Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 26, 2020

Довгий шлях додому

Автор:

|

Травень 22, 2014

|

Рубрика:

Довгий шлях додому

Пам’ятник на місці першої могили Тараса Шевченка

Він помер у Петербурзі, але, як і заповідав, спочив на Дніпрових кручах. Серце поета зупинилося 10 березня 1861 року. На третій день його було поховано на Смоленському кладовищі. Віддати останню шану Великому Кобзарю прийшли Достоєвський, Лєсков, Салтиков-Щедрін, Тургенєв, Некрасов, представники української, польської, грецької громад Санкт-Петербурга. Ще в день смерті Тараса Шевченка його друзі – художник Григорій Честахівський, брати- літератори Михайло та Олександр Лазаревські – вирішили виконати волю поета і поховати його в Україні, адже передсмертними словами 47-річного Шевченка були: “До Канева …”

Офіційного заповіту не було
Улітку 1859 року в пошуках землі для своєї садиби Тарас Григорович відвідував Канівщину тоді він і побував уперше на Чернечій горі. Він навіть зобразив її на малюнку «Біля Канева ». Відомий історик Михайло Максимович розповів йому, що біля підніжжя цієї гори був розташований стародавній козацький монастир, у якому покоївся прах знаменитих гетьманів Івана Підкови, Самійла Кішки та Якова Шаха. Звідси, до речі, і походить назва гори – Чернеча. Однак тоді поета знову заарештували… На Чернечій горі він так і не пожив. Цей світ він покинув із мрією повернутися в Україну.
Проте його не відразу перевезли до Канева … Тарас Григорович помер, не залишивши офіційного заповіту. Тому його друзям необхідно було подолати велику кількість формальностей, щоби покласти тіло поета в українську землю. І хоча його поховали в Санкт-Петербурзі, на Смоленському кладовищі, що поруч із церквою Смоленської ікони Божої Матері, земляки поета ще в день його смерті вирішили зробити все, щоби перевезти тіло Шевченка в Україну.
На похороні поета на Василівському острові зібралися відомі російські літератори Федір Достоєвський, Микола Некрасов, Михайло Салтиков-Щедрін, Микола Лєсков, Микола Чернишевський, брати Жемчужникови та Курочкіни, перекладач Михайло Михайлов…

«Згромадь… слiпих, глухих та без’язиких»
За тих два місяці, поки прах поета спочивав у Петербурзі, його могила стала місцем паломництва сотень земляків і жителів російської столиці. Невдовзі українська громада міста таки домоглася дозволу царської влади на перепоховання Тараса.
І ось настав день, коли жалобна процесія з труною Шевченка вирушила в Україну. Його супроводжували представники української громади Петербурга, художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло й Олександр Лазаревські.
Пантелеймон Куліш за козацькою традицією накрив труну червоною китайкою й сказав: «Нехай наш батько з’явиться на Вкраїнi лицарем щирим, що жив i вмер, побиваючись про добро, про честь i волю нашу… З’явись, батьку, серед рiдного краю пiд своєю червоною китайкою, заслугою козацькою; згромадь навкруг себе слiпих, глухих та без’язиких, нехай побачать, як далеко вони од правди постали, нехай почують iз мертвих уст твоїх твоє слово безсмертне… Наш єси, поете, а ми народ твiй i духом твоїм дихатимемо во вiки i вiки…»

Переїзд в Україну
Із Петербурга труну поета вивезли потягом. 27 квітня прибули до Москви, де труну встановили в Тихоновській церкві. Прощатися з Кобзарем прийшли не лише українці, а й росіяни. З Москви сумну ношу везли на конях, запряжених у артилерійські дроги. Довелося подолати нелегкий шлях через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Севськ, Глухів, Батурин і Бровари – аж до Києва. І в кожному з міст прибуття процесії з тілом Шевченка було великою подією для місцевих жителів. Так, в Орлі її зустрічав військовий оркестр і місцеві гімназисти.
У Києві, коли траурна процесія проходила по Ланцюговому мосту, студенти університету випрягли коней і самі повезли «дорогоцінний вантаж» до церкви Різдва Христового на Подолі, де був здійснений обряд відспівування.
Попрощатися із Шевченком прийшло багато відомих кияни, національна еліта тодішньої України : композитор Микола Лисенко, письменник Михайло Старицький, історик Михайло Драгоманов, меценат Платон Симиренко, історик Володимир Антонович, Тадей Рильський і інші. Очевидці згадували, що під час церемонії до труни з тілом поета підійшла жінка в жалобній вуалі, мовчки поклала терновий вінок і зникла. Багато хто запевняв, що то була княжна Варвара Миколаївна Рєпніна, яка кохала Тараса.

Щекавиця чи Чернеча гора?
Спершу Шевченка мали намір поховати на горі Щекавиці, однак влада й духовенство губернського Києва були проти. Тому через два дні прах Кобзаря повантажили на пароплав «Кременчуг» і відправили до Канева.
До слова, Шевченка ховали як неодруженого парубка: перед труною йшли дівчата в національних строях, голосно оплакуючи Тараса. Протягом двох днів тіло поета було виставлене в Успенському соборі Канева, побудованому ще 1144 року.
Під час церемонії відспівування настоятель Успенського собору Гнат Мацкевич виголосив слова, що стали пророчими: «Благоговій, Малоросіє, до граду нашого: у нас поховано Тараса Шевченка. Дивись, Малоросіє, на його могилу, дивися й молися!» Невдовзі після цього священика усунули з посади. Про його подальшу долю нічого не відомо.
До місця поховання труну знову несли на руках. 22 травня після богослужіння прах Шевченка було поховано на Чернечій горі біля Канева, як він і просив у “Заповіті”. Чернечу гору, що стала останнім притулком Кобзаря, у народі дуже скоро почали називати Тарасовою. Незабаром могила Шевченка перетворилася на місце паломництва українців.

Подальша доля Тарасової могили
Після революції 1917-го та громадянської війни, 1923 року, більшовики сплюндрували місце поховання Тараса Григоровича, скинувши величезний пам’ятник-хрест, встановлений 1884 року за народні гроші. Однак через 16 років у Каневі відкрили музей Тараса Шевченка, а на могилі встановили пам’ятник.
Із цією подією пов’язана одна загадкова історія. Щоби гранітний постамент із бронзовим монументом Кобзаря не розчавив труну, необхідно було точно розрахувати місце його розміщення. Річ у тому, що, згідно з козацьким обрядом, могилу обклали камінням і надали їй форму кола. Та за багато десятиліть воно деформувалося від дощів.
Тому була створена комісія із працівників НКВС і представників місцевої влади, під наглядом якої бурили землю, щоби знайти склеп. Розкривши поховання поета й відкривши кришку труни, члени комісії побачили металевий ящик, у якому виявили ще одну труну з віконцем. Поряд лежав засохлий вінок. Пізніше одна із жінок, яка була присутня при розкритті могили, згадувала, що «Шевченко лежав, як живий». Але щойно обличчя торкнулося свіже повітря, як те миттєво почало просідати… Того ж 1939 року вхід до склепу замурували залізобетонною плитою
Під час окупації нацисти організували на території музею концтабір. Але навіть вони не наважилися потривожити прах поета.
Протягом багатьох десятиліть могила Шевченка в Каневі була й залишається місцем паломництва для його шанувальників з усього світу. Щороку в травневі дні біля могили поета проходять богослужіння, сюди звідусіль їдуть люди вклонитися Кобзареві.

Віталій Степ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply