Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 18, 2019

На початку осені 1941-го Київ був підірваний більшовиками

Автор:

|

Вересень 19, 2013

|

Рубрика:

На початку осені 1941-го Київ був підірваний більшовиками

Перед відступом у вересні 1941 року інженерні частини Червоної армії й загони НКДБ замінували Хрещатик і стратегічні об’єкти столиці. Тоді вперше в Другій світовій війні було масово застосовано радіокеровані (на відстані до 400 км) фугаси. 24 вересня після обіду пролунав перший вибух. 50 тисяч киян залишилося тоді без даху і майна. Про число жертв серед мирного населення й окупантів досі не відомо.

Завбачливість по-більшовицькому
Широкомасштабні роботи з мінування Києва інженерні частини 37-ї армії, якою командував генерал-лейтенант Андрій Власов і відповідні підрозділи військ НКДБ розпочали тоді, коли хід бойових дій набув загрозливого для позицій радянських військ характеру. Керувалися вказівкою Сталіна: створювати нестерпні умови ворогові.
Підготовка велася в цілковитій таємниці, однак кияни швидко дізналися, у чому річ. Щоправда, вони й не підозрювали про далекосяжні наміри військових і про те, що фактично стали заручниками в рідному місті.
За спогадами старожилів, у підвали відомого київського «хмарочоса» – будинку Гінзбурга на вул. Інститутській (тепер на цьому місці стоїть готель «Україна» (ще не так давно «Москва») Вибухівку в дерев’яних ящиках носили енкаведисти зі своєї будівлі навпроти, пояснюючи, що вони начебто переховують архіви. Керував операцією з мінування полковник Олександр Голдович, начальник інженерних військ 37-ї армії , що обороняла Київ (після війни – генерал-лейтенант, мешкав у Москві).
Вибухівка була закладена під усі електростанції, водогін, об’єкти залізничного транспорту, зв’язку (поштамт, телеграф, АТС), мости через Дніпро й підступи до них, усі важливі адміністративні будівлі: Раднарком, Верховну Раду, ЦК КП(б)У, НКДБ. А також Успенський собор, оперний театр, окремі великі житлові будинки. Софійський собор тоді врятував від руйнування тодішній директор заповідника архітектор Олекса Повстенко. Мінерам, які приїхали з вибухівкою в «підвали Софії», він сказав, що таких підвалів не існує.

Навіть власну «святиню» замінували!
17 вересня з Києва почали відходити частини Червоної армії. У той же день вийшли з ладу електростанції та водопровід. почалося безвладдя. 19 вересня позаду відступаючих радянських військ підрозділи НКДБ підірвали металеві ферми обох залізничних і автогужового мостів через Дніпро, підпалили дерев’яний Наводницький міст, поряд із яким тоді вже стирчали з води бики недобудованого майбутнього моста імені Патона.
Не всі червоноармійці навіть устигли перейти на лівий берег, як передові підрозділи німецької 6-ї армії ввійшли до Києва. Знаючи про мінування й прислухавшись до пущених підпільниками чуток про те, що щойно електрику буде ввімкнено, усе місто вибухне, німецькі сапери взялися розміновувати ті об’єкти, про які дізналися від власної агентури й населення. Так, зокрема, було врятовано Оперний театр, музей Леніна, урядові споруди. Витягнувши з будівлі музею Леніна три тонни тринітротолуолу разом із радіокерованими пристроями, німці виставили свою здобич на загальний огляд, іронізуючи, що мовляв, більшовики навіть власну «святиню» замінували!

Руїни диміли ще в грудні
Проте 24 вересня, пополудні, стався потужний вибух у приміщенні «Дитячого світу» на розі Хрещатика й Прорізної, куди населення за наказом окупаційної влади здавало радіоприймачі. У цьому будинку розмістилася німецька комендатура. Від детонації спрацювали вибухові пристрої в сусідніх будівлях, зокрема в готелі «Спартак». Вибухи лунали через нерівні часові проміжки в різних місцях Хрещатика й тривали всю ніч.
Стояла суха погода, і тому почалася жахливий пожежа, що охопила майже весь центр Києва. Її порівнювали зі знаменитою пожежею Москви під час походу Наполеона 1812 року.
Місто захлиснула хвиля паніки. Жителі охоплених полум’ям вулиць бігли хто куди, обгорілі й поранені. Над жахливим багаттям утворилися потужні повітряні потоки, у яких, як у трубі, високо злітали вгору гарячі тріски, клапті паперу й головешки.
Пожежа тривала два тижні, і заграву від неї було видно вночі за сотні кілометрів, що слугувало орієнтиром для літаків. Вибухи на Хрещатику припинилися лише 28 вересня, але руїни диміли ще навіть у грудні…

«Це німці зруйнували Хрещатик!»
Наслідки вибухів і пожеж були жахливими: історичного центру Києва, славу й окрасу міста, більше не існувало. На гори битої цегли, обгорілі скелети будівель перетворився Хрещатик і ще три кілометри прилеглих до нього вулиць: Миколаївська (нині Городецького), Мерінгівська (Заньковецької), Ольгинська, частина Інститутської, Лютеранської, Прорізна, Пушкінська, Фундуклеївська (Богдана Хмельницького), бульвару Шевченка, великої Васильківської, а також Думська площа (майдан Незалежності) – загалом 940 великих житлових і адміністративних будівель, серед них – п’ять найкращих кінотеатрі , театр, консерваторія, цирк.
21 жовтня 1941 року газета “Українське слово” писала: “Перший вибух хмарою диму затьмарив ясний день. Полум’я охопило крамницю “Дитячий світ”, яка містилася на розі Прорізної та Хрещатика. З цього почалося. Вибух за вибухом. Пожежа поширювалася уверх по Прорізній вулиці і перекинулася на обидва боки Хрещатика. Вночі кияни спостерігали велику заграву, яка не вщухала, а невпинно розросталася. Большевики зруйнували водогін. Пожежу гасити було неможливо. В той час вогонь був господарем – він жер і знищував будинок за будинком. Згоріло 5 найкращих кінотеатрів, театр юного глядача, театр КОВО, радіотеатр, консерваторія та музична школа, центральний поштамт, будинок міськради, 2 найбільші універмаги, 5 найкращих ресторанів та кафе, цирк, міський ломбард, 5 найбільших готелів (“Континенталь”, “Савой”, “Гранд-готель” та інші), центральна міська залізнична станція (квиткові каси), будинок архітектора та вчених, 2 пасажі, друкарня, взуттєва фабрика, середня школа, понад 100 найкращих крамниць. Загинуло багато бібліотек. Цікавих документів, коштовних речей. Наприклад, в київській консерваторії згорів великий орган і щось 200 роялів і піаніно. Навіть важко собі уявити і підрахувати величезні розміри цього нечуваного злочину совєтів!”
Коли вогонь на Хрещатику вщух, німецькі сапери взялися підривати фасади тих будинків, що могли впасти, особливо на вузькій Прорізній вулиці. Згодом з цього факту не забарилася скористатися більшовицька пропаганда: бачте, “це німці зруйнували Хрещатик!”

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...