Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 24, 2017

Нерозгадана таємниця спаленого рукопису

Автор:

|

Лютий 12, 2015

|

Рубрика:

Нерозгадана таємниця спаленого рукопису
Гоголь дуже любив українські пісні й, хоча сам не мав яскраво виражених музичних талантів, збирав їх, записував їх і любив підспівувати, навіть злегка притупуючи ногою. Таким його й зобразив художник В. Волков на картині «Гоголь слухає бандуриста»

Гоголь дуже любив українські пісні й, хоча сам не мав яскраво виражених музичних талантів, збирав їх, записував їх і любив підспівувати, навіть злегка притупуючи ногою. Таким його й зобразив художник В. Волков на картині «Гоголь слухає бандуриста»

Гоголь уже понад півтора століття залишається одним із найзагадковіших письменників. Часом світлий і іронічний, частіше — похмурий, напівбожевільний, і завжди – невловний і магічний. Загадка знищення письменником другої частини великого твору досі хвилює літературознавців і звичайних читачів. Навіщо Гоголь спалив рукопис? І як пов’язана ця трагічна для літератури подія з його смертю, яку лікарі зафіксують 10 днів потому там же, поруч із каміном, полум’я якого поглинуло другий том поеми «Мертві душі»?

Залишалося відредагувати останні глави
Чотири останніх роки свого життя український письменник прожив у Москві, у будинку на Нікітському бульварі. Саме там, за переказами, він спалив другий том «Мертвих душ». Микола Васильович Гоголь опинився тут 1847 року, коли приїхав у Росію після далеких багаторічних мандрів. Пожити в Москві його запросив граф Олександр Толстой, з яким він листувався.
Гоголем опікувалися, як малим дитям: обіди, сніданки та вечері подавали тоді, коли він бажав, прали одяг і навіть розкладали випрані речі в комоді. Крім того, при ньому завжди був молодий українець Семен, кмітливий і відданий.
У флігелі, де мешкав письменник, завжди стояла незвичайна тиша. Він ходив із кутка в куток, сидів, писав або ліпив хлібні кульки, які, як, він казав, допомагали йому зосередитися. Але, незважаючи на сприятливі умови для життя й творчості, у будинку на Нікітському бульварі вибухнула остання, дивна драма в житті Гоголя.
Другий том «Мертвих душ» до того моменту, можливо, був уже майже завершений, залишилося лише відредагувати кілька останніх глав. Гоголь завжди писав стоячи, над кожною фразою працював ретельно і часом болісно довго.

Розчарований перфекціоніст…
Критиком Гоголь був нещадним, причому найвищі, безкомпромісні вимоги, він висував передусім до себе самого. Казав: «Справа моя — це не література, справа моя — душа». До семи разів він переписував кожну главу, філігранно вичищав текст, аби добре лягав на слух і щоб при цьому був цікавий читачеві.
У ніч з 11 на 12 лютого 1852 Гоголь покликав до себе Семена й наказав принести портфель, де зберігалися зошити з продовженням «Мертвих душ». Потім поклав зошити в камін і підпалив їх свічкою, а на благання слуги не нищити рукопису відказав: «Не твоя справа! Молися!» Вранці Гоголь, мабуть, сам вражений своїм поривом, сказав графу Толстому: «Ось, що я зробив! Хотів було спалити деякі речі, давно на те приготовані, а спалив усе. Який лукавий сильний – от він до чого мене штовхнув! А я було там багато вартісного усвідомив і виклав… Думав розіслати друзям на пам’ять по зошиту: хай би робили, що хотіли. Тепер усе пропало».
Остаточна редакція другого тому «Мертвих душ» — аж ніяк не перший твір Гоголя, загиблий у вогні. Перший він спалив іще в гімназії. Через критику на адресу поеми «Ґанц Кюхельгартен» він скупив і спалив усі примірники.
Дослідники й донині висувають найрізноманітніші версії такого вчинку Гоголя. І перша версія — перфекціонізм. Письменник знищив редакцію другого тому «Мертвих душ», тому що вона йому просто не сподобалася.

…чи великий містифікатор?
Наблизитися до розгадки таємниці каміна в особняку на Нікітському бульварі можна, лише досконало вивчивши особливості характеру письменника. Одна з найбільш його незрозумілих звичок — схильність до містифікацій. Навіть у найневинніших ситуаціях він часто робив недомовки, вводив співрозмовника в оману, а то й зовсім брехав.
Гоголь казав: «Ніколи не треба говорити правду. Ось їдеш у Рим — скажи, що їдеш в Калугу, їдеш у Калугу — скажи, що їдеш у Рим». Ця природа гоголівської брехливості залишається незбагненною й для літературознавців, і для біографів.
Він писав листи, наприклад, матері, про те, що зараз перебуває в Трієсті, милується прекрасними хвилями Середземного моря, насолоджується краєвидами. Описував їй докладно Трієст. І він не просто написав їй лист, підписаний «Трієст» (написаний, насправді, в садибі його друга історика Михайла Погодіна, у Москві), а ще й намалював на листі штемпель Трієста. І то так ретельно, що й відрізнити було неможливо.
Отже, версія друга: спалення другого тому «Мертвих душ» було черговою ексцентричною витівкою генія, який зробив для вітчизняної словесності стільки, що міг дозволити собі фактично все. Він добре знав, що популярний серед сучасників і що є письменником № 1.

Тривожне занепокоєння
Як відомо, Гоголь частіше бував у Європі, ніж в Україні чи Російській імперії взагалі. Власне, перший том «Мертвих душ» він написав у Італії, де провів 12 років і яку називав другою батьківщиною. Саме з Рима якось надійшов лист, що змусив друзів Гоголя всерйоз насторожитися. У листі письменник повідомляв, що в Петербурзі необхідно знайти якогось іншого Гоголя, що можуть статися якісь шахрайські історії, бо під його ім’ям можуть випустити деякі твори.
Тоді-то і закралася думка про те, що нескінченні гоголівські містифікації — не просто дивацтва генія, а симптом глибокої душевної недуги.
Із погляду сучасної психіатрії можна припустити, що в Гоголя був психоневроз. Відомо, що в дитинстві в нього були напади, які супроводжувалися тугою і депресією, настільки сильними, що колись він сказав: «Повіситися або потонути здавалося мені схожим на якісь ліки і полегшення». А в 1845 році в листі до поета Н. Язикова Гоголь писав: «Здоров’я моє стало поганеньким… тривожне занепокоєння і різні ознаки цілковитого розклеєння в усьому тілі лякають мене самого». Можливо, таке ж «розклеєння» підштовхнуло Миколу Васильовича зробити найбільш дивний вчинок у його біографії?

«Самоспалення»
Але й ця версія — аж ніяк не остання. Відомо, що автор містичних «Вечорів на хуторі біля Диканьки» і геть уже інфернального «Вія» наприкінці життя став заперечувати всіляку чортівню. У той час Гоголя частенько бачили в церкві Св. Миколи Чудотворця (духовного покровителя Гоголя). Деякі дослідники вважають, що справді фатальним (і для другого тому «Мертвих душ», і для їхнього творця) стало знайомство з протоієреєм Матвієм Константиновським, духовним наставником графа Толстого.
Священик, який відрізнявся різкістю суджень, із часом став і духівником Гоголя. Той показав свій рукопис, над яким працював дев’ять років, отцю Матвію й почув негативний відгук. Цілком імовірно, що жорстокі слова священика й стали останньою краплею. Гість будинку на Нікітському бульварі в ніч з 11-го на 12 лютого 1852-го учинив те, що пізніше художник Ілля Рєпін назве «самоспаленням Гоголя».
Наступного дня письменник оголосив, що починає поститися, і невдовзі зовсім відмовився від їжі. І в якийсь момент, коли стало зрозуміло, що Гоголь слабшає, граф Толстой викликав лікарів, але ті не знайшли в Миколи Васильовича ніякої хвороби. Через 10 днів він помер від фізичного виснаження.

«Бог відібрав… здатність творити»
Аскет, ексцентричний відлюдник, містифікатор і самотній мандрівник, Гоголь був насамперед письменником, який залишив по собі величезну спадщину. Після смерті Миколи Васильовича було складено опис, й основним його надбанням були книги — 234 томи. Але останній – згорів у вогні…
То що ж усе-таки сталося з Гоголем у ніч з 11-го на 12 лютого 1852 року? Може, завісу таємниці відсуне сам Микола Васильович, який ще 1845 року в листі до придворної фрейліни Олександри Смирнової, що була однією з його близьких подруг, зізнався: «Бог відібрав у мене здатність творити».
Ореол таємничості, який оточував письменника за життя, після його смерті лише згустився. Так, науковий співробітник московського музею Гоголя стверджував, що Микола Васильович незадовго до смерті приїжджав ву свій маєток в Україні й закопав там другий том «Мертвих душ» у дворі. Причому зробив насип, невеличкий курган, і сказав селянам, що, мовляв, якщо буде важкий, неврожайний рік, то розкопаєте, продасте й будете щасливі.
Звичайно, цю версію можна назвати геть уже фантастичною. Утім, чи варто відкидати будь-яке, навіть найбільш нереальне припущення, коли йдеться про Гоголя?

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...