Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

Найперша енциклопедія

Автор:

|

Грудень 11, 2014

|

Рубрика:

Найперша енциклопедія
Відреставроване п’яте видання «Синопсису», надруковане не раніше за 1700 рік

Відреставроване п’яте видання «Синопсису», надруковане не раніше за 1700 рік

12 грудня 340 років тому в Києво-Печерській друкарні вийшов «Синопсис» – перший короткий нарис історії України. Київський «Синопсис» є пам’яткою української історіографії, першим друкованим узагальнюючим твором із вітчизняної історії, який містив низку актуальних ідей, завдяки яким він, попри очевидні недоліки, відіграв важливу роль у розвитку історичної думки. Найпереконливіше про це свідчать майже 30 видань, які пережила ця книга.

Безсумнівно український
Насамперед варто з’ясувати значення цього слова. Воно має грецького походження й українською перекладається, як «стислий виклад», «короткий курс». Його часто використовували українські та білоруські книжники, письменники-полемісти XVI — середини XVII ст.ст., зокрема під такою назвою відомо кілька праць історично-богословського змісту, які з’явилися в процесі полеміки між православними й уніатами.
Однак ці твори призабулися, зате без посилання на анонімний друкований київський «Синопсис» не обходиться фактично жодний підручник із джерелознавства й історіографії України, Білорусі чи Росії, причому його часто трактують як пам’ятку російського літописання. Та спробуймо розібратися, як воно є в дійсності.
Передусім слід згадати, де побачив світ «Синопсис». Його було видано в Києві, у друкарні Києво-Печерської лаври: у самому тексті літописної пам’ятки є чіткі вказівки про це. Тож аж ніяк не слід сумніватися в його українському походженні.

Три версії
Зате періодично розгорялися суперечки щодо авторства «Синопсису», позаяк у тексті пам’ятки не вказано імені його творця. Стосовно цього питання виникло три гіпотези. За першою з них, автором «Синопсису» міг бути Феодосій Софонович, видатний український літописець, ігумен Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві й ректор Києво-Могилянської академії, який був пов’язаний з Києво-Печерською лаврою.
Друга версія стверджує, що «Синопсис» створив лаврський друкар і поет Іван Армашенко, а третя схиляється до видатного українського філософа й богослова, архімандрита Києво-Печерської лаври та ректора Києво-Могилянської академії Інокентія Гізеля. Однак, як запевняє український історик, джерелознавець, археограф Юрій Мицак, усі ці гіпотези не мають під собою підґрунтя. Так, Софонович не мав стосунку до появи «Синопсису», незначні сліди використання його хроніки можна помітити лише в третьому виданні києво-печерської пам’ятки.
Головне ж, що історична концепція Софоновича разюче відрізняється від тієї, яка подана у «Синопсисі». Софонович був прихильником теорії «Галич — другий Київ», розглядав історію Галицько-Волинського королівства як логічне продовження історії Київської держави Володимира Великого (тоді як автор «Синопсису» вважав Галич незаконним спадкоємцем Києва), потім викладав історію українських земель під владою Литви та Польщі і врешті зосереджував свою увагу на українській козацькій державі — Гетьманщині, доводячи виклад подій до свого часу (1673 р.).
А Іван Армашенко був лише друкарем і автором акровірша, яким він завершив третє видання «Синопсису» (за першими літерами кожного рядка цього вірша читається зверху вниз ім’я та прізвище: «Иоанн Армашенко»). Найважче — з авторством Гізеля, якого найчастіше вважали автором «Синопсису», оскільки в заголовку книги зазначалося, що її видано з його благословення. Однак є інші лаврські книги з таким же посиланням, та достеменно відомо, що їх писали інші особи, а Гізель просто був їх редактором.

Четверта гіпотеза
На думку Юрія Мицака, є й четверта особа, яка має всі підстави називатися автором «Синопсису». Це — Пантелеймон Кохановський (помер 1685 року), чернець і економ Києво-Печерської лаври, українець за походженням, який був наближений до Інокентія Гізеля. Саме він написав від імені ченців Києво-Печерської лаври листа до царя Федора Олексійовича, у котрому сповіщав його про смерть Гізеля 18 листопада 1683 року.
Кохановський ще за життя Гізеля написав дві великі за обсягом праці, які мали стати продовженням «Синопсису», — «Хронограф» (1681) й «Обширний Синопсис руський» (1681-1682). У цих творах розвивалися ідеї, викладені в «Синопсисі», а чимала частина тексту останнього була до них включена. Вочевидь, замислювалася публікація четвертого, істотно розширеного видання «Синопсису» під назвою «Обширний Синопсис руський», але смерть Гізеля, покровителя друкарні, а потім – і кончина самого Кохановського не дала змоги втілити цей наміру життя. І «Хронограф», й «Обширний Синопсис руський» так і залишилися в рукописах донині.
Таким чином, перелічені вище моменти дають Юрію Мицаку підстави вважати справжнім автором твору саме Пантелеймона Кохановського.

Про різні видання
Тож які історичні події цікавили автора «Синопсису» і якими були його суспільно-політичні та історичні погляди? Це стає зрозуміло зі змісту твору, який, щоправда, має певні відмінності у різних виданнях. У першому виданні «Синопсису» була викладена суто історія Київської Русі, переважно Київського князівства. У другому — зміст пам’ятки був дещо розширений (розповіді про зішестя на престол царя Федора Олексійовича по смерті у 1676 р. його батька Олексія і про перший прихід турків під Чигирин 1677-го).
Та вже в третьому виданні помітно доволі вагомі вставки. Сюди увійшла розповідь про другий прихід турків під Чигирин у 1678 р. і падіння колишньої гетьманської столиці. «Сказання про Мамаєве побоїще», низка менших вставок, як-от про Петра Влостовича Дуніна, що був сенатором польського короля Болеслава Кривоустого, а також згаданий вище акровірш Івана Армашенка.
Таким чином, текст «Синопсису» найповніше представлено третім виданням (1680-1681 pp.). Його умовно можна розбити на три частини: головна, де подається історія Київської Русі; «Сказання…», у якому розповідається про Куликівську битву 1380 pоку; оповідання про оборону Чигирина в 1677-1678 pp.
Найбільш вагомою є перша частина, де висвітлено такі сюжети, як походження слов’ян і їх розселення по Європі, історія Київського князівства, загарбання Києва та Києво-Печерської лаври ордою Батия, розкол Київської митрополії у середині XV ст. і виникнення Московської митрополії. Автор зосереджується також на правлінні Володимира Великого, прийнятті ним християнства.

Концепція Кохановського
Історичній концепції «Синопсису» властива величезна увага до Києво-Печерської лаври як найважливішого православного центру в Європі (бачимо тут відгомін відомої теорії «Київ — другий Єрусалим»). Кохановський був також переконаним монархістом і прихильником військово-політичного союзу України з Росією, особливо актуального перед загрозою османського нашестя, він прагнув побільше розповісти про Московську державу.
Така концепція була близькою до пропагованих московським урядом, і це спростило шлях «Синопсису» до читачів у межах Московської імперії, тим більше що цей твір був надрукований церковнослов’янською мовою, зрозумілою в усьому слов’янсько-православному світі. Варто також зазначити, що в Східній Європі на той час було вже достатньо видано історичних праць, зокрема хроніки Стрийковського. Гваньїні, Бєльського й інших; певні історичні сюжети містили друковані твори письменників-полемістів. Були навіть видані короткі літописи церковнослов’янською мовою («Хронологія» Андрія Римші, друга половина XVI ст.).
Однак усі ці праці мали свої недоліки: вони були писані переважно польською мовою, зрозумілою далеко не всім, особливо в Московії, були надто стислими й не подавали загальної картини історичного розвитку. Якби було тоді надруковано Густинський літопис чи хроніку Софоновича, їм була би гарантована надзвичайна популярність серед східнослов’янських читачів. Та першим друкованим узагальнюючим твором з історії (здебільшого Київської Русі) виявився саме «Синопсис», і це зробило його тоді своєрідним бестселером.
Слід сказати, що «Синопсис» часто видавався в Україні та Росії в XVIII-XIX ст.ст. (близько 30 видань, причому вже в наш час його декілька разів перевидавали, хоча ці видання не були академічними), він поширювався в численних рукописних копіях і мав чималий вплив на історичні твори східних слов’ян і балканських народів XVII—XVIII ст., у тому числі українські (літописи Григорія Граб’янки, Самійла Величка тощо), російські (твори Михайла Ломоносова й ін.), болгарські (праці св. Паїсія Хіландарського), сербські (твори Йована Раїча), молдавські.

Віталій Степ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...