Новини для українців всього свту

Saturday, Jun. 6, 2020

До найкривавішої війни в історії України призвела її несамостійність

Автор:

|

Травень 08, 2020

|

Рубрика:

До найкривавішої війни в історії України призвела її несамостійність

9 травня в Україні вшосте відзначатимуть День пам’яті та примирення.

Санкція на бійню
22 листопада 2004 року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй проголосила відзначення Дня пам’яті та примирення. Відтоді його щороку згадують 8 травня. Бо цього дня 1945-го антигітлерівська коаліція прийняла Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини.
Щойно 24 березня 2015 року День пам’яті та примирення поширив на Україну своїм указом її тодішній президент Петро Порошенко. А до цього в Україні офіційно відзначали успадкований від СРСР «День перемоги».
Але ж Друга світова війна, в ході якої, за різними оцінками, загинули від восьми до 18 млн уродженців України, навряд чи розпочалася б, якби не рецидив хронічної недуги московських можновладців — їхньої територіальної зажерливості. Бо наказ про вторгнення в Польщу Адольф Гітлер віддав лише після гарантій свого совєтського колеги Йосифа Сталіна, що СРСР не лише не перешкоджатиме аґресії нацистів, а й візьме у ній участь.
23 серпня 1939-го, коли глави зовнішньополітичних відомств СРСР і Німеччини Молотов і фон Ріббентроп відповідно поставили в присутності Сталіна підписи під їхньою змовою про спільне розчленування Польщі, Гітлер верещав: «Тепер увесь світ у моїй кишені!».
А своїх генералів запевнив, що наважується на війну тому, що убезпечив Німеччину від зіткнення з СРСР та економічної блокади західними державами. Позаяк домовився ще й про постачання з СРСР та транзитом через його територію продовольства та стратегічних вантажів — нафти, залізну руду, кольорові метали, каучук, бавовну тощо.
Сталін також стверджував на засіданні 19 серпня 1939 року політбюро очолюваної ним партії, що тільки договір про ненапад між СРСР і Німеччиною спонукатиме Гітлера напасти на Польщу попри те, що її суверенітет обіцяли тоді боронити Франція й Англія. І що всі ті країни необхідно втягнути у світову війну, аби, дочекавшись їхнього виснаження, встановити у них більшовицьку диктатуру.

На боці Гітлера
Постачання нафтою Німеччини спонукало британців готувати свою авіацію до бомбардування родовищ «чорного золота» навколо Баку та Батумі, де цей енергоносій вантажили в німецькі танкери. Бомбардуванню завадило лише вторгнення Гітлера в СРСР.
Але виснаженню своїх опонентів СРСР сприяв не лише стратегічною сировиною. 1940 року англійські засоби масової інформації повідомляли, що німецькі літаки скидають на Лондон бомби зі совєтським маркуванням. А британські океанські конвої були торпедують німецькі субмарини, які базувалися на військово-морській базі у Мурманській області Росії.
Совєтські криголами розчищали в Арктиці шлях крейсерам нацистів у Тихий океан, аби ті топили британські кораблі. А пошкоджені британцями гітлерівські судна ремонтували в совєтських доках. Та й екіпажі потоплених британцями німецьких есмінців із комфортом поверталися додому залізницями СРСР.
А позаяк гітлерівські воєначальники зізнавалися в мемуарах, що їм бракувало боєприпасів навіть на вересневу кампанію 1939-го, то Друга світова війна могла завершитися ще на її першому місяці, якби не аґресія СРСР проти Польщі. Адже вже 7 вересня 1939 того року німецький генерал Гальдер занотував у щоденнику: «Поляки пропонують розпочати перемовини. Ми до них готові на таких умовах: розрив Польщі з Англією та Францією; залишок Польщі буде збережений; район від Нарева з Варшавою — Польщі; промисловий район — нам; Краків — Польщі; північна окраїна Бескидів — нам; області Західної України — самостійні».

Шантаж незалежністю
А так званий визвольний похід Червоної Армії в Західну Україну розпочався 1939-го лише після того, як 15 вересня того року посол Німеччини в Москві Шуленбурґ сказав на авдієнції у глави зовнішньополітичного відомства СРСР В’ячеслава Молотова кілька «заповітних слів». Гітлерівський дипломат пригрозив: якщо СРСР не введе війська на захід від Збруча, то там «виникне політичний вакуум і можуть скластися умови для проголошення самостійності України».
То був не перший шантаж німцями Москви можливістю відновлення Української держави. Про те, що СРСР не лише воюватиме проти нацистів, а й готовий до спілки з ними, Сталін уперше заявив у присутності німецького посла на ХVIII з’їзді своєї партії 10 березня 1939-го — одразу ж після того, як берлінська преса запевнила увесь світ, що нацисти — не проти незалежності Карпатської України. І лише у відповідь на заяву Сталіна Гітлер санкціонував 14 березня 1939 року анексію Закарпаття Угорщиною, німецьким сателітом.
Більше того — саме несамостійність України стала однією з причин, які спонукали нацистів до Другої світової війни. Той факт, що Польща та СРСР позбавили українців незалежної держави й піддали їх «пацифікаціям» та голодоморам, наштовхував гітлерівців очікувати якщо не спілки з українцями у війні з їхніми кривдниками, то, принаймні, пасивності у ній.
Але 1939-го Гітлер розігрував «українську карту» лише доти, доки не змусив нею Сталіна до спільної аґресії проти Польщі. А після нападу на СРСР його сподівання на незацікавленість українців у боротьбі на боці Москви справджувалися лише доти, поки нацисти не вдалися до несамовитих грабунків і терору проти цивільного населення.

Епіцентр протистояння
У 1941-1945 рр. проти Сталіна воювали приблизно мільйон громадян СРСР. У т. ч., за даними німецьких архівів, більше 300 тис. росіян і 200 тис. українців.
Та цей факт спонукав до відповідних висновків не Гітлера, а Сталіна — совєтські фронти, які протистояли нацистам на теренах нашої країни, назвали Українськими, а для їхніх воєначальників заснували нагороду — орден Богдана Хмельницького. Поетам Володимирові Сосюрі, Максимові Рильському, Андрію Малишку й іншим у Москві дозволили підіймати своїх співвітчизників на боротьбу з гітлерівцями патріотичними творами, за які їхніх авторів звинуватили по війні в українському буржуазному націоналізмі.
Але своєї мети сталінська пропаґанда таки досягла. Адже значна частина населення України досі вірить, що кривавий тріумф Москви коштом мільйонів життів був і їхньою перемогою у Другій світовій війні, частину якої цинічно назвали «Великою Вітчизняною» попри беззаперечні факти, які спростовують таку назву.
По-перше, найкровопролитнішу з війн спровокували в Москві. По-друге, з 17 вересня 1939 року до 22 червня 1941-го «переможці» у Другій світовій війні були спільниками переможених у ній.
По-третє, задкуючи 1941 року аж до Москви, червоноармійці нівечили Україну не менше, ніж нацисти — застосувавши проти них тактику «випаленої землі», знищували усе, що не встигали вивезти. Спалюючи, зокрема, зерно, прирікали до голоду тих, кого потім змушували зізнаватися у анкетах: «Чи проживали під німецькою окупацією?».
По-четверте, Лаврентій Берія, керівник московських карателів, 1954 року зізнався, що поразки влітку 1941-го спонукали Сталіна запропонувати Україну, Білорусь і Прибалтику Гітлеру взамін за примирення з ним. По-п’яте, об’єднавши у ході Другої світової війни переважну більшість українських земель, Сталін тоді ж передав Польщі столиці руських князівств Холм і Перемишль, Білорусі — Берестейщину, Молдові — Придністров’я.
По-шосте, навряд чи визволенням можна назвати й той факт, що мобілізованих у червоноармійці в 1943-1944 рр. українців посилали прокладати собою проходи у мінних полях. По-сьоме, надто багатьох бранців гітлерівських концтаборів «визволителі» негайно ж відправили в совєтські.
По-восьме, завдяки сталінському «визволенню» в ході Другої світової війни чи не більшість із українців успадкували такі безвідмовні важелі у своїй політичній та економічній діяльності, як «телефонне право», доноси на своїх конкурентів і опонентів та багато інших бар’єрів на шляху до повноцінного поступу України. Відтак тільки самостійна держава, очищена від «рудиментів» СРСР, убереже українців від таких же поневірянь, яких зазнали їхні предки. Ба більше — незалежність України є, водночас, запорукою особистої безпеки та політичних свобод її сусідів.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online