Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, May. 19, 2019

«Гріхи» Дем’яна Многогрішного

Автор:

|

Березень 12, 2015

|

Рубрика:

«Гріхи» Дем’яна Многогрішного
Поштова марка України, присвячена гетьману Дем'яну Многогрішному (2002)

Поштова марка України, присвячена гетьману Дем’яну Многогрішному (2002)

Оцінка Многогрішного як державного діяча — неоднозначна. Так, він часто припускався помилок, що посилювалося браком освіченості та культури, мав схильність до міцних напоїв, що, однак, не можна назвати непрощенним гріхом. Але він дуже любив свою Батьківщину, хоч і був поганим політиком, якщо проґавив змову у своєму найближчому оточенні.

«Тут ми його й скували»
У ніч із 12 на 13 березня 1672 року в гетьманській столиці Батурині відбувся державний переворот. Козацькі старшини-змовники з московськими стрільцями увірвалися в резиденцію лівобережного гетьмана Дем’яна Многогрішного. Той не очікував нападу, тому застали його “в замку батуринському на ложі”, пише козацький літописець Самовидець. Серед заколотників були генеральний писар Карпо Мокрієвич, генеральний суддя Іван Самойлович, відставний полковник переяславський Родіон Дмитрашко-Райча. Заодно з ними був начальник московської залоги в Батурині стрілецький голова Григорій Нейолов.
“Поблизу гетьманського двору таємно розставили стрільців на сторожі, потім,озброєні рушницями, увійшли до нього в хороми тихо, а він в той час спав, — цитує свідчення Карпа Мокрієвича московським слідчим про події тієї ночі історик Володимир Соловйов. — Полковник Дмитрашка перший увійшов до нього в спальню і в темряві став питати: де тут Демко? Той прокинувся, схопився з ліжка й став було оборонятися, але тут ми всі ввійшли, взяли його силою і відвели на подвір’я до Григорія Нейолова. Тут, у Григорія в хаті, Демко рвався до рушниці, хотів із нами битися, але я, до рушниці не допустивши, поранив його в плече з пістоля. Від цієї рани Демко сів: тут ми його й скували”.
Закутого в кайдани Дем’яна Многогрішного відразу ж таємно “уложивши в віз і накривши шкурою, повезли на Москву, боячися, жеби оного не отнято, бо мал войска свойого затягового по станціях, также й полковники немало по усіх городах приятелі його були”, — продовжує Самовидець. Але невдовзі почали заарештовувати й цих прихильників гетьмана.

Зрадницькі дії — у 37 пунктах
Взаємини з козацькою старшиною в Дем’яна Многогрішного не склалися майже одразу після обрання гетьманом. Сам він походив із селян, і цей “холопський син”, цілком задовольнявся авторитетом серед “старовинних” козаків. До того ж гетьман узявся проводити ротації: усував із посад нелояльних, а на їхні місця садовив переважно власних родичів. І робив усе “без поради всієї старшини”. Причому покладався насамперед на свій компанійський полк – особисту гвардію з найманців.
Вельми невдоволені таким поворотом справ старшини почали писати в Москви на гетьмана доноси. “Карпо Мокрієвич, його войсковий генеральний писар, з іншими своїми товаришами провідав (чи праведно, чи неправедно), що Многогрішний начебто почав чинити таємні кореспонденції з тогобічним гетьманом Петром Дорошенком, знамірюючись, так само як Дорошенко, схилитися під Турецьку державу”, — зазначає козацький літописець Самійло Величко.
Гетьмана звинувачували також у тому, що він п’є на бенкетах за здоров’я правобережного гетьмана Дорошенка, ще й інших змушує пити, а напідпитку дозволяє собі говорити таке, що ніяк не могло сподобатися цареві Олексію Михайловичу. Автори одного з доносів перелічили зрадницькі дії гетьмана в 37 пунктах, а наостанок зазначили: “Якби ми записали всі докази Демкової зради, то не помістили б усього не тільки на аркуші, але і на воловій шкурі”.
Схожі депеші надсилав із Батурина і стрілецький голова Григорій Нейолов. Тож невдовзі старшини-змовники отримали царський указ, “щоби видали гетьмана Многогрішного, а на його місце поставили собі іншого гетьмана”. Стрільцям було велено їх підтримати.

Засуджений до страти…
Отож у ніч проти 13 березня група старшин, їхніх довірених осіб разом зі стрільцями оточила резиденцію Многогрішного й після нетривалої сутички схопила гетьмана. Той чинив запеклий опір, але був поранений з пістоля, закутий у кайдани і відправлений до Москви.
Керував арештом обозний (щось на кшталт генерал-квартирмейстера) Петро Забіла, а доставкою до Москви — генеральний писар Карпо Мокрієвич. Разом із гетьманом був заарештований його брат чернігівський полковник Василь Многогрішний, який перед цим устиг втекти до Києва і постригтися в ченці під вигаданим ім’ям в Києво-Братському монастирі. Але коли про це дізнався настоятель обителі Варлаам Ясинський, він одразу ж дав знати воєводі Києва московському князю Козловському, який негайно схопив Василя і відправив до Москви.
Судити гетьмана мав суд Війська Запорозького. Цар Олексій Михайлович спочатку пропонував так і вчинити. Але козацька старшина боялася заворушень, тому процес пройшов у Москві у квітні. Мокрієвич від імені старшини дав свідчення проти Многогрішного, нібито той замислив розпочати проти царя війну. Його свідчення підтвердили як росіяни, так і козаки. Сам гетьман визнав свої п’яні крамольні висловлювання, але наміри діяти заперечував цілковито. Виправдовувався, що він — “людина проста і неграмотна”.
Але коли до нього почали застосовувати тортури — завдали 19 ударів батогом, — зізнався у своїх зв’язках із Петром Дорошенком, хоча визнати зраду все одно відмовився. “Я про зраду свою тільки на словах казав, — стверджував гетьман, — але з Дорошенком про зраду не домовлявся”. І ще: “Провина моя — одна, що я говорив шалені речі в безпам’ятстві п’яному”.

…і помилуваний
Дорошенко, дізнавшись про нещастя Многогрішного, написав московському воєводі до Києва, що в їхньому листуванні йшлося тільки про мирні взаємини, “що вело радше до слави, ніж до безчестя царської величності”. Це не допомогло: Дем’яна Многогрішного та його брата Василя засудили до страти.
Страта була призначена 28 травня на Болотній площі в Москві. Це було традиційне місце покарання державних злочинців. Але страта не відбулася. Коли голови братів Многогрішних уже лежали на пласі, примчав гонець царя, який оголосив про царську милість: смертний вирок було замінено на довічне заслання до Сибіру.
Згідно з “царською милістю”, поваленому гетьману виділяли на дорогу 15 рублів, його братові Василю — десять. Решті — дружині, двом синам і доньці, племіннику і двом працівницям — по 5 руб. Для порівняння: віз із збруєю і конем коштував тоді 3-6 руб., а на 3 коп. можна було купити п’ять-шість десятків яєць або 1,7 кг свинини. Швидше за все, цар не повірив у зраду гетьмана, інакше би нещадно розправився з Многогрішним, так само як зробив це зі своїми супротивниками Степаном Разіним чи призвідниками Мідного та Соляного бунтів.
Але сваритися з козацькою старшиною Олексій Михайлович не хотів — не той був час. Їй було дозволено обрати нового гетьмана на власний розсуд. Ним 17 червня того ж року став Іван Самойлович. (За іронією долі наступник Многогрішного на посаді гетьмана, колишній активний учасник змови проти нього, Іван Самойлович згодом сам буде засланий до Сибіру й доживатиме віку в Якутську).

Гетьманова «сибіріада»
А для Дем’яна Многогрішного почалося нове життя. Він прожив іще понад 30 років і залишив по собі яскравий слід у Сибіру. Разом з Дем’яном до Сибіру вирушили його дружина Анастасія, сини Петро й Іван (за деякими джерелами, Яків), донька Олена (або Марина), брат Василь, племінник Михайло Зинов’єв, який згодом прийняв прізвище дядька.
«За нашого Государя указом, посланий із Москви до Сибіру на заслання зрадники і клятвопорушники війська Запорізького з цього боку Дніпра колишній гетьман Демка… прибув до Тобольська з сибірськими людьми служивими і з провідниками, а в Тобольську велено їх тримати скутих з міцними караулами, а з Тобольська велено послати їх… Демку — в Селенгінський острог, Ваську — в Красноярський», — як стає зрозуміло із грамоти на ім’я Туринського воєводи Івана Суздальцева, спочатку Многогрішні прибули в Тобольськ, а звідти Дем’яна з родиною відправили в Селенгінський острог, а Василя — у Красноярськ.
Але вже 1674 року Многогрішного перевели в Іркутську в’язницю, де він перебував до 1682-го, коли був звільнений і йому було дозволено «виправляти міську і повітову службу». Але навіть тоді він здавався небезпечним своїм ворогам. Коли чутки про звільнення Многогрішного з тюрми дійшли до Війська Запорозького, у Москву полетіли протести, і вже 1684 року на вимогу гетьмана Самойловича Многогрішний був знову заарештований і відправлений у Селенгінськ, де умови його утримання істотно погіршилися. У в’язниці Дем’ян Гнатович перебував до 1686-го. Після звільнення з ув’язнення Многогрішний був залишений на поселенні в Селенгінську.
Після 1694-го сліди Многогрішного губляться. Жодних достовірних даних про нього немає. Його ім’я спливає аж 1701 року, коли на схилі років він за старою козацькою традицією постригся в ченці.

Віталій Степ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...