Новини для українців всього свту

Saturday, Jun. 6, 2020

80 років тому розпочався розкол ОУН

Автор:

|

Лютий 05, 2020

|

Рубрика:

80 років тому розпочався розкол ОУН
Степан Бандера

10 лютого 80 років тому був створений «Революційний провід Організації українських націоналістів» (РП ОУН) на чолі зі Степаном Бандерою.

«Не сміє брат»
Історики скупо розповідають про розкол ОУН, трагічні наслідки якого мали б навпаки — спонукати до з’ясування причин винищування українцями один одного у той час, коли окупанти вбивали їхніх батьків, дружин і дітей. Причому не вперше — навіть кривавий терор інтервентів не зумів відволікти від запеклих міжусобиць руських князів, запорозьких козаків і фракції Центральної ради та уряду УНР.
У «Марші українських націоналістів» закликали: «Доволі нам руїни і незгоди. Не сміє брат на брата йти у бій». Але, зі слів Зиновія Книша, одного з членів Проводу українських націоналістів (ПУН), «обидві частини одної колись і могутньої організації з жагучим фанатизмом відмовляли собі взаємно права на існування». За даними ж історика Ореста Субтельного, «ворожнеча між двома фракціями сягала такої гостроти, що вони нерідко боролися одна проти одної з не меншою жорстокістю, ніж з ворогами української незалежності».
Що змусило до цього? В «Акті з дня 10 лютого 1940 року» РП ОУН твердив, що «фактична керма ОУН за кордоном опинилася в руках людей, що зле виконують завдання» та «нехтують засадами внутрішньо-організаційного взаємовідношення й співпраці», тому «провідний актив ОУН віддає керму ОУН у руки Степана Бандери і тих, яких він покличе». Щоправда, останній пункт «Акта», водночас, запевняв: «Ждемо рішення Полковника Андрія Мельника, що Він і надалі очолює нашу боротьбу».

«ПУН був далеко»
Зреклися його лише після того, як він велів у квітні розглянути провини Бандери на трибуналі ОУН. Однак, коли того засудили до страти, змінив її на виключення з ОУН і дозволив «змити з себе ганьбу каяттям і чинною боротьбою в протибольшевицькому підпіллі». Щоправда, змилостивився уже після того, як РП ОУН висловив сумнів у тому, чи справді його призначив наступником голова ПУН Євген Коновалець, убитий 1938 року чекістом Павлом Судоплатовим.
Утім, обвинувачення проти Мельника з’явилися уже після його відмови провести ротацію ПУН, зі слушністю якої погодився й опонент РП ОУН Книш: «ПУН був далеко (в Римі. — Авт.), контакт до нього йшов довго, а щоденне життя видвигало проблеми, що вимагали негайної розв’язки на місцях». Тим паче, що, зі слів Книша, «члени ПУН були теоретики, члени ж РП ОУН — активісти не лише за своєю натурою, а й силою обставин — перебувши кілька літ у підпіллі, просидівши більше чи менше літ по тюрмах, пройняті були духом легковаження небезпеки й готовости на особистий ризик».
Щоправда, тодішній соратник (а згодом і опонент) Бандери Лев Ребет звинуватив його у гріхах, схожих на ті, проти яких ополчився 1940-го РП ОУН: «Бандера з незрозумілих причин не взяв активної участи в побудові українського самостійного життя і в революційній діяльності в Україні. Без нього ішов підпільно-революційний рух на Батьківщині. Сам Бандера не пішов з похідними групами в Україну, затримався в еміґрантському запіллі й у відповідальний момент, коли рішалася справа ставлення ОУН до гітлерівської політики, пішов, замість схоронитися в підпіллі, на переговори з представниками нацистської влади, яка з місця його інтернувала. Бандери не стало в ОУН, і вона без нього обійшлася».

Мотиви — персональні
А щодо запевнень Бандери, що одним із його розходжень із ПУН були брак у Мельника «орієнтації на власні сили» й сподівання «на всебічну піддержку наших змагань сторонніми силами», то Ребет свідчив, що й «група молодших (тобто РП ОУН. — Авт.) утримувала зв’язки з певними німецькими військовими колами». Стосовно ж вимог виключити з ПУН Ярослава Барановського, співпрацю якого з польською поліцією нібито підтверджувала її документація, «випадково знайдена» оунівцями, то Ребет визнав, що «ці поліційні нотатки були сфабриковані». А Книш запевняв, що ініціатори РП ОУН пропонували «зрадникові» приєднатися до них.
Тому не варто «з порога» відкидати свідчення Ребета в тому, що в розколі ОУН «верх взяло питання, хто має взяти провід, хто кому має підпорядкуватися». А також його висновок «у нас персональні мотиви були вирішальні в розходженнях».
Дісталося від Ребета й ПУН: «Організація, побудована на принципі добровільности, не може бути трактована як військове з’єднання, в якому дисципліну втримують, коли треба, польовим судом і «десяткуванням» збунтованих. Суди над «збунтованими» були потрактовані як крайнє безправ’я і, очевидно, викликали протисуди над узурпаторами з відомими сумними наслідками для обох сторін. Треба було ПУН відмолодити, відкликати осіб, на яких ішла головна атака, незалежно від того, чи ця атака була обґрунтована, чи ні. Треба було частково заспокоїти амбіції молодих людей, а якби вони йшли в них задалеко, виявити це з арґументами в руці, перед загалом членства і довести йому, що вся гра ведеться з нездорових причин».

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply