Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 22, 2017

До 70-ї річниці акції «Вісла» на Закерзонні

Автор:

|

Вересень 14, 2017

|

Рубрика:

До 70-ї річниці акції «Вісла» на Закерзонні

Польська держава з давніх-давен намагалася поширювати свою територію і на українські Лемківщину, Надсяння, Холмщину та Підляшшя, вдаючись навіть до воєнних дій, що викликало польсько-українські конфлікти та непорозуміння. Після Другої світової війни Сталін подарував ці землі Польщі. У результаті цього рішення 9 вересня 1944 року між комуністичними урядами СРСР і Польщі було підписано угоду про добровільне переселення, але воно відбувалося насильницькими методами з допомогою армій Польщі та радянської. У результаті зі земель Закерзоння в СРСР упродовж 1944-1946 рр. переселили 482 тис. українців. Насильницькому переселенню протидіяла Українська повстанська армія (УПА), але поляки застосували проти українців страшний терор. Убивали не лише інтелігенцію, але й селян, людей похилого віку, жінок і дітей. Тут варто згадати трагедії в таких селах, як Павлокома, Пискоровичі, Малковичі, Любленець, Сахринь, Верховини, Гораєць, Малковичі, Явірник Руський, Вороновичі, Ласкі. Там, як і в десятках інших місцевостях озброєні польські загони і навіть регулярна польська армія, як у Терці та Завадці Морохівській, чинили нечувані злочини. Знищували українські культурні цінності, бібліотеки, народні доми, читальні, руйнували святині. Комуністична польська влада обдумувала, як найшвидше звільнити етнічні українські землі від корінного українського населення, щоб вони набули вигляду польської території. 23 березня 1947 року Політбюро Центральний комітет Польської робітничої партії затвердило постанову про створення для українців табору в Явожно, на території філії колишнього фашистського концентраційного табору Аушвіц.
А через п’ять днів, 28 березня 1947-го, в районі Балігроду та Тісни в бойовій сутичці зі сотнею майора УПА Стебельського «Хріна» загинув генерал Свєрчевський, заступник міністра оборони Польщі. Ця подія нібито мала прискорити заплановану скоріше масову депортацію українців на теренах північно-західних земель, які Польща отримала після 1945 року. Внаслідок політичної ситуації польський уряд 28 квітня вирішує розпочати депортацію українців під криптонімом «Вісла» і з усього Закерзоння.
Для проведення акції виділили 15 полків війська (20 тис. вояків), додатково полк саперів, полк панцерників та одну авіаційну ескадру. А також весь апарат міліції, органи безпеки та місцеву державну адміністрацію. Акцією керував генерал Мосор, котрий отримав широкі повноваження щодо методів терору і репресій проти українців. Ця брутальна депортація охопила близько 150 тис. українців, котрі жили в повітах Лісько, Сянок, Горлиці, Ясло, Кросно, Новий Санч, Новий Тарґ, Березів, Перемишль, Ярослав, Любачів, Томашів Любельський, Ґрубешів, Біла Підляська, Володава й інших.
Символом репресій став Центральний концтабір праці в Явожно, де було ув’язнено, без судового наказу, підозрюваних у співпраці з УПА українців, а також представників інтелігенції й українського духовенства. Через табір пройшло близько 4 тис. осіб, в т. ч. жінки та неповнолітні діти. Затриманих осіб у концтаборі піддавали психічним і фізичним тортурам, внаслідок чого втратили життя 163 особи, а інші після звільнення вмирали в дорозі, або відразу ж після повернення додому. Таких було приблизно 600 осіб.
Акція «Вісла» — це приклад етнічної чистки з ознаками ґеноциду. З цього приводу Мирослав Сич, колишній депутат польського сейму, запропонував резолюцію до Сейму, домагаючись засудження цього злочинну.
Та Сейм не спромігся повністю засудити дії комуністичної влади і не анулював постанову від 27 серпня 1949 року, за допомогою якої депортованих позбавляли права на господарства та залишене нерухоме майно.
Цей акт був прямою диверсією щодо конституції Польщі, за якою поляків українського позбавили громадянських прав.
За офіційними даними під час акції «Вісла» вбили 655 осіб, а заарештували 1466. Але насправді жертв із українського боку було значно більше — як убитих, так і заарештованих. Владі йшлося про фізичне і моральне знищення українського населення на теренах Польщі. Про це свідчить таємний документ Міністерства повернутих земель від 10 листопада 1947 року.
У ньому сказано, що метою акції «Вісла» є повна асиміляція депортованих. Ця антигуманна акція суворо забороняла депортованим провадити будь-яке національне життя, а також суворо заборонялося повертатися в рідні краї. Незалежно від віку, всі українці перебували під постійним наглядом спецслужб упродовж десяти років, після яких настало певне політичне полегшення, але методи акції «Вісла» тяжіли і тяжіють на українцях Польщі досі.
Лише 1956-го дозволили створити Українське суспільно-культурне товариство (тепер — Об’єднання українців у Польщі), яке ще діяло під поліційним наглядом, і аж 1990 року акцію «Вісла» засудив Сенат Республіки Польща (РП). Зараз таке рішення, мабуть, не пройшло б — через теперішню позицію польської влади. 2002-го Александр Кваснєвський, тодішній президент РП, висловив співчуття з приводу заподіяних кривд акцією «Вісла». В рамках цього порозуміння відбудували цвинтар «орлят» у Львові, який. А 27 лютого 2007 року президент РП Лєх Качиньський і президент України Ющенко в спільній заяві засудили операцію «Вісла» і зазначили, що акція «Вісла» суперечила базовим правам людини.
Проте цього року теперішній уряд РП відмовився виділити кошти на відзначення 70-річчя операції «Вісла». А також назвавши такі відзначення «незрозумілими» та «необґрунтованими». На думку уряду, відмова у виділенні державою коштів на збереження пам’яті та поширення інформації про драматичні події, які вплинули на долю національних меншин у Польщі, «не узасаднені». Тобто вони виправдовують терор, який їх безпосередньо не торкнувся. Однак відзначення пам’яті про акцію «Вісла» потрібна, щоб схаменулося людство, бо такі звірства ніколи не сміють повторитися. Мусимо постійно пам’ятати і пригадувати, аби ця депортація не пішла в забуття.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...