Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Feb. 18, 2018

До 100-річчя героїчного подвигу студентів під Крутами

Автор:

|

Січень 25, 2018

|

Рубрика:

До 100-річчя героїчного подвигу студентів під Крутами

«Хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього». Виходячи з тих слів, маємо знати глибинно і розуміти свою історію. А наша історія неодноразово вмивалася кров’ю та сльозами як у минулому, як і зараз. Однією з найтрагічніших її сторінок був бій під Крутами, якому цього року виповнюється 100 літ. 29 січня 1918-го назва невеликої станції на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже впродовж століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність України.
25 січня 1918 року на засіданні Української Центральної Ради (УЦР) було прийнято IV Універсал, який проголошував незалежність Української Народної Республіки. Проте більшовицька влада не хотіла відпускати свого «молодшого брата». Після захоплення Харкова та Полтави більшовики спрямували своє п’ятитисячне військо під проводом Муравйова на Київ. Більшість українських істориків вважають Михайла Муравйова прибічником Леніна. Насправді ж він належав до лівих есерів і був командиром загону з близько 6 тис. військових. Коли УЦР проголосила незалежність України все російське і більшовицьке шумовиння пішло зброєю проти України. У січні 1918-го Муравйов захопив Харків, Полтаву, Київ. Під час цих аґресивних подій окупанти тероризували українське населення, масово розстрілювали національно свідомих українців, «немилосердно знищували всіх офіцерів, гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції».
У вороже оточення потрапив загін із трьохсот гімназистів, всі вони загинули, хоча в той час неподалік, у Ніжині був розквартирований регулярний кавалерійський полк, який формально підпорядковувався УЦР. Але з казарм, аби дати відсіч червоним військам, він чомусь не вийшов. Командував цією частиною полковник Носенко.
Як же описує ці поді дальше історик Орест Субтельний. «Більшовики не шкодували ні грошей, ні людей для того, щоб проникнути в українські загони, які значною мірою складалися з надзвичайно наївних у політиці селян, і переконати останніх або не брати участі у боях, або ж приєднатися до більшовиків». Постає запитання: чому «наївні» селяни більше брали до уваги сказане більшовицькими агітаторами, ніж петлюрівські прихильники? Чи не тому, що харківський уряд не гаючись узявся роздавати тим же селянам поміщицькі землі у підконтрольних йому губерніях, а Центральна Рада ухвалила подібний закон лише за кілька днів до розгону її німцями, яких вона ж сама запросила на Україну.
На мою думку, ближчим до істини є безпосередній учасник тих подій Володимир Винниченко, який у книзі «Відродження нації» писав: «Між іншим, закон про соціалізацію (землі) приймався тоді, як шрапнель із того боку Дніпра обсипала дах будинку хуторянки — Центральної Ради. А гармати ті були наші власні, не з Московії привезені, належали нашим українським військовим частинам. І більшість большевицького війська складалася із наших же вояків, оті наші полки імені Дорошенків, Сагайдачних, що стояли в Києві, вони нас тягли за коси й били чобітьми в спину». Ці гіркі, але правдиві слова було написано, як кажуть, за гарячими слідами 1920 року.
Бій під Крутами 29 січня 1918-го став для українців таким же подвигом, як і захист Донецького летовища у 2014-2015 рр. Занадто багато виявилося історичних паралелей: революція, ейфорія народу і удар у спину у вигляді «гібридної війни» сусідньої, завжди ворожої держави, яка під виглядом «громадянської війни» спочатку проголосила Харків столицею «Радянської України», потім прислала бронепотягами з Балтії та Москви «українські пролетарські полки» під командуванням Муравйова й Антонова-Овсієнка для окупації решти України і жорсткого придушення будь-якого опору.
Трагедію, яка розігралася у січні 1918 року під невеликою станцією Крути сучасні історики розглядають, здебільшого, як окремий героїчний епізод, у відриві від воєнно-політичної ситуації, яка склалася тоді в Україні. Подається все так, нібито 300 юнаків-патріотів пожертвували собою, щоб зупинити багатотисячну більшовицьку армію під командуванням сумнозвісного полковника Муравйова. Молоді хлопці прийняли засаду «Краще померти за волю, ніж жити рабами». Сто років тому 300 юнаків протистояли чотиритисячному загону Червоної армії. не було навіть найменших шансів на перемогу.
Тепер ту діє філія Національного військово-історичного музею — меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут». Саме сюди що січня приїздять сотні людей з усієї України, аби разом віддати шану пам’яті подвигу молоді в часи боротьби за Незалежність. Сім вагонів і залізнична платформа з гарматою. У вагонах музейні експозиції. Наталія Примушко, науковий співробітник меморіального комплексу «Пам’яті героїв Крут» розказує: «З подібного перону, в подібних вагонах студенти-гімназисти сто років тому відправлялися сюди в Крути. У бій, у вічність, у безсмертя. Там же озеро у вигляді підкови. В пам’ять студентів, гімназистів, адже вони здобували щастя для своєї Батьківщини, а підкова — це символ щастя».
Озеро-підкову планують обрамити пішохідними доріжками, аби відвідувачам було комфортніше. Відремонтують і стелу, яка є праобразом колони університету Шевченка, а тоді Св. Володимира, бо багато студентів, котрі загинули під Крутами, навчалися саме в цьому навчальному закладі.
Дата 29 січня викликає в нас біль і душевне потрясіння. Січень 1918 року був вкрай холодним і засніжений. Озброєні до зубів більшовицькі орди насувалися в напрямку Крут. Студенти Українського народного університету, Університету Святого Володимира та учнів старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії організували курінь січових стрільців, намагаються захистити молоду Українську державу — дати відсіч загарбникам і в тому бою були позбавлені належної бойової підтримки. Без вагань з вірою і безмежним героїзмом зі зброєю вони хотіли зупинити варварів.
Ці ж мужні юнаки пройшли лише семиденний військовий вишкіл. Засніжене поле багровіло від крові — гинули, але не відступали нескорені українські молоденькі хлопці. Їх убивали й безжально кололи багнетами. Муравйовці цілу ніч по-звірячому мордували 28 студентів-добровольців, котрих узяли в полон, а на світанку повели на розстріл. І тут гімназист Григорій Пипський, родом з-над Сяну з Перемишльщини, ледь тримаючись на ногах, заспівав на весь голос «Ще не вмерла Україна», його спів підхопили інші юнаки, і холодну вранішню тишу розбудили звуки гімну, який обірвали ворожі черги з кулемета.
Героїчний бій під Крутами тривав три дні, білий сніг був залитий червоною українською кров’ю. 29 січня полягли майже всі крутівські герої, дивом у живих залишилися менше десятьох. Червоноармійці заборонили місцевим селянам ховати загиблих юнаків за християнським обрядом. Тільки в березні, коли було звільнено Київ, почали розшукувати тіла молодих героїв, полеглих під Крутами. Вдалося знайти лише 30 скалічених тіл, які перевезли до Києва і поховали на Аскольдовій могилі — старовинному цвинтарі над Дніпром.
Під час траурної церемонії Михайло Грушевський, президент УНР, сказав: «Стримайте ж ваші сльози, які котяться: ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні».
Тема Крут впродовж століття була об’єктом глибоко зацікавлення. Про Крути було суворо заборонено навіть згадувати під час радянської окупації. Зате вже під час Другої світової війни керівництво ОУН та командування УПА використовувало приклад героїв Крут для патріотичного виховання своїх членів. 1944 року одне із з’єднань групи (військової округи) «Тютюнник» отримало назву «Крути». Майже в усіх навчальних і виховних програмах для вояків УПА обов’язковим для вивчення героїзму молоді під Крутами. В УПА та її запіллі була встановлена традиція відзначення пам’яті героїв Крут як Національне свято героїв. В одному із директивних документів командування УПА наголошувалося «величаво відсвяткувати 29 січня Свято Крут». Виконавцям доручалося «виробити у вояків святочний настрій, щоб вони глибоко застановилися і належно осмислили значення цього свята та назавжди закріпили твердо у своїх серцях».
В Україні відзначення бою під Крутами розпочалися лише напередодні проголошення її незалежності. 29 січня 1991 року за ініціативи Народного руху України, Студентської спілки, інших національно-демократичних організацій у Крутах було встановлено березовий хрест та відбувся перший невеличкий громадський мітинґ. На державному рівні вшановувати пам’ять героїв Крут почали в Україні лише 2004-го. За рік до цього, у січні 2003-го президент Кучма підписав розпорядження «Про вшанування пам’яті героїв Крут». У багатьох містах України стали встановлювати пам’ятні знаки, в школах проводити вечори, присвячені цим подіям. У період президентства Віктора Ющенка відзначення роковин бою під Крутами перетворилося на масштабну загальнодержавну подію. Участь у велелюдних урочистостях брали вищі посадові особи держави, політики, представники громадськості. Зокрема героїзм крутянців, їхня жертовна синівська любов до Батьківщини надихала героїзмом активістів Майдану, героїв «Небесної сотні», мужніх воїнів-захисників рідної землі від російського аґресора на Сході України.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...