Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 16, 2019

Пряма дорога на хрест

Автор:

|

Березень 12, 2015

|

Рубрика:

Пряма дорога на хрест

«Кобзар» Шевченка 1860-го

«Кобзар» Тараса Шевченка — це безумовно явище світового значення. Про це написано і переписано багато-багато разів. Але це явище має і свою дату народження — 18 квітня 1840 року. Тобто, цього року ювілейна дата — 175 річчя від дня народження «Кобзаря».

В. Бородін писав у післямові до фототипічного видання «Кобзаря» 1962-го: «Про цензурну історію першого видання «Кобзаря» згадок самого Шевченка не лишилось. У реєстрі рукописів, розглянутих Петербурзьким цензурним комітетом 1840 р., про «Кобзар» записано: дата подання — 7 березня, назва — «Кобзарь, малороссийские песни и стихотворения», кількість сторінок — 20, від кого надійшов рукопис — «от г(-на) Гребінки», цензор — Корсаков, дата цензурного схвалення — 7 березня, дата повернення з комітету — так само 7 березня, видано рукопис Іванові Левченку.
Такі ж відомості, крім згадки про повернення рукопису, є у звіті Петербурзького цензурного комітету Головному управлінню цензури за березень 1840 року.
Отже, відомі спогади П. Мартоса, чиїм коштом було видано «Кобзар», про проходження книжки в цензурі суперечать дійсності. Адже ініціативу видання і проведення рукопису через цензуру П. Мартос повністю приписував собі. Тим часом документи свідчать, що насправді людиною, котра допомагала поетові проводити «Кобзар» через цензуру, був Є. Гребінка. Ще восени 1938-го він узяв кілька віршів Шевченка для опублікування в альманасі «Ластівка».
Звертає на себе увагу не зовсім звичайний факт: цензор П. Корсаков дав дозвіл на видання Кобзаря раніше, ніж рукопис був зареєстрований у цензурному комітеті. В друкованому «Кобзарі» дата цензурного дозволу — 12 лютого 1840-го, а не 7 березня, коли рукопис був офіційно поданий до цензурного комітету. Це дає підстави вважати, що Є. Гребінка, очевидно, звернувся з «Кобзарем» приватно до цензора П. Корсакова — свого доброго знайомого. 7 березня П. Корсаков фактично здійснив уже повторне цензурування «Кобзаря» і того ж дня повернув рукопис приятелеві Шевченка І. Левченку.
Як видно з реєстру книг, надрукованих за дозволом Петербурзького цензурного комітету, і зі звіту Петербурзького цензурного комітету Головному управлінню цензури за квітень 1840 року, квиток на випуск з друкарні Фішера надрукованого «Кобзаря» підписаний П. Корсаковим 18 квітня».
Але навіщо ж п. Шевченко пише малоросійською, а не російською мовою? Якщо він має поетичну душу, чому не передає її почуттів російською? Відповісти на це можна теж запитанням: а якщо Шевченко виріс у Малоросії; а якщо доля його поставила в таке становищ щодо мови, якою ми пишемо та розмовляємо, що він не може висловити нею своїх почуттів? Якщо з дитячих літ його уявлення одяглись у форми південного наріччя, то невже треба закопувати талант у землю? Невже треба заглушати в душі світлі звуки тільки тому, що кілька людей у модних фраках не зрозуміє цих звуків, не зрозуміє або не схоче зрозуміти рідного відгомону слов’янської мови?
А ось – думка чеського письменника Йозефа Секери: «Тарас Шевченко належить нашому народу, ніби він народився в Чехо-Словаччині. Але так само належить він і всім народам світу, тому що ідеали, яким присвятив він себе, які оспівував своєю творчістю поета і художника, близькі й дорогі кожній чесній людині на землі».
Хочу навести ще висловлювання Стефана Ткачука (Румунія), котрий сказав: «Шевченко народився зі серцем і розумом генія. Він вийшов із гущі народу, увібрав його силу, виріс на його велетенський зріст й веде свій народ у майбуття. Шевченкові поезії сяють, як весняні блискавки, гнівні слова гримкотять, як сердиті громовиці. Прозріння втілено тут у пророцтво. Шевченко обезсмертив давнину і провістив будучність народу. Він засадив у чорнозем душ калинове цвітіння національної самосвідомості народу. Він мріяв про той великий сад наших народів, який прикрасить политу потом і кров’ю землю в майбутньому. Він — сонце української поезії. Народившись у тісній хатині з підсліпуватими вікнами, в дідівськім краї, він щороку дедалі ширше обходить своїм світочем усе нові країни, народи, велику нашу планету».
Переді мною лежать три «Кобзарі», видані 1942-го, 1943-го і 1944 року. Я називаю їх «Кобзарями»-фронтовиками. Про ці «Кобзарі» є багато спогадів і написано багато віршів.
«Кобзар» і зараз воює за Україну. 2014 року Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» здійснив видання кишенькового «Кобзаря» для українських воїнів, котрі відстоюють незалежну Україну. У вступному слові Сергія Кальченка «Вогненне слово Кобзаря» говориться: «Нехай же і цей невеликий «Кобзар», наповнений могутньою силою духу, дасть кожному воїнові невичерпної енергії у боротьбі за рідну українську землю, за правду і справедливість, які все своє страдницьке життя обстоював Тарас Шевченко. Віра у свій народ дала йому і сили, і відваги сказати те, на що не одважився жоден із поетів імперії «рабів і панів». Це – справді той «вогонь в одежі слова», який здатний зігріти правдолюбів і спопелити аґресорів за їхні безбожні діла. «Діла добрих оновляться, Діла злих загинуть!» Нехай ці пророчі слова Шевченка стануть реальністю нашого сьогодення».

Володимир Портянко

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...