Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 22, 2017

До 190-річчя видання Золотої книги українства

Автор:

|

Серпень 31, 2017

|

Рубрика:

До 190-річчя видання Золотої книги українства

Михайло Максимович

Цього року минає 190 років із часу виходу в світ першого «Збірника українських пісень» Михайла Максимовича. Це був феноменально продуманий збірник, в якому автор помістив 130 пісень. У передмові висловлено думку, що стала провідним гаслом для українців до наших часів. За словами Д. Дорошенка це видання було «свого роду літературним маніфестом, повним ентузіазму до народної української поезії». Наш народ у ті часи ще не мав добре удосконаленої літературної мови й належно оформленої літератури. Отже, пісня стала тоді головним джерелом і нікого не залишала байдужим до свого походження, а викликала загальну гордість, а в супроводі з музикою пісня стала наймогутнішою силою, яка одухотворювала народ до лету повноцінного національного життя.
Тих 130 пісень на той час стали коштовнішими за будь-які скарби. Пісні стали найкращим засобом досягти свідомості нації, удосконалити рідну мову та духовно приготувати народ до повноцінного життя. Тому слушно називали їх дослідники ціннішими за будь-які блискучі твори художньої літератури. «Вони виявили себе творцем такої сили та краси, що була недосяжна для індивідуально-схоластичної літератури, — так охарактеризував «Золоту книгу українства» Михайло Грушевський. Зібрані і видані 1827 року Максимовичем пісні становлять фундаментальне духовне ядро українського народу.
Михайло Максимович народився 3 вересня 1804-го на хуторі Тимківщина біля Золотоноші на Полтавщині. Рід Максимовичів був відомий уже у ХVІІ ст., починаючи від Максима Васильківського. Його пізніше звали Печерським, бо жив у Києві.
Навчався Михайло спочатку у Золотоноській монастирській школі, потім у свого дядька, колишнього професора Харківського університету. Пізніше закінчив Новгород-Сіверську гімназію. Ще гімназистом захоплювався навколишньою природою, збираючи різні рослини знайомився зі значенням їх у медицині. Восени 1819-го Максимович поїхав до Москви і вступив там до університету на словесний виділ. Через два роки перейшов на фізично-математичний виділ. Студіюючи став друкувати свої статті і через два роки успішно закінчив факультет.
На статті Максимовича звернув увагу письменник й поет Одоєвський і ввів його до найвідоміших на той час московських гуртків. Після закінчення Московського університету Михайла запросили на роботу у цьому університеті, щоб привести до ладу бібліотеку. 1826 року молодий талановитий учений стає помічником проф. Гофмана і викладає студентам курс природничих наук. 1827-го Максимович захищає магістерську дисертацію, а восени видає згаданий «Збірник українських пісень». 1833 року науковця обирають професором ботаніки. Він видає три альманахи «Денники», а також «Книгу Наума про великий Божий світ», пише рецензію на «Слово о полку Ігоревім». 1834-го виходить друга, а 1849-го і третя збірка його українських пісень. Учений спостеріг, що незважаючи на неволю, в якій перебувала українська нація впродовж кількох століть, завдяки невичерпності її духовних першоджерел пісня здатна відродити дух нації, наповнити її настрої життєдайною силою та вірою не лише в краще життя, а й мобілізувати народні маси навіть до кардинальних політичних звершень. Українська пісня має в собі планетарну силу, яка спроможна чинити дива.
Повернувшись до Києва 15 липня 1834 року Максимович стає ректором новоствореного Київського університету ім. Св. Володимира. Велику увагу він приділяє українській мові, надає їй академічного значення та турбується про високий рівень навчання. Водночас досліджує народну творчість: старовинні пісні, казки, початки літературних праць з ранніх часів Київської держави. Підтримував тісні зв’язки з Петром Гулаком-Артемовським, Євгеном Гребінкою, Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем та іншими визначними діячами науки та культури України.
Навесні 1853 року Михайло одружився з Марією Товбич, донькою дрібного поміщика. У них народилося двоє дітей — син Олексій (1860-1922), майбутній юрист і член Вітебського окружного суду, та донька Ольга (1862-1893), котра стала педагогом. Максимович був справжнім ученим-енциклопедистом. Його наукові праці в царині природознавства, опубліковані у 1820-1830-х рр., не лише стояли на рівні тогочасної науки, але й прокладали для неї методологічні шляхи на майбутнє. Досить згадати, що Максимович має великі заслуги в мовознавстві, опублікував низку статей про фольклор та класифікацію слов’янських мов. Він навіть став автором етимологічного правопису «максимовчівки». Йому належить видання і дослідження найдавніших літературних пам’яток Київської Русі — «Руської Правди», «Повісті минулих літ», «Слово про закон і благодать», козацькі літописи тощо. Ще в Москві він видавав історичні альманахи «Киявлянін» та «Українець». Максимович працював також у царині української археології та став автором першої в Україні археологічної праці зі застосуванням типологічного методу. Цінні й його праці з природознавства.
Крім цього, Максимович перекладав псалми українською мовою та написав низку віршів, у т. ч. «Ой, як дуже за тобою тужила Вкраїна», присвячений Т. Шевченкові. Німецький поет Фрідріх Боденштедт у народознавчій книзі «Поетична Україна» авторитетно заявив 1845-го: «У жодній країні дерево народної поезії не зродило таких величавих плодів, ніде дух народу не виявився в піснях так живо і правдиво, як серед українців. Який захопливий подих туги, які глибокі, людяні почування в піснях, що їх співає козак на чужині! Яка ніжність у парі з мужньою силою пронизує його любовні пісні… Справді, народ, що міг співати такі пісні і любуватися ними, не міг стояти на низькому ступені освіти. Цікаво, що українська народна поезія дуже подібна іноді своєю формою до поезії найбільш освічених народів Західної Європи». Талановитий письменник Микола Гоголь під впливом Максимовича став збирати українські пісні та записувати старовинні легенди.
Помер Михайло Максимович на 69-му році життя 10 листопада 1873-го на хуторі Михайлова Гора біля с. Прохівки Золотоноського повіту на Полтавщині, там і похоронений. Вічна йому пам’ять!

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...