Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 25, 2020

Непокірні українці

Автор:

|

Червень 26, 2014

|

Рубрика:

Непокірні українці
Лльвів'яни в очікуванні проголошення Акту відновлення державності. 30 червня 1941 року

Лльвів’яни в очікуванні проголошення Акту відновлення державності. 30 червня 1941 року

Двоє політичних гравців — Гітлер і Сталін — готувалося розіграти партію, яка мала кардинально й назавжди змінити політичне обличчя Європи. Перший свій хід 22 червня 1941 зробив Гітлер. Він навіть гадки не мав, що в цю гру може втрутитися третя сила – Організація українських націоналістів і її лідер Степан Бандера.

Підготована доля колонії
23 червня 1941-го німцям у Берліні було вручено Меморандум і резолюції Другого Великого збору ОУН, у яких було задекларовано наміри українців. Копії цих документів потрапили на стіл рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера, начальника ОКВ (Головного командування) фельдмаршала Вільгельма Кейтеля й майбутнього міністра окупованих областей Сходу (наразі ж одного з наближених до фюрера людей) Альфреда Розенберга.
У документах була чітко окреслена позиція ОУН: економічна незалежність України та наявність у неї власних збройних сил. Було й застереження: німці, встановлюючи в Європі “новий лад” повинні взяти до уваги рішучість українців.
Навряд чи Гітлер бачив ці документи. Із початком бліцкригу та прикордонними боями з перших днів війни в нього виникло достатньо клопотів і без того. Крім того Вермахт, який примусив стати на коліна не одну європейську країну, не потребував союзників. Гітлер уже визначив долю народів СРСР, у тому числі України: не могло бути й мови про виникнення будь-якого державного утворення на завойованих територіях, не те що незалежної держави. На окуповані східні землі чекала доля колоній. А сподівання українців не бралися до уваги – вони не входили в плани Гітлера.

Від слів — до справи
Між тим, ОУН перейшла до дій, використавши ситуацію задля власних інтересів. Наперед підготовлені похідні групи вирушили в дорогу, встановлюючи в містечках і селах свою адміністрацію. Дві спеціальні похідні групи – Львівська та Київська – мали завдання проголосити Акт відновлення української державності в першому великому місті західної України Львові й у столиці України Києві.
Уранці 30 червня 1941 року у Львів увійшли перші частини вермахту. Дещо випередивши їх, того дня сюди прибув український батальйон “Нахтігаль”. А вслід за ним – Львівська похідна група в складі 15 чоловік, очолена Ярославом Стецьком.
Група Стецька зупинилася на площі біля собору Св. Юра, де на неї вже чекали керівник Львівського міського проводу ОУН і інші підпільники. Прибулі роздали доручення, які мали бути виконані якнайшвидше. Слід було терміново зібрати Національні збори за участю української інтелігенції міста. Створити міську управу Львова. Іван Равлик отримав завдання створити міліцію й узяти під свій контроль місто, аби забезпечити порядок і спокій громадян. Батальйон “Нахтігаль» повинен був захопити радіостанцію.

Не слід зволікати з проголошенням Акта!
Львів у той період іще не оговтався після відступу радянської влади. Німецькі фронтові частини, вступивши в місто, займали тільки військові об’єкти: абвер, військова розвідка Третього рейху, не цікавився політичною ситуацією. Окупаційна адміністрація гестапо та СД (служби безпеки) прибула до Львова за кілька днів.
В околицях окупованого міста тривали бої. Зі Львова на схід намагалися пробратися комуністи, які ще не встигли втекти. Пожвавилося польське підпілля. Активізувався міський люмпен, удаючись навіть до мародерства. Тож треба було негайно створити міську управу й швидше взяти Львів під контроль. Громадськість підтримала ініціативу проголошення відновлення незалежності, і Стецько як майбутній голова Державного правління прийняв присягу від кандидата на голову міської управи професора Юрія Полянського, рекомендованого на посаду зборами громадськості.
А тим часом Ярослав Стецько, переконаний, що не слід зволікати з проголошенням Акта й це необхідно зробити негайно, незважаючи на те, що реакція німців напевно буде негативною, мав зустріч із митрополитом Андреєм Шептицьким, авторитетною особою не тільки в церковних колах західної України. Митрополит благословив проголошення Акта, а представником відправив на збори свого заступника Йосипа Сліпого.

Інцидент
Надвечір у приміщенні “Просвіти» на площі Ринок на відкриття Національних зборів зібралося понад сто видатних громадян Львова.
Збори відкрив Стецько. Виступили отець Йосип Сліпий, представник “Нахтігалю” капелан отець Іван Гриньох, професор Поляновський і представник крайового проводу ОУН на західноукраїнських землях. Василь Кук зачитав листа Бандери з пропозицією призначити головою Державного правління Ярослава Стецька, яку підтримало зібрання.
Про події в «Просвіті» випадково дізнався майор абверу Ганс Кох, уповноважений вермахту в українських справах. У приміщення “Просвіти» він прийшов, коли збори вже почалися, і припинити їх він не зміг. Стецько запросив Коха в президію як гостя, особливо акцентувавши на цьому слові й натякнувши йому, що він тут – не господар.
Німець відповів відмовою, утім, попросивши слова, негативно відгукнувся про збори й вимагав їх розпустити. Заявив, що рейх не терпітиме ніякої іншої держави на землях, завойованих кров’ю німецьких солдатів, а українці, якщо хочуть допомоги від німецької влади, повинні співпрацювати.
Проігнорувавши німця, Стецько продовжив засідання, яке завершилося проголошенням Акту з балкона “Просвіти» перед львів’янами, присутніми на Ринку. Цього німець уже не витримав і пішов інформувати командування.

Шляхом порозуміння та співпраці
Про акт відновлення незалежності всі дізналися 30 червня й 1 липня з передач захопленої батальйоном “Нахтігаль” львівської радіостанції.
До складу Державного правління, створеного 30 червня 1941 року, увійшли не тільки члени ОУН (11 осіб, зокрема Стецько, Шухевич, Старух, Гасин, Лебідь), а й представники інших партій (15 осіб). Від Української соціалістично-радикальної партії (УСРП) – четверо (генерал У. Петров, М. Росляк, В. Лисий і К. Паньківський), від Фронту національної єдності (ФНЄ) – А. П’ясецький, від Українського національно-демократичне об’єднання  (УНДО) – А. Марітчак і Є. Храпливий, решта – безпартійні.
Цікаво, що першим заступником Голови Українського державного правління став Панчишин, колишній депутат Верховної Ради СРСР. Цим було продемонстровано демократичний підхід ОУН, яка прагнула до порозуміння та співпраці з представниками різних політичних середовищ, що поділяли ідею створення незалежної України. Через три роки – 1944-го – ця позиція втілилася в понадпартійній Українській Головній Визвольній Раді.
Проголошення акту все ж стало цілковитою несподіванкою для німців, але ними відразу ж було запущено весь механізм нацистської машини з метою нейтралізації Бандери й ОУН.

Сила, здатна протистояти
Вермахту, який, здавалося, незабаром переможе Червону армію, найпростіше було би відреагувати жорсткими репресивними заходами. Але німці вдалися спершу до вмовлянь, далі – до погроз, а вже потім — до арештів. Мабуть, гітлерівці, з огляду на події з Актом, остерігалися одразу різко реагувати: вони намагалися не провокувати без потреби повстання в тилу армії саме в розпал свого грандіозного наступу.
2 липня держсекретар Генерального губернаторства Кундт викликав на розмову в Кракові Степана Бандеру, Василя Мудрого й інших. Розмова переросла в суперечку: Кундт стверджував, що тільки Гітлер може ухвалювати рішення про створення будь-якої держави на Сході. А Бандера наполягав на тому, що для такого рішення йому потрібна згода німців, оскільки єдине, чим він керується, – це мандат від українського народу.
Розв’язка настала 5 липня — інформація дійшла до Гітлера. Гестапо одразу заарештувало Бандеру й відправило в Берлін під домашній арешт на час допитів у справі Акта 30 червня, для чого була створена спеціальна слідча комісія. Далі було заарештовано В. Горбового, В. Яніва, Я. Стецька, Р. Ільницького. Комісія допитувала також німців – тих, хто мав контролювати українців. Німці виправдовувалися. Українці не мали в чому виправдовуватися.
Проголошення Акта стало першим кроком у переході ОУН на антинімецькі позиції. Далі – із вересня 1941-го – почалися повальні арешти й розстріли німцями підпільників ОУН. Нацисти швидко зрозуміли, що ОУН є єдиною силою, здатною їм протистояти зі зброєю на окупованих українських землях. Навесні 1942 року ОУН постановила крім продовження антинімецької пропаганди почати збройну боротьбу.

Олексій Гай

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply