Новини для українців всього свту

Friday, Jul. 19, 2019

Акт церковного об’єднання 

Автор:

|

Квітень 24, 2014

|

Рубрика:

Акт церковного об’єднання 

Руїни замкової церкви, у якій була укладена Ужгородська унія

Майже 370 років тому 63 парафіяльних священики, частина з яких була ченцями, зібралися в резиденції Анни Другет, у костелі Ужгородського замку. На знак літургійного єднання було вчинені молебень.

Єдиний вихід
Із початком XVII ст. католицизм в Угорщині знову посів провідні позиції. Немало відомих родин повернулося до віри своїх предків, серед них – чимало феодалів, у чиїх маєтках мешкали русини. У Мукачеві, Гуменному (зараз Словаччина), Севлюші, Хусті, Сатмарі (зараз Сату-Маре, Румунія) за погодженням зі землевласниками оселились ченці – францисканці, пауліни та єзуїти, котрі таврували єретиками не лише протестантів, а й християн східного обряду. Вважаючи їх віровідступниками, чернечі ордени прагнули навернути їх у католицизм. А трансільванські князі, як і феодальні магнати, бачачи успіхи чернечих орденів, усупереч їм підтримували тих русинських священиків, що симпатизували кальвінізму. Їх більше влаштовувало, щоби русини перейшли в протестантизм.
Церква східного обряду була беззахисною перед усіма тими спробами навернення, що підтримувалися й владою, тож єдиний вихід вбачала в укладенні церковної унії. Тим більше що протягом тривалого часу зміцніло й бажання господарської незалежності, і суспільного визнання. Те ж відбувалося серед польського русинського духівництва, чиє становище було таким же безправним, як і в Мукачівській єпархії. Утім, у життя польської Церкви докорінні зміни внесла Берестейська унія 1596 року. Після її прийняття священики позбавилися кріпацької залежності, стали більш забезпеченими, отримали можливість займатися самоосвітою й регулярною душпастирською діяльністю. А єпископів польський король запросив до сейму.
Мукачівські єпископи, безпосередньо пов’язані з польськими ієрархами східного обряду, швидко зрозуміли рушійне значення Берестейської унії, і вже за півстоліття після її прийняття й у північно-східній Угорщині виникла нова Греко-католицька церква.

Невдала перша спроба
Прикметно, що першу спробу об’єднати дві гілки Церкви було зроблено не з боку духівництва, а з ініціативи графа Дьордя Другета Гомонайського – могутнього землевласника Ужанського й Земпленського комітатів. Завдяки зусиллям угорського місіонера Петера Пазманя 1605 року граф перейшов у католицьку віру.
Граф Другет забажав навернути у віру й своїх підданців. Добре усвідомлюючи беззахисне становище русинського духовенства, він зразу ж підтримав ідею уніатства й запросив до свого маєтку Атанасія Крупецького, єпископа Перемишля, аби він посприяв об’єднанню Церкви й у його домініях. Крупецький уже 1613-го почав підготовку унії між ченцями-василіанами й серед світського духівництва. Єпископ сподівався, що віряни без жодних застережень підуть за своїми душпастирями, однак ця хибна думка ледь не призвела до драматичних наслідків.
Отримавши згоду від близько 50 священиків, владика мав намір проголосити унію під час освячення нової церкви, спорудженої графом Другетом у Краснобродському монастирі.   Але противникам унії вдалося так підбурити непідготовлений люд, що розлючена юрба вдерлася в храм і накинулася на владику та його помічників. Становище врятувала тільки графська гвардія графа, що вчасно туди прибула.

Крах другої спроби
Ініціатором другої спроби унії став Василій Тарасович, який, вірогідно, потрапив до Мукачева з Польщі й був призначений мукачівським владикою 1633 року трансільванським князем Дьордем Ракоці. Оскільки князь-протектор був затятим кальвіністом і противником унії, Тарасович мав діяти вкрай обережно.
Владика, об’їжджаючи єпархію, за короткий час підготував до унії все духівництво й упродовж двох років потай провадив перемовини з єгерським єпископом Ліппої. Тарасович планував поїхати в Ясси – тогочасну резиденцію єгерського єпископа, аби там зложити визнання католицької віри. Це би позбавило владику феодальної залежності.
13 грудня 1640 р., перед поїздкою, владика намірявся ще провести літургію, але до монастиря вдерся капітан мукачівського замку Іван Баллінг і, схопивши владику біля самого вівтаря, кинув його до замкової в’язниці. Так зазнала краху ще одна спроба унії.

Поневіряння владики
Тим часом, на захист Тарасовича окрім його духівництва став як Апостольський Престол, так і сам імператор Фердинанд ІІІ. Однак князь Ракоці, проігнорувавши усі домагання, випустив Тарасовича, протримавши його за ґратами аж два роки, і за умови письмової згоди владики цілковито підкоритися волі князя.
Вийшовши на свободу, Тарасович спробував вступити в контакт з апостольським нунцієм у Відні. Та лист перехопили, владику знову ув’язнили, і цього разу він постав перед князівським судом. Його позбавили керівництва єпархією, конфіскували його маєтки, відібравши навіть право жити на землях Ракоці. Тож Тарасович виїхав до Відня, де склав католицьке віровизнання. Оселившись у містечку Каллово, Тарасович, керуючи звідти західною частиною своєї єпархії, яка належала католицьким землевласникам, працював над поширенням унії.
Проте люди князя й тут дісталися владики, і капітан Баллінг привіз його в кайданках у Мукачеве. Знову потрапивши до лап князя, Тарасович був змушений офіційно зректись унії. За це князь повернув йому право на управління єпархією. Тарасович уже не міг вдатися до нової спроби унії, зате призначив свого наступника – ченця-василіана Партенія (Петровича), переконаного послідовника й апостола унії.

Урочисте проголошення
По смерті Дьордя Другета домінія перейшла до його сина Яноша, який помер замолоду. Його вдова Анна Якушич була сестрою єгерського єпископа. Тож невипадково вдова ще за життя Тарасовича запросила Партенія в Ужгород, аби той розгорнув унійну діяльність серед русинського духовенства домінії Другетів.
На підмогу Партенію з Відня прибув отець-василіан Гавриїл Косовецький, і невдовзі ченці завоювали прихильність місцевого духовенства. Під час перемовин із єгерським єпископом було визначено умови унії: збереження рідного східного обряду, вибори власного єпископа й тільки затвердження його з боку Рима, визнання за ними тих же привілеїв, які мало латинське духівництво.
Й ось 24 квітня 1646 року в родовій каплиці родини Другетів в Ужгородському замку 63 священники склали на руки єгерського єпископа  Дьєрдя Якушича католицьке віровизнання, визнавши тим Папу Інокентія Х за свого верховного пастиря. Урочисто проголошена Ужгородська унія була підтверджена в травні 1648-го тепер уже кардиналом Угорщини Ліппої, а згодом – національним синодом єпископату в Трнаві.

Повернення в історичну резиденцію
Та не лише шлях до унії, а й її наслідки не були простими. Коли помер владика Тарасович, дотримуючись його заповіту, в обранні нового владики 370 із 400 священників віддали свій голос за Партенія. Та попри це престол посів не Партеній, а бережанський дворянин і відомий противник унії Іоанн Зейкан, призначений удова Дьордя Ракоці. Володарка мукачівської замкової домінії була не просто ревною опоненткою унії, а ще й домагалась протестантської унії на своїх землях. Та вона померла невдовзі після обрання Партенія, як і її син  Дьордь ІІ Ракоці.
Його вдова Жовфі Баторі, яка перейшла в протестантську віру тільки після шлюбу, повернулася до католицької віри. Вона вигнала Зейкана з Мукачівського замку, але не прийняла туди й Партенія, попри прохання самого кардинала Ліппої. Молода власниця колишніх маєтків Ракоці залишила собі право особисто призначати Мукачівського владику.
Лишень через чотири роки княгиня Жовфі прийняла Партенія, і той зміг осісти в історичній резиденції на мукачівській Чернечій горі. А до кінця століття все духовенство Бережанського, Угочанського, Сатмарського, Саболчського й Земпленського комітатів визнало унію з Римом.

Для простого люду не мало значення
Та мало минути ще майже століття, перш ніж Мукачівська греко-католицька єпархія стала самостійною. Від самого початку вона була підпорядкована єгерському єпископу, і тільки після багатьох десятиліть боротьби з латинським кліром і панами виконались умови унії. Про це свідчать – дослідження таких істориків, як отець-василіан Атанасій Пекар і доктор історичних наук Йожеф Ботлік.
Зокрема, Йожеф Ботлік наголошує, що прийняття унії 1646 року дало привілеї передусім єпископові та духовенству, тоді як для простого люду не мало майже ніякого значення. Неосвічені русини не могли зрозуміти, що відбувається у верхніх духівницьких колах, зате зберігали свою глибоку побожність. Водночас, серед народу панувала й глибоку відданість своїм землевласникам, незважаючи на відмінності у віросповіданні.

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...