Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 17, 2019

«Бородавка на носі» Росії

Автор:

|

Квітень 17, 2014

|

Рубрика:

«Бородавка на носі» Росії

Указ Катерини ІІ

Кілька днів тому, уночі (!), міністр закордонних справ Російської Федерації Сергій Лавров у своєму мікроблозі написав, що 8 квітня 1783 був опублікований Маніфест Катерини II, який офіційно повідомляв про приєднання Криму до Російської Імперії. Згадав… Нагадаймо й ми, як це було…

Із перемінним успіхом
Боротьба з кримськими татарами була головною статтею російських військових витрат, але ця боротьба велася з перемінним успіхом. Іноді росіянам удавалося розгромити татар і відбити полонених. Так, 1507 року війська князя Холмського завдали поразки татарам на Оці, відбивши захоплену здобич. 1517-го 20-тисячний татарський загін дійшов до Тули, де був розбитий російським військом, а 1527 року російська армія розгромили кримчаків на річці Остер. Однак упіймати в степу мобільне кримське військо в умовах відсутності в ті роки авіарозвідки й супутникового стеження було доволі складно, і найчастіше татари відходили до Криму без великих втрат.
Утім, узяти велике місто татарам було не під силу, але 1571 року війська хана Давлет-Гірея, скориставшись із того, що російська армія пішла на Лівонську війну, зруйнували й розграбували саму Москву, вивівши 60 тисяч полонених — фактично все тодішнє населення столиці. Наступного року хан хотів повторити похід і навіть мав намір приєднати Московію до своїх володінь, але зазнав поразки в битві при Молодях, утративши майже всіх вояків. Однак розпочати похід до Криму, Росія, ослаблена війною на два фронти, тоді не змогла, а через два десятиліття виросло нове покоління, і вже 1591 року кримські татари повторили похід на Москву, а 1592-го розграбували тульські, каширські та рязанські землі.

Нестабільне становище
Доля Криму була вирішена під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Російська армія вторглася на півострів. Війська кримського правителя хана Селіма III були розбиті, Бахчисарай — зруйнований, півострів — спустошений. Кримська верхівка склала зброю. Крим був оголошений не залежним від Османської імперії.
1772 року було підписано угоду з Російською імперією про союз, Бахчисарай одержав обіцянку російської військової та фінансової допомоги. А за російсько-турецьким Кучук-Кайнарджійським мирним договором 1774-го Кримське ханство, а також кубанські татари «отримали незалежність від Туреччини», зберігши зв’язки тільки з релігійних питань.
Однак Кучук-Кайнарджійський мир не міг бути вічним. Росія тільки закріпилася біля Чорного моря, але Кримський півострів — ця перлина Чорноморського регіону — залишився ніби нічиїм. Влада османів над ним була майже ліквідована, а вплив Петербурга — ще не затвердили. Це нестабільне становище викликало конфліктні ситуації. Російські війська в більшості були виведені, а кримська верхівка схилялася до повернення колишнього статусу Криму — унії з Османською імперією.
Природно, це не подобалося Петербургу. Восени 1776 року російські війська, подолавши Перекоп, увірвалися до Криму. На кримський трон за допомогою російських багнетів був посаджений Шахін Герай. Але Крим усе ще не належав Росії офіційно.

Потьомкінська «ідея»
Генерал-поручик і заодно фаворит цариці Катерини ІІ Григорій Потьомкін (до слова, записаний до Кущівського куреня Коша Запорізької Січі почесним козаком під прізвиськом Грицько Нечеса) надавав великого значення кримському питанню, зокрема його приєднанню до Росії. Наприкінці 1782-го, оцінивши всі «плюси» й «мінуси», ясновельможний викладає свою думку в листі до Катерини II: «Крым положением своим разрывает наши границы… Положите ж теперь, что Крым Ваш, и что нету уже сей бородавки на носу — вот вдруг положение границ прекрасное: по Бугу турки граничат с нами непосредственно, потому и дело должны иметь с нами прямо сами, а не под именем других… Вы обязаны возвысить славу России…»
Розглянувши всі доводи Потьомкіна в необхідності термінового вирішення такого важливого зовнішньо- й внутрішньополітичного завдання, 19 квітня 1783 року Катерина II видає маніфест про приєднання Криму до Росії, у якому кримським жителям обіцяє «свято і непохитно за себе і наступників престолу нашого утримувати їх нарівні з природними нашими підданими, охороняти і захищати їхні особи, майно, храми і природну їхню віру…»
Прикметно, що саме Потьомкіну належить слава «безкровного» приєднання Криму. У час і після анексії Кримського ханства було кілька масштабних каральних операцій, наприклад, рейд Потьомкіна, коли за одним разом вирізали 30 тис. дорослих і дітей.

На суші й на морі
За наказом Григорія Потьомкіна російські війська під керівництвом Суворова й Михайла Потьомкіна зайняли Таманський півострів і Кубань , а сили Бальмена ввійшли на Кримський півострів. Із моря піхоту підтримували кораблі Азовської флотилії під керівництвом віце-адмірала Клокачева.
Майже в той сам час імператриця скерувала до півострова фрегат «Осторожный» під орудою капітана II рангу Івана Берсенєва. Він отримав завдання вибрати гавань для флоту біля південно-західного узбережжя Кримського півострова. Берсенєв у квітні оглянув бухту біля селища Ахтіар, яке розташовувалося біля руїн Херсонеса-Таврійського. Він запропонував перетворити її на базу майбутнього Чорноморського флоту. 2 травня 1783-го в бухту ввійшло п’ять фрегатів і вісім малих суден Азовської військової флотилії під командуванням віце-адмірала Клокачева. Уже на початку 1784 року був закладений порт і фортеця, названа імператрицею Катериною II Севастополем – «Величним містом».
У травні імператриця відправила до Криму Михайла Кутузова, який щойно повернувся з-за кордону після лікування, і він швиденько залагодив питання політико-дипломатичного характеру з кримською знаттю.

Без присяги – ніяк!
Визнання Портою приєднання Криму до Росії відбулося тільки через вісім із гаком місяців. Доти становище в Криму було надзвичайно напруженим. Оприлюднення маніфесту мало статися після складення присяги населенням Криму, причому Потьомкін особисто приймав присягу в кримської знаті.
Подія була приурочена князем до дня сходження на престол Катерини II (28 червня). Спочатку на вірність Росії присягали мурзи, беї, духовні особи, а потім уже і простий люд. Урочистості супроводжувалися частуванням, іграми й гарматним салютом. Уже 16 липня 1783-го Потьомкін доповідав Катерині II, що «вся область Кримська охоче удалася під державу Вашої імператорської величності; міста з багатьма селами склали вже у вірності присягу».
Тільки чомусь після приєднання Криму до Росії багато татар стало залишати півострів і переселятися до Туреччини. Унаслідок еміграції, хвороб і фізичного винищення тільки в Криму за десятирічний період після анексії з 400 тисяч кримських татар залишилося близько 75 тис. А протягом 150 років після анексії територію колишнього Кримського ханства покинуло близько 1 млн кримчаків.

Подальша доля Криму
Однак для освоєння краю імперії були потрібні робочі руки. Звідси, поряд з офіційним дозволом і видачею всім бажаючим відповідних документів (паспортів), — прагнення адміністрації втримати якомога більше жителів на займаній території.
Переселення з внутрішніх областей Росії й запрошення на проживання іноземців почалося дещо пізніше. Для залучення населення Севастополь, Феодосія і Херсон були оголошені відкритими містами для всіх дружніх Росії народностей. Іноземці могли вільно приїжджати в ці поселення, жити там і приймати російське громадянство. На півострові почали розселяти російських державних селян, відставних солдатів. Потьомкін для розвитку сільського господарства в Криму запросив фахівців-іноземців у галузі садівництва, виноградарства, шовківництва й лісової справи.
Що було далі? У перші роки існування Радянського Союзу Крим входив до складу РРФСР. Під час Другої світової війни Крим перебував під німецькою окупацією, і кримські татари оголосили себе союзниками Гітлера, за що й були виселені в Середню Азію. 1954 року Крим був переданий до складу Української РСР. Після набуття Україною незалежності в Криму утворилася автономна республіка, президент якої Юрій Мєшков дотримувався проросійської орієнтації. Однак невдовзі він був усутий від влади. Потім був конфлікт із Росією навколо Тузли, який удалося погасити. Й ось навесні 2014-го – нова анексія Криму Росією.
Наостанок наведемо слова Катерини ІІ, які вона написала ще 1777 року: «Я люблю нераспаханные страны. Поверьте мне, они суть наилучшие». Що ж, схоже, за століття, що минули відтоді, сутність російських правителів не змінилася…

Віталій Степ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...