Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

Битва на Стугні

Автор:

|

Травень 21, 2015

|

Рубрика:

Битва на Стугні
Побачення князя Володимира Мономаха з князем Святополком. Картина художника Кившенка

Побачення князя Володимира Мономаха з князем Святополком. Картина художника Кившенка

Масштабне половецьке вторгнення в Київську Русь почалося ще 1092 року, під час хвороби великого князя Київського Всеволода Ярославича. Дізнавшись про його смерть 13 квітня 1093 року, половці прислали послів в Київ з пропозицією про мир. Як правило, це передбачало відхід половців за умови отримання багатих дарів, але події неочікувано для них почали розвиватися в зовсім іншому руслі.

Зіграв на руку ворогам?
посли були захоплені новим Київським князем Святополком Ізяславичем без ради з боярами. Половці обложили Торчеськ, і Святополк Ізяславич організував похід проти них спільно з дружинами своїх двоюрідних братів Володимира Всеволодовича Чернігівського і Ростислава Всеволодовича Переяславського.
Коли помер останній із синів Ярослава Мудрого Всеволод Ярославич, великим князем Київським став онук Ярослава — Святополк Ізяславич, а його двоюрідний брат Володимир Всеволодович Мономах — князем Чернігівським. Однак розбрат серед Рюриковичів не вщухав, і цим вирішили скористатися половці, вони зробили великий похід на руські землі, вимагаючи плату за мир.
Святополк, який щойно сів на великокняжий престол, відмовився платити й запроторив послів до в’язниці. Новоспечений великий князь Київський рвався до бою. Йому кортіло показати всім свою силу і завзятість і, звісно, завоювати авторитет у інших руських землях.
Тоді половецький хан  Тугор-хан напав на васалів Київської Русі — кочове плем’я торків, узявши в облогу їхнє місто Торчеськ (тепер це — село Ольшаниця Рокитнянського району Київської області). Не надто популярний серед родичів Святополк був змушений кликати інших князів південно-західної Русі – Володимира Мономаха та його молодшого брата Ростислава, князя Переяславського — на допомогу проти кочовиків.

Уся княжа рать
Обережний князь Мономах порадив Святополку відкупитися від печенігів, закінчити справу миром, бо Київська Русь не була готова до великої війни. Однак Святополк наполіг на своєму рішенні. Йому, крім усього іншого, не хотілося розлучатися з грошима, золотом і коштовностями, яких вимагали половці. А так як слово великого князя на Русі поки що було законам, об’єднана київська, чернігівська та переяславська рать виступили в похід.
Ядро війська Святополка складали 700 «отроків» — «молодша» дружина князя, не меншою була чернігівська дружина Мономаха плюс невідома кількість переяславських дружинників і піших воїв юного Ростислава Всеволодовича. Імовірна загальна кількість руського війська — кілька тисяч вояків, половці ж, можливо, дещо переважали супротивника за чисельністю.
Руська важко озброєна кінна дружина становила доволі грізну силу на полі бою, тоді як у половців у цей історичний період було обмаль важкої кінноти. Піхота русичів була озброєна списами, рогатинами, сокирами, іноді — луками. Основою половецького війська була легка кіннота, озброєна луками, шаблями й арканами, причому в бій ішли фактично всі боєздатні чоловіки племені.
Були серед половців і жінки-воїни. Головною надією кочовиків у бою з військом Київської Русі було розладнати бойові порядки русичів — удаваними відступами, масованим обстрілом із луків, змусивши нестійкі частини до відступу, а потім прорвати розладнане бойове шикування піхоти сильним фланговим ударом. Це їм частенько вдавалося, проте нерідко їх переважали русичі числом добре споряджених воїнів професіоналів, спеціалістів із рукопашного бою.

Невчасне рішення
Війська зійшлися неподалік від села Треполя, на березі ріки Стугни, притоки Дніпра. Насувалася гроза. Невгамовному Святополку не терпілося вступити в бій: він пропонував перейти річку й вдарити по половцях. Мономах умовляв брата перечекати негоду. Він не хотів, щоб у грозу річка залишалася в тилу руського війська. Але Святополк і його дружинники, сподіваючись на легку здобич, не послухалися.
Руські вояки насилу перейшла набухлу від повені річку й приготувалися до битви. У центрі стояла переяславська дружина Ростислава, на правому крилі – Святополк із киянами, ліворуч – Володимир Мономах із чернігівцями. У цей час розгулялася негода, з усієї сили вперіщила злива, вода в Стугні прибувала просто на очах.
Першого кінного удару половці завдали по дружині Святополка. Кияни не витримали натиску й відступили. Потім усією масою половці змели ліве крило Володимира Мономаха. Руське військо розпалося. Воїни повернули назад до річки, але там уже вирував стрімкий і глибокий потік. Під час переправи Ростислава знесло з коня, і він, обтяжений обладунками, почав тонути. Володимир спробував підхопити брата, але того вже віднесло вбік (згодом його тіло знайшли і поховали в соборі Святої Софії у Києві). Став тонути й сам Володимир, однак дружинники встигли витягнути його з води.
Лише невелика частина руського війська вибралася на протилежний берег річки й кинулася за фортечні стіни своїх міст.

Мономах пішов на перемовини
То була перша й остання поразка Мономаха. Загибель Ростислава, трагедія руського війська змушують замислитися над тим, що не така вже легка була княжа доля, сама влада й боротьба за неї. Захищаючи кордони Київської Русі, князі та дружинники нерідко зазнавали важких поранень, а часом і розлучалися із життям.
Того року половці завдали державі русичів величезної шкоди. Вони розграбували багато міст і сіл, взяли велику здобич, захопили сотні бранців. Русь була знекровлена.
Цей важкий для країни час вибрав Олег Святославович, щоби повернути собі Чернігівське князівство. Він підійшов до Чернігова, за стінами якого з малим числом дружинників сховався Володимир Мономах. Олег наказав палити передмістя й монастирі. Уся довкруги запалало. Його союзники половці, не зустрічаючи опору, грабували чернігівські землі.
Дружинники Мономаха і вірні йому люди відбили всі штурми Олегового війська, але становище було безнадійним. Володимир Мономах пішов на перемовини: погодився поступитися Олегу його родовим гніздом — Черніговом, сам же повертався в осиротілий після загибелі брата Переяслав. Олег обіцяв пропустити неушкодженим самого Мономаха, членів його сім’ї й вцілілі рештки дружини.

Облизувалися, як вовки…
Купка обложених пройшла крізь стрій війська Олега й половецьких вершників. Мономах згодом згадував, що половці, як вовки, облизувалися на князя та його родину, але Олег дотримав слова і не дозволив на них напасти. Разом із Мономахом із Чернігова йшли його вже дорослі діти Ізяслав, Ярополк, В’ячеслав і зовсім маленький Юрій (майбутній Юрій Довгорукий). Не було лише старшого сина Мстислава (1076-1132), який княжив у Новгороді.
Але половці не вгомонилися. Наступного 1095 року вони знову прийшли в Київську Русь і стали облогою під Переяславом, знаючи, що Володимир іще не встиг організувати нове військо, тож не міг битися з ними у відкритому полі. Вони вимагали у князя величезний викуп в обмін на новий мир.
Володимир, як і очікували хани, погодився на перемовини й запросив одного з них – Ітларя – з декількома воїнами ввійти в Переяславль. Інша частина війська на чолі з ханом Китаном розташувалася табором неподалік міста. Для більшої безпеки хани запросили заручників, і Мономах відправив у половецький стан свого десятирічного сина Святослава.
Хана Ітларя з дружиною розмістили на подвір’ї воєводи Ратибора. Дружинники вмовляли князя вбити Ітларя та його воїнів. Але Мономах відмовлявся: він не хотів чинити гріх і порушувати обіцянку безпеки, дану послам. До того ж він боявся за життя свого сина. Тоді один зі старших дружинників заявив Мономахові: «Князю, нема тобі в тому гріха: адже вони завжди, давши клятву, плюндрують руьку землю і кров християнську проливають безперестану”. До того ж дружинники пообіцяли князеві, що вночі викрадуть його сина з половецького стану. І Мономах погодився.

…та впіймали облизня!
Тієї ж ночі із Переяслава покрадьки вийшов озброєний загін. Кілька людей підібралося до намету, де половці утримували Святослава, і, перебивши охоронців, визволили княжича з полону. І тут же князівська дружина навалилася на половців, які й не сподівалися нападу. Хана Кігана було вбито, його військо – перебито і розсіяно.
На ранок князівські воїни приготували для половців Ітларя спеціальну хату. Мономах прислав до Ітларя гінця, який передав половцям запрошення князя поснідати в теплі, а потім запросив на переговори. Щойно половці увійшли в хату й сіли за столи, як їх замкнули ззовні. Тієї ж миті воїни, що ховалися на горищі, підняли заздалегідь підрізані дошки зі стелі й розстріляли половців з луків. Один із них влучив і в самого хана Ітларя.
Після цього Володимир Мономах постарався закріпити успіх. Він послав гінців до Києва і Чернігова, закликаючи братів надіслати дружини і добити половців у степу. Святополк відправив воїнів, а Олег – старий друг степовиків – відмовився.
Об’єднана київсько-переяславська дружина заглибилася в степ і розгромила кілька половецьких становищ. Князі захопили багату здобич – худобу, коней, верблюдів, бранців. Так удруге половці дізналися, що означає поява ворога на їхній землі.

Віталій Степ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...