Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 23, 2017

Львівська ставропігія

Автор:

|

Лютий 05, 2015

|

Рубрика:

Львівська ставропігія
Лист Антиохійського патріарха про дарування ставропігії Львівському братству

Лист Антиохійського патріарха про дарування ставропігії Львівському братству

Загалом, Братство – надзвичайно вдала форма самоорганізації українських міщан у середньовічному Львові. Спеціальна форма управління – ставропігія (від грецького «ставрос» і «пігіон» – встановлення хреста) – давала незалежність від місцевої церковної ієрархії й вимагала підкорення патріаршій владі.

Неформальний лідер
Ініціаторами й першими керівниками братського руху на території Львова були городяни Юрій та Іван Рогатинці, Іван і Дмитро Красовські, Лесько Малецький і їхні однодумці. Найбільший авторитет серед них мав Юрій Рогатинець, відомий у Речі Посполитій і за її межами майстер-ремісник, що впровадив (разом з братом Іваном) “новий вигляд і стиль сідельної майстерності”, а водночас, за словами його соратників, неформальний “патріарх і доктор”для львів’ян, громадський діяч, талановитий публіцист.
Його помічник і однодумець – торговець Іван Красовський – не шкодував зусиль зі створення братської друкарні, а також писав вірші та відозви й навіть очолював боротьбу за права городян-українців. Авторитет львівського Успенського братства визнавали не тільки ті братства, що діяли в межах і передмістях Львова, а й аналогічні організації в інших місцях.
Під час найбільшої своєї активності (кінець XVI – початок XVII ст.) Львівське Успенське братство об’єднувало у своїх лавах, головним чином, представників середніх верств міського населення – ремісників і торговців. У другій чверті XVII століття керівні позиції в братстві належали вже найзаможнішим українським і грецьким купцям, які своїми багатствами не поступалися католицьким патриціям.

Жорстокі правила
Запис у члени братства мав деякі формальності. Потрапити в «братський реєстр» можна було завдяки посередництву «ручителя», який давав рекомендацію на братських зборах. Після ознайомлення зі статутом кандидат мусив скласти клятву на вірність братству перед палаючими свічками та хрестом. Параграф 17 статуту декларував абсолютну таємничість усього, «що робилось за братськими дверима».
Порушення клятви жорстоко каралося. Братчик, який її порушував, відлучався від Церкви і помирав у смертному гріху. Такі жорстокі правила, які визнавались статутом, були обумовлені бажанням мати в своїх лавах обмежене (1585 року було 14 членів), елітарне коло достойних патріотів.
Ставропігійне братство із честю виконувало надані йому права: наглядало за моральною чистотою своїх членів і духовенства; допомагало й керувало за правом «старійшини» іншими церковними братствами, постачало їх досвідченими вчителями (дидаскалами) і книгами, займалося доброчинною діяльністю, примирювало суперечки, приймало від міщан на збереження їхні дорогоцінності (депозити), давало пристанище бідним у шпиталі й притулкі при монастирі Св. Онуфрія, друкувало книги та розвивало шкільництво.

«Вершки»
Активна громадська позиція Львівського Успенського братства привертала увагу, формувала високу довіру до нього у багатьох церковних і політичних діячів, які вважали за честь стати його членами.
Яків Головацький за хронікою Ставропігійного інституту і за архівами братства, зокрема, «вписової» книги, склав хронологічний список членів Ставропігії. Серед них – князь Вишневецький (1595 р.),київський воєвода Адам Кисіль (1634) і колишній гетьман України Іван Виговський (1662), відомий суддя Григор Лісицький (1662), сини і доньки молдавського господаря  Ієремії Могили, відомий церковний діяч Іван Борецький.
Членами братства були люди різних станових верств: ремісники (мельники, кравці, ковалі, кушніри, фарбярі не лише зі Львова, але і з Потутор, Підбірців, Межибожа, Великолук, були заможні міщани руського і волоського походження (К. Корнякт, Мануіл Маренетос, Янех Грек, Моноліс Катакало, Мезапета, Красовський, Балабан, Добрянський).
На відміну від цього найбільш впливового в місті об’єднання, братства в передмістях Львова були більш демократичними за характером і складом. Нерідко їх членами вважали всіх дорослих чоловіків, які мешкали на території тієї чи іншої парафії.

З офіційним статусом
Наприкінці XVI – на початку XVII ст. стався конфлікт між членами Ставропігійського братства і львівським православним єпископом Гедеоном (Балабаном).
Сприяючи розвитку освіти, єпископ Гедеон водночас наполягав, що її здобуття повинне залишатися привілеєм еліти, передусім духовенства. Однак, скориставшись суперництвом у лоні самої ієрархії, члени львівського братства заручилися підтримкою київських митрополитів і патріархів східного обряду.
Під час перебування в західній Україні наприкінці 1585 – на початку 1586 років Антиохійського патріарха Йоакима IV (Доу), а 1589-го – Константинопольського патріарха Єремії II (Транос), православні жителі Львова домоглися від обох спеціальних грамот, які підтверджували статус Львівського братства й навіть визнавали за ним право контролю за діяльністю єпископа.
Після проголошення Брестської унії 1596 року Львівська ставропігія повела боротьбу проти неї, вважаючи, що тодішні умови унії не забезпечували рівноправності грецького обряду з латинським. В інтересах консолідації православного табору братство зрештою пішло на компроміс із єпископом Гедеоном і його наступниками.
Навколо Ставропігії гуртувалися і братства з львівських передмість. 27 серпня 1599 року представники братств із передмість Львова прийшли на засідання Ставропігійського братства і “заприсяглися там одноголосно стояти разом, не шкодувати майна, часу і самих себе”. Кожного, хто виступив би проти спільної боротьби, було вирішено вважати відступником. Посланці братства, які проводили збір грошей, знайомили львів’ян із діяльністю братства, писали і розвішували спеціальні відозви із закликом приєднатися до боротьби проти національно-релігійного гноблення.

Зовсім інша організація
Зі середини XVII ст. керівництво братством захопили багаті купці. Систематичне грубе насильство з боку польської власти, а також розорення Львівського братства 1704 року шведами призвело до занепаду та зменшення ролі братства в суспільно-політичному, громадському й культурному житті України.
Хоч 1709 року Успенське братство прийняло унію, однак лише 1745 року воно домоглося визнання за городянами-уніатами права бути обраними до магістрату.
Діяльність Ставропігійського братства, його школи і друкарні, його опора на братства львівських передмість і приміських містечок сприяли політичній консолідації українського суспільства, створювали умови для збереження культурної спадщини та національних традицій. Так тривало доти, коли декретом імператора Йосифа ІІ від 21 березня 1788 року та відповідним декретом Галицького губернаторства від 4 квітня того ж року всі братства, в тому числі Успенське у Львові, було скасовано. Братства в передмістях, а також у малих містечках і селах все ж існували надалі, але не могли справити істотного впливу на церковні справи.
Натомість, розпорядженням австрійського уряду і губернаторства, яке було видане 7 жовтня  1788 року в місті Лева було створено Ставропігійський інститут (діяв до 1939 року), який і за структурою, і за напрямком діяльності вже був зовсім іншою установою…

Віталій Степ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...