Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Aug. 23, 2017

До 100-річчя заснування Української Центральної Ради

Автор:

|

Березень 30, 2017

|

Рубрика:

До 100-річчя заснування Української Центральної Ради

Будинок, де засідала Центральна Рада

Воєнні невдачі російських військ на всіх фронтах і подальше продовження війни врешті довело до поглиблення загального невдоволення і це сприяло вибухові революції, яка так швидко поширювалася, що імператор Російської імперії з переляку у березні 1917 року зрікся престолу. Внаслідок тих бурхливих подій 17 березня 100 років тому покликано Перший український парламент — Центральну Раду (УЦР). Генеральний секретаріат звернувся відозвою «До українського народу!», яка була датована 22 березня 1917 року з черговими чотирма Універсалами, що ілюструють еволюцію тогочасної політичної еліти від ідей політичної автономії та федерації до усвідомлення власної державної незалежності. Фактично це був один із перших за довгі роки орган державної влади на теренах Наддніпрянської України. Тюрма народів догоряла і перебувала у виснажливій кінцевій фазі війни. Всі сподівались, що незабаром закінчиться вікова неволя в російсько-царській займанщині. Але сталося не так як гадалося і маховик війни було запущено на довгі роки. Жодна країна не була готова до таких викликів, в т. ч. і Російська імперія.
У лютому розпочалися революційні виступи у Петрограді, що завершилися зреченням престолу Миколи ІІ, відтак, повстав Тимчасовий уряд. Події розвивалися блискавично. Незабаром у Московщині настають нові зміни і до влади приходять большевики, котрі вкрай вороже поставилися до Української незалежності. Вони, як це звично для росіян, кидають фальшиві гасла, якими заманюють і отуманюють народ. Проте в самому Києві, а зокрема в УЦР до всіх цих подій підходили виваженіше. Самостійники на чолі з Миколою Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (В. Винниченко, Д. Дорошенко й їхні прихильники з ТУП) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією. Ці події викликали неймовірні замішання, а вороги української незалежності, в т. ч. родинні перевертні, реалізували свій наступ.
Тепер, коли ми відзначаємо 100-річчя створення Української Центральної Ради ми переосмислюємо цей період відродження організму Української державності. Нам надзвичайно важливо зробити належні висновки, які певною мірою повторюються і в наші дні. Пригадаймо, що колись царська влада чинила в Україні, за козацької доби: підбурювала населення проти гетьмана й його уряду. І справді такі бунти вибухали у кількох містах України. Потім те саме чинили большевицькі орди під прикриттям часто українських зрадників. Усі ці провокаційні події народ України скидали в найми до Московії, а сильних характером вивозили на заслання в Сибір. Підкорений народ виховували так, аби був він боязким пристосуванцем, щоб не бачив і не розумів перспективи як для себе, так і для свого народу. Словом, народ нищили не тільки морально, але і фізично.
Надзвичайно влучні слова висловив Володимир В’ятрович, директор Українського інституту національної пам’яті 17 березня ц. р. на урочистому засіданні Верховної Ради України з нагоди відзначення 100-річчя Української революції 1917-1921 рр. Він наголосив, що «досі триває столітня війна України за свободу». Додаймо — яка тягнеться ген від Переяславської угоди 1654 року. Пан В’ятрович у своїй промові зробив глибокий історичний аналіз столітньої епохи, зупинився на подіях Акту відновлення незалежності України й «Акту проголошення незалежності України». У своїй промові доповідач наголосив, що «поява на мапі світу розглядалася як така, що стала можливою не завдяки тривалій майже столітній боротьбі українців, а лише унікальній міжнародно-політичній кон’юнктурі, яка призвела до розвалу СРСР». Із проголошенням незалежності 24 серпня 1991 року України русофільство ще довго домінувало в свідомості окремих діячів УРСР. Щойно згодом з труднощами були усунуті ідоли тисячі пам’ятників попередньої епохи, але не вдалося усунути з свідомості окремих людей, в пам’яті мислення свого рабського підданства і відродити повноцінну національну гідність. Врешті-решт згодом вдалося законом надати правовий статус учасників боротьби за незалежність нинішня держави та висловити належну пошану усім тим, хто зі зброєю в руках чи ненасильницькими методами наближали її незалежність, зокрема воякам збройних формацій доби Української революції. Тож Україна поступово спромоглася повернути собі державотворчу спадщину, якої так необачно зреклася чверть століття тому.
Історик продовжив, що «завданням інформаційної роботи, яку розгортає Український інститут національної пам’яті, є нагадати, що події, які сталися сто років тому, заклали початок ключових державних інститутів». «В річницю створення Української Центральної Ради ми говоримо про століття українського парламенту. Будемо говорити про століття українського уряду, збройних сил, дипломатії, академії наук. Нам надзвичайно важливо розповісти про це не лише українцям, але й світові, аби заперечити одну з ключових тез російської пропаганди, що Україна лише геополітичне непорозуміння, яке з’явилося на мапі світу через розвал СРСР. Україна зараз, як і тоді, протистоїть аґресії Росії», — сказав він.
Треба глибоко замислитися як над минулим 100 років назад, так і над попередньою епохою, обов’язково треба поглянути у сьогодення й яке нас чекає майбутнє. Щоб усвідомити собі все це в подробицях реально, треба зробити зі сторіччя висновок, що справжні герої й увесь національно свідомий народ намагалися звільнити від будь-яких зайд і цілком природно хотів бути господарем в своїй хаті і на своєму полі. Тому наспіла остаточна пора вибратися з тенет цього наскрізь російсько-брехливого та підступного міфу. Було доволі історичних уроків, в яких ми засвоїли криваві сторінки, які без угаву повторювалися в нашому житті. Теперішня війна Російської Федерації на Сході України є наочним злочинним підтвердженням аґресії проти нашого народу та держави. Всі ми чекаємо кінця переможної війни з путінською Росією і з великою вдячністю дякуємо нашим Збройним силам, які встигли в короткий час відродитися із неперевершеною стійкістю та мужністю захищають нашу землю в боротьбі з російським фашизмом. З незвичайною великою людською гідністю як чоловіки, так і жінки України у вкрай важких умовах у цій кривавій війні, через неймовірні випробування, через втрати друзів і рідних йдуть в атаку на лютого ворога. Додаймо, що не всі учасники Української революції 1917-1921 рр. правильно зрозуміли цей урок, через що довелося додатково каратися сто років. Зараз не маємо права допустити того, щоб нащадки могли без брому читати про нашу епоху. В століття УЦР всі ми схиляємо наші голови перед пам’яттю усіх загиблих, які протягом цього історичного періоду поклали свої голови за незалежність України. І вітаємо всіх тих на фронті, хто наближують цей світлий День Перемоги над ненависницькою фашистською аґресією путінської Росії.

Ярослав Стех

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...