінцетами, металевою лінійкою, різними пластинками підважував буквально кожен аркуш, щоб він не розірвався. І дружина, і син мені в цьому допомагали, цілими вечорами сиділи над документами. А скільки вихідних на це пішло, не буду вже й лічити… По суті, у нас удома кілька місяців поспіль не було суботи-неділі вільної, тільки цим архівом і займалися.

«Гарячий привіт шахтарів Макїівки керівнику райвідділу НКВС»
— Пане Романе, бодай оглядово розкажіть про ці документи. Що ж, власне, було заховано у тому сільському вулику?
— Знаєте, коли вже почав уважно переглядати ці документи, то второпав, що то не просто архів УПА, архів повстанців, а документи бандерівців, де вони це слово пишуть із великої букви, матеріали Служби безпеки ОУН-УПА. Документи датовані 1944-1945 рр. Загалом вдалося, фрагментарно чи цілісно, відновити 240 знайдених аркушів, понад 50 повстанських журналів, пропагандистських брошур підрозділів ОУН-УПА.
— Кожен документ поміщено у файл, а навпроти нього — передруковано його зміст, бо не все в оригіналі можна одразу зрозуміти. Це ж колосальна, скрупульозна праця. І ви самі з цим усім впоралися?
— Ні, не сам, певна річ. Як на роботі дізналися, що я, як кажуть, в «позаурочний час» працюю над цими архівами, колеги зголосилися допомогти. Хочу їх назвати, бо це завдяки і їм, значною мірою, тепер легше можна втямити зміст і суть знайдених документів. Отож, Галина Іжевська, Ірина Левіцька, Тетяна Владика, Руслана Слободян, Ірина Пасічник, Мирослава Лаврик, Галина Єрмолаєва, Наталія Карач, Лілія Герчак, Лариса Пельвецька, Інна Біла вечорами, удома набирали тексти оцих повстанських відозв, агіток, розвідувальних донесень, наказів і розпоряджень керівників підрозділів ОУН-УПА, що діяли в нашому районі у 1944-1945 рр.
— Можна виокремити загальну тенденцію, так би мовити, «дух», що проглядається у цих документах?
— Передусім у них вбачається високий рівень патріотизму людей, про яких ідеться. І справа не у гаслах «Слава Україні!» та «Героям Слава!», якими переважно починалися та закінчувалися ці документи. Сам їхній зміст, глибинна суть засвідчують, яку сталеву силу волі, глибоке переконання у своїй правоті мали ці люди. А яка конспіративність була! Усюди імена-псевдо, постійна обережність, глибока конспірація. Інакше й не могло бути, бо це справа життя і смерті: один необережний крок, і все — розстріл, смерть… Адже повстанці розуміли, що каральні радянські органи постійно пильнують, аби виявити підпільну діяльність ОУН-УПА.
— Які документи вас особливо вразили?
— Та тут кожен аркуш — цілий пласт людських переживань, емоцій, трагедій, перемог і зрад… Є тут багато прізвищ справжніх патріотів, про котрих ми поки що мало знаємо. Вірю, що знайдений архів допоможе родичам дізнатися правду про своїх предків, котрі насправді загинули героїчною смертю. Але є тут, на жаль, й імена тих, хто воював проти повстанців, хто допомагав окупаційній владі, є прізвища зрадників. Не будемо називати їх із певних причин…
— Там є й збережені окремі шпальти сатиричних журналів, які випускали підпільні друкарні УПА…
— Аякже, ось «Український перець», сатира просто вбивча. Зачитаю хоча б оцю замітку, яка називається «Подяка шахтарів»: «На шахтах під Макіївкою на Донбасі з’явився зі свитою представник райвідділу НКВД, котрий намагався заарештувати старого шахтаря, який не перевиконував шалених планів із видобутку вугілля. Шахтарі дуже «радо привітали» енкаведиста, обступили його з різних боків, обхопили й почали підкидати. А тоді спільними силами піднесли його до висоти телеграфного стовпа. А щоб він звідти не впав, то прив’язали його за шию мотузкою». Або ще одна замітка: «До Києва приїхали стахановці з московського заводу із виготовлення ручних кайданів і механізованих шибениць. Московські винахідники Сєров і Палачов хвалилися, що виробничий план виконано на 1000 %. Особливо якісні кайдани та шибениці вироблено і відвезено для трудящих України», — написали друкарня «Смерть гітлерівсько-сталінським катам», йдеться наприкінці замітки.
Розмовляв Олег Снітовський, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...