Пряма дорога на хрест
«Кобзар» Тараса Шевченка — це безумовно явище світового значення. Про це написано і переписано багато-багато разів. Але це явище має і свою дату народження — 18 квітня 1840 року. Тобто, цього року ювілейна дата — 175 річчя від дня народження «Кобзаря».
В. Бородін писав у післямові до фототипічного видання «Кобзаря» 1962-го: «Про цензурну історію першого видання «Кобзаря» згадок самого Шевченка не лишилось. У реєстрі рукописів, розглянутих Петербурзьким цензурним комітетом 1840 р., про «Кобзар» записано: дата подання — 7 березня, назва — «Кобзарь, малороссийские песни и стихотворения», кількість сторінок — 20, від кого надійшов рукопис — «от г(-на) Гребінки», цензор — Корсаков, дата цензурного схвалення — 7 березня, дата повернення з комітету — так само 7 березня, видано рукопис Іванові Левченку.
Такі ж відомості, крім згадки про повернення рукопису, є у звіті Петербурзького цензурного комітету Головному управлінню цензури за березень 1840 року.
Отже, відомі спогади П. Мартоса, чиїм коштом було видано «Кобзар», про проходження книжки в цензурі суперечать дійсності. Адже ініціативу видання і проведення рукопису через цензуру П. Мартос повністю приписував собі. Тим часом документи свідчать, що насправді людиною, котра допомагала поетові проводити «Кобзар» через цензуру, був Є. Гребінка. Ще восени 1938-го він узяв кілька віршів Шевченка для опублікування в альманасі «Ластівка».
Звертає на себе увагу не зовсім звичайний факт: цензор П. Корсаков дав дозвіл на видання Кобзаря раніше, ніж рукопис був зареєстрований у цензурному комітеті. В друкованому «Кобзарі» дата цензурного дозволу — 12 лютого 1840-го, а не 7 березня, коли рукопис був офіційно поданий до цензурного комітету. Це дає підстави вважати, що Є. Гребінка, очевидно, звернувся з «Кобзарем» приватно до цензора П. Корсакова — свого доброго знайомого. 7 березня П. Корсаков фактично здійснив уже повторне цензурування «Кобзаря» і того ж дня повернув рукопис приятелеві Шевченка І. Левченку.
Як видно з реєстру книг, надрукованих за дозволом Петербурзького цензурного комітету, і зі звіту Петербурзького цензурного комітету Головному управлінню цензури за квітень 1840 року, квиток на випуск з друкарні Фішера надрукованого «Кобзаря» підписаний П. Корсаковим 18 квітня».
Але навіщо ж п. Шевченко пише малоросійською, а не російською мовою? Якщо він має поетичну душу, чому не передає її почуттів російською? Відповісти на це можна теж запитанням: а якщо Шевченко виріс у Малоросії; а якщо доля його поставила в таке становищ щодо мови, якою ми пишемо та розмовляємо, що він не може висловити нею своїх почуттів? Якщо з дитячих літ його уявлення одяглись у форми південного наріччя, то невже треба закопувати талант у землю? Невже треба заглушати в душі світлі звуки тільки тому, що кілька людей у модних фраках не зрозуміє цих звуків, не зрозуміє або не схоче зрозуміти рідного відгомону слов’янської мови?
А ось – думка чеського письменника Йозефа Секери: «Тарас Шевченко належить нашому народу, ніби він народився в Чехо-Словаччині. Але так само належить він і всім народам світу, тому що ідеали, яким присвятив він себе, які оспівував своєю творчістю поета і художника, близькі й дорогі кожній чесній людині на землі».
Хочу навести ще висловлювання Стефана Ткачука (Румунія), котрий сказав: «Шевченко народився зі серцем і розумом генія. Він вийшов із гущі народу, увібрав його силу, виріс на його велетенський зріст й веде свій народ у майбуття. Шевченкові поезії сяють, як весняні блискавки, гнівні слова гримкотять, як сердиті громовиці. Прозріння втілено тут у пророцтво. Шевченко обезсмертив давнину і провістив будучність народу. Він засадив у чорнозем душ калинове цвітіння національної самосвідомості народу. Він мріяв про той великий сад наших народів, який прикрасить политу потом і кров’ю землю в майбутньому. Він — сонце української поезії. Народившись у тісній хатині з підсліпуватими вікнами, в дідівськім краї, він щороку дедалі ширше обходить своїм світочем усе нові країни, народи, велику нашу планету».
Переді мною лежать три «Кобзарі», видані 1942-го, 1943-го і 1944 року. Я називаю їх «Кобзарями»-фронтовиками. Про ці «Кобзарі» є багато спогадів і написано багато віршів.
«Кобзар» і зараз воює за Україну. 2014 року Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» здійснив видання кишенькового «Кобзаря» для українських воїнів, котрі відстоюють незалежну Україну. У вступному слові Сергія Кальченка «Вогненне слово Кобзаря» говориться: «Нехай же і цей невеликий «Кобзар», наповнений могутньою силою духу, дасть кожному воїнові невичерпної енергії у боротьбі за рідну українську землю, за правду і справедливість, які все своє страдницьке життя обстоював Тарас Шевченко. Віра у свій народ дала йому і сили, і відваги сказати те, на що не одважився жоден із поетів імперії «рабів і панів». Це – справді той «вогонь в одежі слова», який здатний зігріти правдолюбів і спопелити аґресорів за їхні безбожні діла. «Діла добрих оновляться, Діла злих загинуть!» Нехай ці пророчі слова Шевченка стануть реальністю нашого сьогодення».
Володимир Портянко
Як допомогти собі та своєму ближньому
Дякую, що приділяєте увагу цій дуже важливій темі. Нажаль, більшість уУкраїнці рятували світ, зокрема, і 1920 року на Віслі
Річ Посполита була ліквідована 1795 року. Тому: Сто років тому 15 серпСпостерігачі ПАРЄ прилетіли до України
Мій коментар видалено. Я це так розумію що моя присутність на цьому саСпостерігачі ПАРЄ прилетіли до України
Вважаю дії української делегації у ПАРЄ правильними по суті але не спо