Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 17, 2018

Конотопська битва: поразка, яку довго відчувала Москва

Автор:

|

Липень 14, 2016

|

Рубрика:

Конотопська битва: поразка, яку довго відчувала Москва

Конотопська битва

«У першій українсько-російській війні загинуло стільки-то українських військовослужбовців». «У війні на сході знищено стільки-то російських диверсантів». Заголовки такого штибу домінують зараз в українських медіа. З одного боку — правильно, що теперішні стосунки між Україною та Росією почали називати саме такими, якими вони є насправді. З іншого боку, ця війна з північним сусідою — аж ніяк не перша.
Криваві сутички, конфлікти, грандіозні битви. Все це відбувалося задовго до того, як з’явилися терміни «українці» та «росіяни» в їхньому сучасному розумінні. Стосунки двох народів російська влада описувала не інакше як братерські, звісно відводячи місце старшого брата собі.
Однак історичні події доводять протилежне. Понад те, у жорсткому протистоянні аґресії українці зазнавали не лише гіркоти поразок, та болю втрат, а й святкували великі перемоги, якими варто пишатися і про які, особливо зараз, варто пам’ятати. Саме вони вселяють надію на те, що у нас все буде добре.
Смерть Богдана Хмельницького знаменувала початок епохи великих потрясінь для України. Cеред козацької верхівки почалася боротьба за владу. Обрання гетьманом Івана Виговського, котрий при Хмельницькому був генеральним писарем, викликало невдоволення частини рядового козацтва та старшини. Через те, що обрання відбулося на старшинській, а не на генеральній раді, легітимність гетьманства Виговського відмовилися визнавати кошовий отаман Запорозької Січі Яків Барабаш і полтавський полковник Мартин Пушкар. Разом вони підняли бунт за підтримки Москви, який Виговському вдалося придушити, розгромивши війська заколотників під Полтавою. При цьому Барабаш утік під захист московського воєводи.
В умовах загрози війни з Московським царством, яке виступило на боці антигетьманських сил, Виговський уклав Гадяцькі угоди з Річчю Посполитою, за яким козацька Україна перетворювалася на Велике князівство Руське — третього рівноправного члена унії Польщі та Литви. Вихід України з підданства московському царю поклав початок українсько-російській війні 1658-1659 рр.
Частина козацьких низів і промосковська старшина, за підтримки воєвод оголосили гетьманом Івана Безпалого. Почалися бойові дії в районі Лохвиці та Ромен між військами Виговського та московським військом князя Григорія Ромодановського, а також козаками Безпалого.
У цих умовах із Москви у січні 1659-го військо князя Олексія Трубецького, яке налічувало за різними даними від 50 до 150 тис. людей, рушило в містечко Костянтинів — для посилення угруповання Ромодановського-Безпалого. Але з півночі над московсько-заколотницькими військами нависали Прилуцький, Ніжинський і Чернігівський полки, які могли б завдати потужного удару у фланг і тил, а також відрізати ворожі війська від метрополії. Ключову роль тут відіграла Конотопська фортеця. В її напрямку і подалося московське військо, попередньо захопивши Срібне.
При цьому московське військо, очолюване князем Семеном Пожарським (племінником Дмитра Пожарського, «визволителя» Москви від поляків), проявило звірячу жорстокість щодо мирних мешканців. Так, згідно з літописом Самійла Величка, одних він вирубав, а інших забрав у полон із усіма їхніми набутками.
У середині квітня московські війська підійшли до Конотопа, а 21 квітня почалася обстріл міста. Гарнізон налічував зведений загін із 4 тис. козаків Ніжинського, Прилуцького та Чернігівського полків. Міські жителі, що більш як на три чверті складалися з ремісників і торговців, очевидно, також підтримували гарнізон. Упродовж 70 днів — від середини квітня до кінця червня — захисники Конотопа затримували біля стін міста величезну московську армію та козаків Безпалого. Очолював оборону ніжинський полковник Григорій Гуляницький.
Тривала облога Конотопа дала можливість гетьману Виговському зібрати сили для битви, а також добре обміркувати план дій. В районі Крупичполя, між Ніжином і Прилуками, відбулася зустріч Виговського з кримським ханом Мехмед-Гіреєм IV, котрий привів 30-тисячне військо. До козаків Виговського приєдналися також польські добровольчі кінні загони Потоцького, Яблоновського та піхота Лончинського. Для охорони ставки гетьмана також залучили загони сербських і молдавських найманців загальною кількістю близько 3,8 тис. осіб.
24 червня під селом Шаповалівкою був розбитий невеликий передовий загін московитів, і від полонених дізналися, що Трубецькой вже не біля Конотопа, і що він не очікував підходу союзників так скоро. На основі цих відомостей було вироблено план дій, за яким татари сховалися в засідці в урочищі Торговиця на схід від села Соснівки — табору Виговського. Сам гетьман, залишивши командування Степанові Гуляницькому, братові Григорія, вирушив на чолі маленького загону під Конотоп.
Уранці 27 червня козаки напали на військо Трубецького і, скориставшись несподіванкою, захопили велику кількість коней і вигнали їх у степ. Оговтавшись, московська кіннота контратакувала козацький загін, і Виговський відступив за річку Соснівку до свого табору.
Наступного дня Трубецькой відіслав 30 тис. відбірної московської кінноти на чолі з Пожарським наздогнати Виговського. Московити переправилися через Соснівку і розбили табір на іншому її боці. Решта 30 тис. війська на чолі з Трубецьким залишилися в таборі. Тим часом п’ятитисячний загін Степана Гуляницького зайшов у тил Пожарському, непомітно захопив міст через Соснівку, зруйнував його і, загативши вночі річку, затопив низину навколо неї.
Уранці 29 червня 1659 року невеликий загін Виговського атакував табір Пожарського і після короткої сутички почав відступати, вдаючи втечу. Війська Пожарського, відчуваючи легку здобич, залишили табір і почали переслідування. Коли московські війська вступили в Соснівку, козаки трьома пострілами з гармати та трьома вогневими стрілами дали знак рушати орді та полякам, а самі всією армією розпочали контрнаступ на Пожарського. Побачивши пастку, князь спробував відступити, але важка московська кіннота й артилерія загрузли у вогкому ґрунті біля річки. В цей час із флангу вдарили татари — московська армія опинилася в оточенні, почалася різанина.
Упродовж решти дня були знищені майже всі 30 тис. війська Пожарського, а сам він був захоплений у полон разом із князями Львовим, Ляпуновим, Бутурліними, Скуратовим, Куракіним та іншими. Полонених віддали татарам, котрі майже всіх немилосердно вирізали. Поставши зв’язаним перед ханом, Пожарський, за переказами літописців, плюнув йому в обличчя й облаяв. За це татари миттєво відтяли йому голову і відіслали її з полоненим до табору Трубецького.
Останній, почувши про розгром Пожарського, відкликав Ромодановського з облоги Конотопа та пізно ввечері почав відступ із України. Побачивши такий розвиток подій, Григорій Гуляницький вийшов із Конотопа та вдарив по армії Трубецького, захопивши багато артилерії. Покінчивши зі залишками військ Пожарського, козаки та татари продовжували переслідувати ворога у його відступі ще впродовж трьох днів аж до московського кордону.
Звістка про поразку під Конотопом викликала в Москві жах і паніку. «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654-го і 1655 року, загинув за один день, і вже ніколи після цього цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву», — писали літописи.
Удар був тим важчий, що був несподіваним, та ще після таких блискучих успіхів! Ще нещодавно Долгорукий привів до Москви полоненого гетьмана литовського, так недавно чулися радісні розмови про торжество Хованського, а зараз Трубецькой, на котрого було найбільше надій, «чоловік благоговійний і витончений, у воїнстві щасливий і недругам страшний», втратив таке величезне військо! Після взяття стількох міст, після взяття столиці литовської царське місто затремтіло за власну безпеку: у серпні за государевим указом люди всіх чинів поспішали на земляні роботи для зміцнення Москви. Сам цар із боярами часто був присутній при роботах.
Невдовзі Виговському вдалося захопити Ромни, Лохвицю та кілька інших українських міст, які утримували його супротивники, як прийшла звістка з Криму, що козаки кошового отамана Івана Сірка напали на татарські поселення, і це примусило хана з ордою залишити гетьмана та повертатися в Крим. Значення перемоги під Конотопом було зведено нанівець. Але страх її повторення, гіркота поразки були відчутними в Москві ще довго.
Конотопська битва є однією з найбільших перемог української зброї, сторінка нашої історії, яка століттями замовчувалася в царській, а потім і радянській історіографії, розвінчувала багато великодержавних міфів, особливо про «братні народи», та «споконвічне прагнення українців до воз’єднання з Росією».

Володимир Галечик, «Новий погляд»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...