Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Oct. 18, 2018

Наперекір бажанню воювати

Автор:

|

Вересень 24, 2015

|

Рубрика:

Наперекір бажанню воювати
Підписання акту капітуляції Японії на лінкорі «Міссурі»

Підписання акту капітуляції Японії на лінкорі «Міссурі»

У вересні ц. р. на мавзолей найбільшої площі у світі — пекінська Тяньаньмень у Китайській Народній Республіці (КНР) — піднялися два лідери, щоб прийняти гігантський парад, який ознаменував 70-річчя завершення Другої світової війни та капітуляції Японії. По суті, китайський парад мали приймати зовсім інші лідери, а не глава КНР Сі Цзіньпін і президент Російської Федерації (РФ) Путін. Але Сполучені Штати, які зробили найбільший внесок у перемогу над Японією, не захотіли надсилати на урочистості своїх представників.

М’яка перемога
Але 70 років тому все було зовсім інакше. Наприкінці липня 1945-го в Білому домі вважали, що війна може протривати ще два роки і коштувати колосальних втрат. Але атомні бомбардування та масований наступ радянських військ у Китаї підірвали волю японського народу до опору та призвели до капітуляції.
Японська сторона постійно казала про те, що в державі має зберегтися монархічне правління, але союзники вимагали прийняття конституції та демократизації. Крім того, американці хотіли, щоб найвище військове керівництво понесло відповідальність за злочини під час бойових дій.
Ці умови викликали шквал обурення серед найвищих офіцерів японської армії. Вони навіть зробили спробу перевороту та намагалися захопити заяву про капітуляцію. Але країна, понівечена війною, не підтримала змовників. День 2 вересня 1945 року залишився в історії як дата завершення Другої світової війни.
Держави, які перемогли, повелися з Японією досить м’яко. На Токійському трибуналі смертні вироки за військові злочини отримали тільки шестеро осіб. Решта була засуджена на різні тюремні терміни, однак більшість із них звільнилася вже через кілька років.
Багато людей, котрі очолювали монархічний уряд часів війни, повернулися в політику. Теперішній прем’єр Японії Сіндзо Абе — онук Нобусуке Кісі, котрий був у війну міністром торгівлі, а в переможеній Японії очолював виконавчу владу.
За наполяганням генерала Даґласа Макартура в країні зберегли монархію. В період, коли союзники вирішували, як облаштовувати Японію, вони вже відчували зародки холодної війни і тому кожен хотів схилити Країну сонця, що сходить, на свій бік.

До останнього острова
На початку 1945 року здавалося, що Японія зможе утримати американський флот подалі від своїх кордонів і змусить США підписати мирний договір. Ще у грудні 1941-го в Токіо не приховували, що не зуміють перемогти Америку. Там хотіли захопити якомога більше островів і поступово помиритися з Вашинґтоном. Навіть після того, як американці оговталися від удару в Перл-Гарборі і почали вибивати японців зі захоплених територій на Філіппінах й у Кораловому морі, японське командування не залишало надію на мир.
Але в березні 1945-го американські війська висадили десант на Іводзіму. Перед генералом Курібаясі поставили завдання будь-якими способами утримати острів, хоча його сили серйозно поступалися американським, не кажучи вже про повне панування останніх у повітрі.
Американські морські піхотинці кілька тижнів вибивали японців зі замаскованих прихистків й укріплених точок. Коли вони захопили гору Сурібаці, результат битви був вирішений. Тоді ж США зважилися зробити ставку у майбутніх війнах на морську піхоту, для якої ця битва була пробою сил.
Втрата Іводзіми для Японії збіглася також зі затопленням лінкора «Ямато», гордості флоту. Цей корабель із основною артилерією калібру 460 мм, здатний надсилати снаряди на рекордну дальність, вийшов на допомогу військам Курібаясі і недалеко від Іводзіми зіткнувся з американським флотом. Моряки США не стали вступати з ним в артилерійську дуель, а зробили серію потужних авіаударів по кораблю і він вибухнув.
Але навіть тоді Токіо розраховував домогтися миру на своїх умовах. Він посилено готував острів Кюсю до відбиття американського десанту. Планувалося, що армія використає 3 тис. літаків-камікадзе, щоб топити десантні судна на підході, а мобілізоване місцеве населення почне проти загарбників масову партизанську війну. У генеральному штабі вірили, що, втративши до 1 млн солдатів, Вашинґтон не наважиться йти далі.
Крім того, у Маньчжурії все було спокійно. СРСР і Японія ще 1941-го підписали пакт про нейтралітет і справно його дотримувалися впродовж усієї війни в Європі. У Москві боялися, що Токіо спробує розпочати вторгнення до Сибіру в найскладніший для СРСР час — битви за Сталінград 1942-го.
Але Токіо непорушно дотримувався пакту, хоча Москва весь час тримала біля кордонів Манчжурії 40 боєздатних дивізій. Навесні 1945 року японці сподівалися, що ситуація там не зміниться, тим більше що основні ресурси і запаси бактеріологічної зброї були зосереджені саме на материку.

Самураї не здаються
Але в липні ситуація різко змінилася. Розгромивши Німеччину, союзники зібралися на мирну конференцію в Потсдамі і постановили продовжувати війну з Японією до її капітуляції. Тоді ж стало зрозуміло, що Червона армія, на той момент одна з найбоєздатніших у світі, незабаром вторгнеться в Маньчжурію.
У Токіо вважали, що радянським збройним силам не вдасться здолати всі лінії оборони, а американський десант захлинеться через великі жертви і союзники відступлять. Японці відмовилися навіть розглядати умови капітуляції.
Але вже 9 серпня СРСР розпочав бойові дії проти Японії. За кілька днів радянські війська розбили й оточили велику частину озброєних сил противника на материку. Також були втрачені запаси бактеріологічної зброї, яка там розроблялася.
Японія озброїла понад 5 тис. човнів-самогубців і чекала американського десанту. Але 6 серпня армія США скинула ядерну бомбу на Хіросіму. Внаслідок вибуху загинуло понад 60 тис. осіб. Коли через кілька днів другий ядерний заряд був скинутий на Нагасакі, стало зрозуміло: Америка може знищити японські міста, навіть не вдаючись до десанту. Й ідея партизанської війни стала неактуальною.
Проголошення капітуляції було заплановане на 12 серпня. Але в ніч перед цим кілька високопосадових офіцерів ввели вірні їм збройні сили в імператорський квартал та оточили його. Вони заарештували кількох службовців радіомовної станції, розташованої там, щоб перешкодити проголошенню капітуляції. А генерала Морі, котрий відмовився приєднатися до повстання, застрелили.
Наступні кілька годин змовники шукали текст акту про капітуляцію і велику державну печатку, щоб знищити їх. Але міністр імператорського двору з печаткою ховався у таємній підземній кімнаті, і його не змогли знайти.
Не знайшовши документ, змовники кинулися на місцеву радіостанцію і зажадали дати їм вихід в ефір. Але й тут їх чекала невдача — ніхто не знав, як користуватися складною апаратурою.
До ранку в імператорський квартал прибув генерал Танака, котрий став умовляти солдатів припинити заколот. Тим часом лідери заколоту на конях їздили по Токіо і розкидали листівки проти капітуляції. Коли вони повернулися до палацу, їхні солдати вже склали зброю. Того дня імператор зачитав текст акту про капітуляцію, і війна юридично закінчилася.

Історичний корабель
Спочатку акт про капітуляцію хотіли підписати в імператорському палаці, але відмовилися від цієї думки. Японські військові могли б не стерпіти такого приниження і напасти на представників союзників. До того ж у США ще велися суперечки про те, чи варто залишити монархію в цій країні, і тому було вирішено зайвий раз не піднімати це питання.
Представники США зажадали, щоб делегація Японії прибула на борт лінкора «Міссурі». Спочатку дату історичного підписання призначили на 1 вересня, щоб дні початку і завершення Другої світової війни збіглися. Адже саме 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу.
Але потім стало зрозуміло, що ніхто не знає, як провести настільки великий корабель у бухту. За роки війни її неодноразово бомбили і на дні лежали скелети потоплених кораблів, а частина акваторії взагалі була замінована. При цьому все робилося поспіхом, і мало хто знав, де саме поставили міни.
Увесь день 1 вересня пішов на пошуки лоцмана, здатного дати чітку картину того, що відбувається в бухті. Тільки на світанку 2 вересня кораблю вдалося підійти до берега. На нього ж прибула і делегація японського уряду з текстом акту про капітуляцію. Від США документ підписав генерал Макартур, від СРСР — генерал Дерев’янко.
На довгі роки Токіо позбавлявся права мати свою армію і мав перебувати під захистом флоту США. Фактично це була окупація. Втім, холодна війна, що насувалася, зробила американську присутність не такою важкою. У Вашинґтоні хотіли отримати сильну та розвинену Японію біля берегів комуністичного Китаю і послабити вплив Москви на цей реґіон.

Наталя Гузенко, «Кореспондент»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...