Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Nov. 19, 2017

Бої під Маківкою

Автор:

|

Травень 04, 2017

|

Рубрика:

Бої під Маківкою

Нагородження медалями за оборону Маківки

«Там на горі, на Маківці, там ся били січовії стрільці. Хлопці, підемо, боротися будемо. За Україну, за вільнії права й державу». Хто в Галичині не знає цієї пісні? Бої за гору Маківка, під час Першої світової війни, що розпочалися 29 квітня 1915 року між підрозділами австро-угорської армії, до складу якої входили сім сотень 1-го та 2-го куренів Українських січових стрільців (УСС) і російськими військами, навіки вкарбувалися в народній пам’яті завдяки героїзму, що його проявили прості галицькі хлопці-добровольці.
У результаті героїчної оборони Маківки повністю зірвались стратегічні плани московського командування. Здобуття вершини, що планувалось на 29 квітня, здійснилось лише 4 травня, при цьому були задіяні всі наявні російські резерви. Внаслідок величезних втрат російські війська не змогли продовжити наступ і вже через тиждень були змушені поспішно відступати перед свіжими підрозділами. Мужність, яку проявили в цих боях частини УСС, просто вразила австрійське командування.
«Товариства січових стрільців» виникли у Львові ще наприкінці 1912-го — початку 1913 року, коли Український студентський союз зайнявся військовим навчанням молоді. Вже 28 червня 1914-го у Львові відбувся великий Сокільсько-Січовий здвиг, присвячений 100-річчю з дня народження Тараса Шевченка.
Саме цього дня зі Сараєво прийшла новина про вбивство австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружини.
Початок війни для галичан означав також i те, що в цій борні може вирішитися й українське питання. Відтак, усі політичні партії об’єдналися в Головну українську раду, а для військових справ було створено Українську бойову управу».
У серпні 1914 року австрійська влада хоча й дала дозвіл на формування леґіону УСС, але дуже не квапилася його реалізовувати. Пообіцявши спрямувати до леґіону 100 офіцерів-українців, обмежилися лише 20-ма старшинами з резерву. Пришвидшив події несподіваний й швидкий наступ царських військ. 30 серпня стрільців-добровольців евакуювали зі Львова до Стрия, розпочалося формування леґіону. Десятьом тисячам добровольцям повідомили, що леґіон може нараховувати тільки 2 тис. осіб, які мають присягнути на вірність Австро-Угорщині.
Згодом австрійці погодилися на склад леґіону в 2,5 тис. вояків і відправили стрільців на Закарпаття, адже російське військо просто блискавично захоплювало Галичину. Всю осінь та зиму усусусів використовували як партизанські загони в тилу ворога, а також як авангард регулярного війська у бойових діях у Карпатах. У березні 1915-го австрійське командування оцінило січовиків й офіційно ввело їх до складу війська. Саме вони потрапили в район гори Маківка, де й очікувалися найбільші бої.
Ця гора розташована неподалік оспіваної Франком Тухлі. Якщо долину річки Опір, уздовж якої ішла залізниця, і сусідню долину австрійці захистили укріпленнями, то поросла лісом невисока (958 м) Маківка була чудовим місцем для прориву російської армії.
Цього разу московські зайди, які вже понад півроку тримали в окупації Галичину, розраховували прорвати лінію фронту й через Карпати піти на Угорщину та безпосередньо Відень. Битва на Маківці мала стати основною на цьому фронті й від неї великою мірою залежало майбутнє війни.
До Маківки стрільці підійшли 22 березня 1915-го. В умовах суворої зими 1914-1915 рр. (снігові замети становили 1,5-2 м) погано обмундироване стрілецтво було змушене ночувати на снігах, безперервно перебуваючи при цьому на передових позиціях. Часом втрати від холоду перевищували бойові. У цих умовах їм вдавалося ще й забезпечувати успішний наступ австрійських військ. Адже вони билися на Ужоцькому перевалі, фактично власними силами звільнивши від ворога Жупани, Лавочне, Тарнавку, Славське, Грабівці та Головецьке.
Маківку УСС зайняли 22 березня, відтоді бої за неї майже не припинялися впродовж 60 днів. Ця гора стала ключовим пунктом оборони австрійської Південної армії, тому не дозволяла російському війську пробитися по річкових долинах до Тухлі та Славська. Між 23 березня і 4 квітня росіяни двічі намагалися прорвати позиції УСС. Ворог безперервно непокоїв стрілецькі застави нічними вилазками. Проте завдяки пильності стрілецької варти плани противника постійно зривалися.
Після Великодня російські війська роблять ще одну спробу взяти Маківку штурмом. Та підхід двох стрілецьких сотень — Романа Дудинського та Зенона Московського — остаточно зірвав і цей намір ворога. На фронті настало тимчасове затишшя.
28 квітня розпочався новий наступ росіян. Саме на період між 28 квітня та 1 травня припадає пік боїв за Маківку. У цей час гору захищали австро-угорські частини, які складалися з кількох сотень 35-го полку крайової оборони, а також із угорських і галицьких ополченців, їм на допомогу швидким маршем було перекинуто три сотні УСС.
Наступ 28 квітня був зумовлений двома чинниками. По-перше, російське командування намагалося запобігти австрійському прориву в районі Маківки. По-друге, у ті дні на Прикарпаття прибув Микола II. Тому генерал Іванов, командувач російського фронту, хотів потішити свого імператора перемогою. До Маківки стягнули артилерію та розпочали наступ кавалерійською дивізією генерала Каледіна за підтримки піхотних частин. Наступ росіян розвивався успішно доти, доки на захист Маківки не прибули п’ять сотень УСС. Години часу їм вистачило, щоб виправити ситуацію й навіть розгорнути контрнаступ. Заскочені несподіваною появою січових стрільців, російські частини здали свої позиції сотням Осипа Будзиновського й Андрія Мельника.
Бій 29 квітня був недовгим, проте запеклим. Артилерія росіян перетворила вершину гори на пекло. «Москалів сипалось і майоріло поміж нас як ліса»,— напише учасник бою стрілець Петрів. Вони оточують сотню Будзиновського, якій забракло набоїв. На допомогу приходять чоти Романа Сушка, Володимира Свідерського та Йосипа Яримовича. Перший рукопашний бій — і росіяни відходять. Другий бій вже біля підніжжя Маківки призводить до відступу росіян аж за річку Головчанку. У результаті 200 російських вояків убили, а кілька сотень взяли в полон.
Однак довго втішатися з перемоги стрільцям не довелося. Росіяни розпочали новий наступ. 30 квітня вони наступали стрімким узбіччям Маківки. Найзапекліший бій за Маківку розпочався 1 травня. Після артилерійського обстрілу удар російської армії було спрямовано на вершину гори, в результаті чого стрільці, зазнавши важких втрат, були змушені залишити свої позиції.
Чотар Гнатевич так описав ці події: «Москалі сунули з одчаєм і без пострілів. Немов якась незнана грізна сила гнала їх не до перемоги, а на певну смерть». Проти такої сили росіян вогонь стрілецьких гвинтівок був заслабий. На додачу ворог позакидав стрілецькі становища ручними гранатами — новим тоді ще видом зброї, проти якої стрільці не мали чим боронитися. «Змагалося дві сили, — писав Дмитро Вітовський, сотня якого прийняла на себе чи не основний удар. — Одна сказала: за всяку ціну візьму, а друга відповіла: за всяку ціну не віддам».
Запеклий бій тривав увесь день. Тоді в російський полон потрапило кілька австрійських сотень і частина стрілецьких сотень Мельника і Будзиновського, багато було загиблих і поранених. Та для російських військ це була піррова перемога. Росіяни зуміли втримати верхівку Маківки лише дві години. Стрільці за допомогою двох сотень мадярських новобранців заволоділи втраченою вершиною. Проте мадяри зазнали в бою великі втрати й покинули Маківку. Стрільцям укотре доводилося боронити її самотужки. 2 травня, росіяни знову кидають війська на Маківку. Двічі вона переходила з рук у руки і тільки на третій раз стрільцям вдалося зламати опір ворога.
3 травня сотні УСС відвели з бойової лінії, замінивши їх підрозділами австрійської армії. У битві за Маківку леґіон зазнав важких втрат: 42 стрільці загинуло, 76 було поранено, а 35 потрапили в російський полон.
Українські Січові Стрільці зупинили наступ росіян, котрі намагалися перейти Карпатський хребет, після цього почався відступ російських військ. У квітні-червні 1915 року в результаті Горлицького наступу австро-німецькі війська під командуванням генерала Макензена прорвали лінію оборони російських військ і відкрили шлях на Львів і Перемишль.

Володимир Галечик, «Новий погляд»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...