Новини для українців всього свту

Monday, Jul. 22, 2019

«Довічне прокляття» гетьмана

Автор:

|

Листопад 21, 2013

|

Рубрика:

«Довічне прокляття» гетьмана

Накладена 23 листопада  1708-го за наказом світської влади анафема продовжує, принаймні формально, тяжіти над гетьманом, хоч протягом трьох століть так і не було наведено більш-менш серйозних аргументів на користь того, що Мазепа повинен вважатися віровідступником.

Вистава у Глухові
Так звана «церемонія» позбавлення Івана Мазепи гетьманства, а відтак, і проголошення йому анафеми, відбулася через декілька днів після кривавої розправи над Батурином у листопаді 1708 року. Меншиковсько-петровський акт про позбавлення гетьманства Івана Мазепи історики назвали театральною виставою. На майдан у Глухові скликали місцевий люд і старшину. Перед усіма поставили ляльку, яка мала зображувати гетьмана Мазепу, та вчинили над нею глум.
Українського гетьмана було позбавлено жалуваних грамот і найвищої нагороди – ордена Святого апостола Андрія Первозваного. Потім ляльку повісили на шибениці. Герб ясновельможного пана гетьмана було розірвано й потоптано, а шаблю переломив кат. Після того в церкві Святої Тройці відбулася літургія.
Потім усі, хто стояв на площі, приступив до виборів нового гетьмана. Натовп став вигукувати ім’я Івана Скоропадського. Але новий кандидат на гетьмана почав відмовлятися від булави на користь Павла Полуботка. Може, причини такої відмови крилися в тому, що Скоропадський не хотів ставати гетьманом за обставин, коли існував діючий гетьман – Іван Мазепа? Але козацька старшина наполягала на своєму, і новообраний гетьман Іван Скоропадський прийняв усі регалії та символи української влади. Скоропадський був обраний на догоду цареві Петру І, який відгукнувся про альтернативного кандидата на гетьмана Павла Полуботка так: «Він є надто хитрий і може зрівнятися з Мазепою».

Руками українських ієрархів
Перехід гетьмана Івана Мазепи Карла ХІІ на бік налякав Петра І. Хоча дух Мазепи намагалися придушити всілякими розправами й катуваннями, цього було недостатньо. Треба було вчинити щось таке, що надовго запам’яталося б і найболючіше зранило серця прихильників Мазепи. І те «щось» було придумане – акт відлучення Мазепи і його однодумців від Церкви.
Підступність акту накладення анафеми на гетьмана Мазепу полягала в тому, що Петро І робив це руками українців, і не просто українців, а найближчих духовних сподвижників, ба навіть побратимів, ясновельможного гетьмана. Це було зроблено руками українських ієрархів.
У праці «Анатема на Мазепу давно відмінена. Історико-канонічний нарис» митрополит Іларіон Огієнко наводить один свій життєвий спомин, який яскраво підтверджує всю підступність таких Петрових дій: «У Києві під час української влади (1917–19) часто говорилося на тему колишньої анатеми на гетьмана Мазепу. Мені в очі сказав один професор Київської духовної академії, росіянин: «Ми, росіяни, своїх рук не докладали на сумну Мазепину справу – усе зробили ви самі, українці».

Змушення до зради
Ще 27-29 жовтня 1708 року цар Петро послав укази митрополитові Київському й церковним ієрархам, у яких велів прибути їм до Глухова. Київський митрополит Йоасаф Кроковський був силоміць доставлений туди в супроводі царських опричників. Крім нього до Глухова 10-11 листопада теж насильно привезли Чернігівського архієпископа Іоанна Максимовича, Переяславського єпископа Захарія Корниловича й інше сановите духовенство. Їхнє прибуття до нової гетьманської столиці припадало на час страти української старшини, яка потрапила до полону в Батурині. Серед страчених були й церковні люди, клірики.
31 жовтня 1708 року Петро І надіслав листа до патріаршого місцеблюстителя, митрополита Рязанського Стефана Яворського з наказом: «Того ради позвольте онаго за такое его дело публично в соборной церкви проклятию предать». Усі сподівання цар покладав на Київського митрополита Йоасафа Кроковського, але той не підписав акту вибору нового гетьмана й не очолив чину анафематствування. Митрополитові це згадали 1718 року, звинувачуючи його у підтримці антипетровської змови, яку очолив царевич Олексій. І за загадкових обставин митрополит раптово помре у в’язниці Архангельського монастиря.

У постановці Петра І
Власне, анафемування гетьмана Івана Мазепи відбувалося 23 листопада 1708 року в Троїцькій соборній церкві Глухова. Історик Микола Костомаров у своїй розвідці про гетьмана Мазепу стверджує, що це був «обряд прокляття… придуманий, імовірно, самим Петром». «Царі, беручи участь у виданні законоположень про відлучення, – писав протоієрей Костянтин Нікольський, – мали інколи вплив і на самий зміст чину Православ’я, у якому виголошувалось відлучення».
Кажуть, на такі справи цар Петро був мастак. Він любив поглузувати не тільки з нижчого духовенства, але й з високих церковних ієрархів. За задумом царя, головну проповідь на прокляття Івана Мазепи виголосив протопіп Новгород-Сіверський Афанасій Заруцький, вихованець Києво-Могилянської академії, давній панегірист ясновельможного гетьмана: «…сказывал казаньє о прежде бивших изменниках пространно…»
Протопіп недаремно вислужувався перед Петром І. Того ж таки місяця він попросив у російського царя надати йому у володіння маєтності мазепинця Івана Бистрицького: «Пресветлейшему Непобедимейшему Августейшему Великому Государю Царю и Великому Князю Петру Алексеевичу… недостойный богомолец Афанасий Заруцкий, протопоп новгородский, бьет чолом… Во еже убо бы удобие возмогл маестат Вашего Царского Пресветлого Величества возпрославити на позосталые добра зменика Вашего Царского Пресветлаго Владичества Ивана Бистрицкого бю чолом…»

Царська вдячність
Так почали ділити маєтки тих, хто підтримував Мазепу в його щиросердих намірах визволити Україну з-під московського ярма. Історик Дмитро Дорошенко із цього приводу зазначає: «Усі маєтності мазепинців були оповіщені сконфіскованими й роздавалися тим, хто своєю появою в ставці царя заявив свою вірність. Нагороджувалися і такі, хто зробив донос на когось, що він є таємний або явний прихильник Мазепи. Це довело до справжньої оргії доносів: усе, що було найгіршого в українському суспільстві, виплило тепер наверх і старалося використати момент, щоб збагатитись або зробити службову кар’єру. Серед українського громадянства були посіяні зерна страшної деморалізації, яка довгі десятки років потім давала себе відчувати. Не тільки самі українці, які в слушний момент зуміли засвідчити свою «вірність», діставали царські подарунки із запасу сконфіскованих маєтків; московські генерали й міністри: Меншиков, Долгоруков, Шафіров, Шереметєв, усі ці відомі співробітники царя Петра поробились українськими поміщиками, діставши великі земельні лятифундії».
Того ж таки 12 листопада 1708 року царський маніфест оголосив Мазепу «боговідступним зрадником», із посланням до віруючих звернулося три українські ієрархи. Немає жодного сумніву, що навіть ці окружні листи українського єпископату були звичайнісіньким диктатом царської канцелярії. За правилом ІІІ святого Кирила, архієпископа Олександрійського (412-444), вважається недійсним той чин архієрея, який він робить через насилля або через страх: «І те, що таке насилля над ієрархами Церкви, колишніми сподвижниками гетьмана Івана Мазепи, чинилося Петром І, є фактом незаперечним».
«Анафема на Мазепу була цілком антиканонічним і антиєвангельським актом. Гетьман Іван Мазепа не мав із Церквою жодного конфлікту», – таку лаконічну й чітку оцінку цьому ганебному актові дав у своєму виступі на Всеукраїнському православному соборі УАПЦ 1990 року майбутній патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир (Романюк).

Добра слава – жива
Відтоді ієрархи у своїх кафедральних соборах наказово змушені були в першу неділю Великого посту – неділю Торжества Православ’я, проголошувати анафему на гетьмана Мазепу. За іронією долі, відбувалося це в соборах і храмах, які були збудовані коштом гетьмана.
Однак не всюди було так. Добра слава про гетьмана Мазепу ще жила серед простого народу. Приміром, 1752-го, через 43 роки після Полтавської битви, мешканці села Пересічного під Харковом, затіяли бійку зі священиком, який проклинав Мазепу, і казали таке: «Добре було життя за Мазепи – нехай кісточки його святяться»
У ХХ і ХХІ століттях анафему Івана Мазепи почали брати під сумнів унаслідок проблем її канонічності. До таких проблем різні церковні та політичні діячі зараховують накладення анафеми з політичних мотивів, а не за церковними канонами. Крім того, як зазначалося неодноразово, анафема була накладена без соборного рішення Православної церкви, а за наказом царя Петра І.

Олексій Гай

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...