Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Jun. 19, 2018

Бужинська битва

Автор:

|

Липень 07, 2016

|

Рубрика:

Бужинська битва
Юрій Хмельницький

Юрій Хмельницький

У ході 13-річної московсько-польської війни 1654-1667 рр., яку ще називають війною за Україну, під містечком Чудновим московське військо потрапило в облогу польської армії. Ситуацію міг переламати молодий гетьман Юрій Хмельницький, вимушений союзник Московії. Однак його власна нерішучість і спротив значної частини старшини, яка схилялася до порозуміння з поляками, призвела до того, що він не лише не допоміг московитам, але й уклав із Річчю Посполитою нову угоду, відому як Чуднівська або Слободищенський трактат.
Документ скасовував невигідні для України, продиктовані Москвою Переяславські статті, розривав союз із московським царем і відновлював державний зв’язок України з Річчю Посполитою. Хоч український уряд наполягав на повному відновленні Гадяцького договору 1658 року, польська сторона не погодилася на відновлення Великого князівства Руського, залишаючи в силі інші пункти Гадяцького договору.
На підставі Слободищенського трактату Україна діставала лише автономію з гетьманом на чолі, була зобов’язана воювати разом із польським військом проти Москви й не нападати на Крим. Наслідком цього трактату була капітуляція московського війська та довголітній кримський полон боярина Василя Шереметєва, його головнокомандувача. Козацька рада в Корсуні схвалила Слободищенський трактат, але лівобережні полки залишилися на боці Москви. Цим був започаткований поділ Козацько-Гетьманської держави на Правобережну й Лівобережну частини.
Переяславський полковник Яким Сомко, дядько Юрія Хмельницького, був обраний наказним гетьманом Лівобережжя, разом із ніжинським та чернігівським полковниками Василем Золотаренком та Йоаникієм Силичем запросили на допомогу в боротьбі з Хмельницьким 15-тисячне московське військо на чолі з князем Григорієм Ромодановським. Сомко відступив з-під Білої Церкви на лівий бік Дніпра і став збирати війська.
Своєю чергою, Юрій Хмельницький намагався налагодити стосунки з Польщею. 28 листопада 1660-го у Смілі він видав універсал козакам і всім жителям Прилуцького полку, запевняючи їх у необхідності скоритися польському королеві. Через кілька днів він звернувся до них із повторним закликом, просив також не чинити опору військам Речі Посполитої та Кримського ханства, які переправлялися через Дніпро. Того ж дня він закликав до спокою козаків і всіх жителів Ніжинського полку. Показовим є універсал гетьмана від 14 квітня 1662 року, яким він наказував козакам пускати на свої землі колишніх власників згідно з Гадяцьким та Слободищенським договорами.
У своєму прагненні об’єднати Україну в одне ціле Юрій Хмельницький розпочав активні воєнні дії на лівому боці Дніпра. Він покладався переважно на силові методи подолання опозиції та повернення колишньої єдності країни. Його наказний гетьман Петро Дорошенко заходився очищати тогобічну Україну від московських військ, але наштовхнувся на опір і значної частини лівобережних гетьманців. Війна тут затяглася, і Дорошенко був змушений провести в боях цілий 1661 рік.
Юрій Хмельницький спробував для початку встановити свою владу над Переяславом, де засіли московський гарнізон і козаки Сомка. Почав із останнім листуватися з цього приводу, але Сомко під різними приводами відмовлявся виконати гетьманську волю, навіть не втримувався від іронічних зауважень і порад.
Тоді Юрій Хмельницький послав із Чигирина на Переяслав своє військо під командуванням полковників Бережецького та Макухи. Однак узяти місто їм не вдалося, тому довелося відступати на правий бік Дніпра. Ар’єргард цієї армії затримався на переправах біля Ірклієва і тут на них вдарили не тільки сомківці, але й московити Ромодановського. Поразка була відчутною, у полон потрапив і сам Бережецький, його повісили. Розлючений Юрій зібрав нове військо, залучив на допомогу польські та татарські загони і зробив нову спробу взяти Переяслав, але знову без успіху.
Тоді гетьман змінив тактику, наказавши своїм і союзним військам облишити Переяслав і рушити в глиб лівобічної Гетьманщини. В середині березня 1662-го війська його наказного гетьмана Івана Богуна захопили Жовнин, Вереміївку, Іркліїв, Кропивну та деякі інші придніпровські міста, але невдовзі їх витіснили за Дніпро.
Юрій Хмельницький прагнув випередити московські війська та лівобічних гетьманців і у травні 1662 року почав форсувати Дніпро.
Разом із гетьманом у похід виступили і невеликі польські війська, частини німецьких найманців та ординці. Розгорнулися бої за Кременчук і Переяслав. Загони правобічних гетьманців і союзні їм татари зайшли досить далеко на схід, беручи здобич. Але зламати хід війни на свою користь Хмельницькому не вдалося, і він почав відступати.
На дніпровій переправі біля Канева 26 червня 1662-го відбулася битва, в якій гетьман зазнав важкої поразки, а його військо було притиснуте до Дніпра. Сам Юрій із групою старшин зумів переправитися човнами на правий бік, покидавши всі речі, але основна частина його армії або втопилася у дніпровських водах, або була знищена під час переправи. Легка перемога надихнула Сомка на активні наступальні дії. Він разом із московськими частинами переправися на правий бік Дніпра й узяв курс на Чигирин.
Тим часом Ромодановський послав навздогін за Хмельницьким стольника Приклонського з військом, яке взяло Черкаси і пішло на Бужин і Чигирин. Однак Юрій чи не вперше виявив тут гідну подиву енергійність. Він зумів зібрати нове військо, ще й залучити ординців, а потім дав нову битву, яка стала ніби дзеркальним відображенням нещодавньої битви під Каневом.
Приклонський поспішив із Бужина на переправу, і тут його сили дощенту розбила орда, чимало людей, як і у битві під Каневом, але тепер вже з московського боку, втопилися у Дніпрі. Їхні трупи лежали, розкладаючись на дніпрових берегах, аж до 11 вересня.
Від смерті та полону врятувалася лише незначна частина з майже восьмитисячного російського війська. Частина сомківців форсувала Дніпро в іншому місці і рушила на Богуслав. Місцеві козаки розбили й їх, а взятих у полон супротивників роздягли догола, зв’язали й кинули у комиші на поталу комашні.
Доля ж самого Сомка також склалася сумно, як і більшості українських діячів, котрі робили ставку на Москву. У самій битві він участі не брав, однак для московитів виявився недостатньо слухняним. До того ж проти нього почали інтригувати полковник Золотаренко та кошовий отаман, а пізніше гетьман Іван Брюховецький. Сомка звинуватили в таємних зносинах із Юрієм Хмельницьким, згодом — із гетьманом Правобережної України Павлом Тетерею, а також із Річчю Посполитою та Кримським ханством. З цього скористалася Москва, яка не затвердила ухвали старшинської ради про обрання Сомка на гетьмана Лівобережжя, і на Чорній раді в Ніжині підтримала кандидатуру Брюховецького, котрий і був обраний гетьманом. Яким Сомко був ув’язнений і через три місяці страчений разом із тим же Золотаренком, котрого також звинуватили у зв’язках із Павлом Тетерею.

Володимир Галечик, «Новий погляд»

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...