Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 6, 2019

Хмельницький у Львові

Автор:

|

Жовтень 03, 2013

|

Рубрика:

Хмельницький у Львові

Деякі історики стверджують , що 1648-го гетьман Богдан Хмельницький міг би взяти Львів, якби трохи більше напружив свої сили, але він просто не хотів цього зробити.

Бунт проти Речі Посполитої
Коли король Владислав IV передчасно помер у травні 1648 року, уся Польща була охоплена вогнем. Це було не протистояння з турками – вибухнула стократ гірша громадянська війна. Козаки, які вже тоді складали нерегулярні збройні сили Польщі в прикордонних із кримськими татарами землях, під проводом Богдана Хмельницького збунтувалися проти Речі Посполитої. Причина цього крилася лежала глибоко в загальному ослабленні польської держави, яка, з одного боку, була не в змозі здолати волелюбної вдачі козаків і присмирити їх, а з іншого – не змогла захистити козаків від зловживань польських магнатів.
Хмельницький ішов у союзі з татарами, неначе хмара Божого гніву проти Польщі, прямуючи на Варшаву. Під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями поляків розбили: не було ні короля, ні порядку, ні грошей, ні армії. Уся страшна навала, яка грізно сунула вглиб Польщі, мала першою вдарити по Львову, який міг покладатися тільки на власні сили.

Ні грошей, ні зброї
У Львові люди не хотіли спочатку вірити гнітючим новинам, але їх підтверджували численні солдати, що втекли з поля бою. Прибули за ними й головні командувачі цієї ганьби, один із них – Заславський – затримався ненадовго у Львові , а другий, Остророг, затримався довше.
Щойно львів’яни дізналися, що Остророг – у місті, то відразу звернулися до нього з проханням, щоб у такий жахливий час не кидав їх напризволяще. Остророг же сказав, що потрібно здаватися, бо немає ні грошей, ні зброї для війська. Повторна депутація громадян таки переконала Остророга залишитися. Після цього він призначив військову раду в костелі отців францисканців.
Із-поміж усіх воєначальників тільки Ярема Вишневецький мав довіру серед військових і простих громадян. Йому й довірили захист міста. Тоді загальний ентузіазм охопив людей, і всі почали зносити свої скарби для цього благородного діла.

Ворожий потоп
Військова рада відбулася в понеділок 28 вересня, а до наступного понеділка 5 жовтня зібрали у Львові 1,3 млн злотих, або чверть млн дукатів. Згодом сталося щось незвичайне. Князь Ярема Вишневецький, забравши гроші й військо, у той час як ворог уже опинився під Львовом, таємниче зник із міста… Після цієї новини про відхід війська і про наближення ворога, місто сповістило тривогу залпами з гармат, і всі, хто тільки мав сили, побігли на оборону валів .
У Львові було не більш ніж 250 солдатів (коронних і муніципальних) і близько 1 500 озброєних громадян (населення міста тоді складало трохи більше за 30 тис. чоловік, тобто майже кожен двадцятий ставав до оборони. Головне командування обороною довірили Кристофору Арцішевському, що мав досвідчена служби в голландській армії; городянами командував бургомістр Гросваєр.
Проти жменьки захисників Львова, яка чисельністю не сягала й двох тисяч осіб, виступала безмірна тьма козаків, татар і бунтівних селян. Казали, що було їх до 200 тис. – справжній ворожий потоп!

Небезпека – над самим містом
6 жовтня, щойно зійшло сонце, із боку околиць міста Збоїськ і Клепарова незліченні юрми татар атакували відразу головні дороги та захисні приміські вали, насипані в часи Владислава IV. Але жителі передмість під прикриттям міської та замкової артилерії впродовж двох днів хоробро давали їм відсіч. На третій день прийшли козаки. Ворог заполонив передмістя, лише тут і там, як острівці з води, стирчали укріплені приміські храми, у яких шукали притулку городяни.
Заночувавши в передмісті, козаки кинулися здобувати ті укріплені храми. Їм удалося захопити церкву Святого Юра – багато людей там загинуло; чимало жертв було й у лікарні Святого Лазаря , костьолі Святої Марії Магдалени. Крім цих храмів ворогові вдалося захопити Калічу гору. Нападники все ближче підсувалися до міських валів і веж і, ховаючись по заміських будинках і двориках, уражали кулями захисників Львова. Серйозна небезпека нависла вже над самим містом.
Бачачи це, городяни ухвалюють відчайдушне рішення – підпалити передмістя. Оголошено було подвійну винагороду тим, хто б наважився на це. Щойно стемніло, спалахнули околиці, охопивши місто вогненним кільцем. Іскри й головешки летіли на середмістя, повітря сповнилося криками переляканих людей. Тільки постійна пильність зберегла львівське середмістя, на допомогу якому небо надіслало зливу.

Три листи
Хмельницький здивовано спостерігав якийсь час це жахливе видовище , а потім вислав свого першого листа до львів’ян. У ньому він російською мовою погрожував знищити й розграбувати місто, якщо городяни не видадуть командирів і солдатів, котрі втекли з-під Пилявців. Для підтвердження своїх погроз Хмельницький наказав ударити штурмом по місту й замку. Львів із гідністю відповів на лист, що не може видати втікачів з-під Пилявців, тому що їх давно немає в місті.
Невдовзі надійшов другий лист Хмельницького, уже написаний польською мовою, у якому, не згадуючи більше про військовиків, вибула вимога видати. Цього разу штурм міста й Високого замку мав підтвердити серйозність вимог козацького ватажка. Городяни знову відповіли відмовою, заявивши, що євреї «також терплять усілякі лиха й негаразди», і з великою мужністю відбили напад супротивників.
Наслідком такого хороброго відбиття штурму став третій лист Хмельницького, у кому, не висуваючи вже жодних умов, він пропонував місту сплатити викуп 200 тис. дукатів. Було це в понеділок 12 жовтня, через тиждень після початку облоги. Тепер городяни постановили піти на перемовини, з огляду на величезну перевагу супротивника і свої незначні сили. Львів’яни вимагали тільки грамоту з гарантіями безпеки й, коли їм її видали, послали до Хмельницького п’ятьох повноважних представників.

Зрада і смерть
13 жовтня міські депутати пішли на перемовини. Хмельницький пригощав їх горілкою й розповідав про кривду, яку йому зробили польські пани. На уклінні прохання городян про зменшення викупу він відповів, що це питання відкладене до остаточного вирішення. Невдовзі відбулася військова рада, на якій командувач татарських сила Тугай-бей виявився більш безжальним щодо львівських послів, ніж Хмельницький: він сердився, що львів’яни поранили його воїнів, і пригрозив, що мешканців Львова «буде шукати й діставати з-під землі, хоч як глибоко вони б там не ховалися». Не можна було допроситися й знижки з викупу.
Негайно львів’яни почали збирати викуп, проте бойові дії не припинилися. Вони були спрямовані головним чином проти замку, який належав староству , а отже, не підпадав під домовленості зі Львовом. Однак при цьому й саме місто добряче постраждало. Замок був погано обладнаний і укомплектований, але хоробро захищався протягом чотирьох днів, доки 14 жовтня не був розгромлений через зраду кількох чоловік.
Зрадники гадали, що завдяки цій послузі врятуються , але козаки вбили в замку всіх без винятку людей, не зважаючи на стать, вік і віросповідання. Лише купка воїнів на чолі з комендантом замку Яном Братковським прорвалася в місто. Завойовник замку полковник Максим Кривоніс розплатився за свою перемогу життям: поранений кулею, він помер кілька днів потому. На щастя для міста, замок був захоплений уже після укладення договору, так як Львів уже не здатний був продовжувати оборону.

Щаслива мить
Тим часом, городяни зносили гроші й товари для викупу – протягом усіх десяти днів. Нарешті ворожі посли, вмилостивлені проханнями та подарунками, визнали , що більше грошей їм вичавити не вдасться, і погодилися на 365 тис. золотих, які треба було зібрати до 23 жовтня.
Однак зібрана ума склала лише 65 тис. Цю сума Хмельницький використав для оплати послуг Тугай- Бея. Решту грошей татари шукали собі самі, грабуючи всіх околиці аж до Перемишля. Крім того, місто мало забезпечити ворога їжею й напоями, що коштувало майже такої ж суми, як і сам викуп.
Попри голод і хвороби, які згодом охопили Львів, це була щаслива мить для міста, коли нарешті почали відбувати обози нападників. Цей рух тривав кілька днів, доки не настав знову понеділок 26 жовтня – цього разу щасливий для Львова, тому що був останнім днем облоги .
У всі храми люди поспішали дякувати Господові Богу за порятунок, але найчастіше – до францисканському костелу, де збиралася перша військова рада, а також у костел бернардинів, бо люди вірили, що найбільше вплинула на порятунок Львова опіка святого Яна з Дуклі, що був похований у дворі монастиря бернардинів. А було й багато таких , які говорили, що в моменти найбільшої небезпеки вони бачили святого ченця що пересувався в повітрі над Львовом із піднесеними в молитві руками. І в тій же позі його можна було побачити на статуї перед костелом отців бернардинів, яку поставили через рік по закінченні облоги.

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply