Новини для українців всього свту

Monday, Jan. 18, 2021

8 січня 360 років тому відбулася Переяславська рада

Автор:

|

Січень 09, 2014

|

Рубрика:

8 січня 360 років тому відбулася Переяславська рада

Згідно з Переяславськими домовленостями, між гетьманом і царським урядом було укладено Березневі статті . У підсумку Переяславської ради та подальших перемовин між гетьманським і царським урядами було укладено військово-політичний союз двох держав — України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Богдана Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Водночас він отримав царську гарантію щодо збереження державних прав України, яку згодом було неодноразово порушено росіянами, і врешті решт широка автономія українських земель і Запоріжжя звелася протягом 120 років нанівець.

Абсолютне добро?
Оцінка самої Переяславської ради, була і є об’єктом частих суперечок учених. Справу ускладнює те, що оригінальні документи втрачено, збереглися лише неточні копії чи переклади. До того ж російський архіваріус Петро Шафранов доводить, що навіть ці копії сфальсифіковано царськими переписувачами.
Ставлення до цієї історичної події безпосереднім чином пов’язано зі сприйняттям сучасної української держави, її незалежності, суверенітету й територіальної цілісності. Ті, для кого згадані атрибути державності є цінностями, вважають те, що трапилося в 1654 році в Переяславі, найбільшою трагедією українського народу. Ті, кому байдуже до української держави, запевняють, що ця подія була позитивною.
Власне, таке полярне ставлення до цього історичного факту та його наслідків для України виникло майже одночасно з козацькою радою 1654-го й збереглося до наших днів. Інша річ, що в Російській імперії критицизм і неприйняття Переяслава, м’яко кажучи, не заохочували. Імперський офіціоз вимагав абсолютної однозначності в оцінках. Ще більш жорстко підходили до цього більшовики, особливо з другої половини 1930-х років. Переяславську Раду слід було розглядати як абсолютне добро, а не найменше зло.

Не завдяки, а всупереч
Під потужним ідеологічним і поліцейським пресом далеко не кожний учений міг наважитися оприлюднити точку зору, яка не збігалася з офіційною.
Таким відчайдушним сміливцем виявився український історик Михайло Брайчевський. Він написав статтю «Приєднання чи возз’єднання?» 1966 року, коли закінчилася хрущовська ідеологічна відлига і прийшли брежнєвські заморозки. В Україні почалися масові арешти національної інтелігенції. І в цей небезпечний час старший науковий працівник Інституту історії Академії наук України виступив із різкою критикою самого поняття «возз’єднання».
Учений довів, що Переяславська рада відкинула Україну до найвідсталіших форм феодалізму, уповільнила її розвиток, сприяла перетворенню країни на глуху провінцію Російської імперії, де все досягалося не завдяки, а всупереч отриманому статусу .
Михайло Брайчевський стверджував, що царська й радянська інтерпретація Переяславської ради на практиці означала, що «протягом багатьох століть український народ боровся головним чином проти власної національної незалежності». той же, хто ставив цю ідею під сумнів або (боронь Боже ! ) брав участь у визвольній антиросійській, антицарській боротьбі, — одержував ярлик «мерзенного зрадника», «ворожого ставленика» та «найлютішого ворога».
Брайчевського вигнали з роботи. Він став жертвою заборони на професію, його статті було заборонено друкувати, навіть на них посилатися.

Переяславські міфологеми
Зрозуміло, після 1991 р. терор “компетентних органів” і парткомів перестав бути загрозою, утім, і зараз Інтернет рясніє нестримною міфотворчістю шанувальників Переяславської Ради. Професор Києво-Могилянської академії, доктор історичних наук Юрій Мицик склав своєрідний реєстр переяславських міфологем:
1. Українці й росіяни ніколи не ворогували.
2. Українці від самого початку повстання під керівництвом Хмельницького безперервно просили «царя-батюшку» взяти їх «під царську руку».
3. Московська держава робила все можливе, щоби підтримати українських повстанців, надавала «братню допомогу » й за першої ж нагоди оголосила війну Речі Посполитій.
4. Переяславська Рада була генеральною, репрезентативною, всенародною і одностайною, а її рішення отримали всенародне схвалення.
5. Присяга в Переяславі була односторонньою (тобто присягала тільки українська сторона) і давалася Росії (не царю!).
6. Україна ввійшла в Московську державу саме 1654-го, і саме на тих умовах, які висунув Богдан Хмельницький і схвалив цар і його уряд; ці умови час від часу порушували «зрадники», тому царю доводилося коригувати ці умови, які, однак, залишалися добрими. Москва ж ніколи не порушувала взятих на себе зобов’язань.
7. Гетьман Хмельницький був великим другом російського народу, привів Україну в московське підданство, тож заслуговує на похвалу, на відміну від усіх інших гетьманів-«зрадників».
8. Переяславська Рада нібито врятувала українців від загибелі, яку несли інші сусідні держави, і поклала край важкій війні українців проти поляків-колонізаторів. Український же народ отримав завдяки цій раді «місце під сонцем», а якщо й страждав, то тільки разом із «братнім російським народом».

До чого тут дружба?!
«Гармонію» цих міфологем професор Мицик перевіряє «алгеброю» історичних фактів. По-перше, за всю історію українсько-російських відносин (починаючи з часів Юрія Долгорукого й Андрія Боголюбського) нараховується близько двох десятків війн, причому половина з них припадає на період до 1648 року. Варто згадати лиш блискучу перемогу над московським військом під Оршею (1514), походи Сагайдачного та Михайла Дорошенка на Москву, за Урал і до берегів Північного Льодовитого океану на початку XVII ст. Цікавий факт: Богдан Хмельницький відзначився в Смоленській війні проти Московії, за що король Владислав IV нагородив його почесною зброєю. А Іван Богун зі своїми козаками доходив аж до Мордовії.
По-друге, усілякі дипломатичні візити козацьких представників до Москви були дуже далекі від будь-яких серйозних альянсів із нею.
По-третє, незважаючи на прохання Хмельницького про оголошення війни Польщі, Москва зволікала із цим шість років. Звісно, можна говорити про обережність, розважливість московської влади, але до чого тут дружба? Нарешті, Переяславська рада навряд чи може вважатися представницькою, оскільки участь у ній узяло тільки 300 осіб. Ця рада була нелегітимною навіть з точки зору козацьких традицій.
Присяга в Переяславі не була односторонньою. Є царська грамота 1654 року, якою гарантувалися «права і вольності» Війська Запорізького, тобто Москва також дала певні зобов’язання. Присяга давалася персонально цареві Олексію, а не Росії. І тим більше, не російському народу. Оскільки з 1917 р. Росія є республікою, то всі зобов’язання по Переяславській Раді втрачають сенс.
Та й оригіналу угоди 1654 року не збереглося. А якщо так, то гріш йому ціна. Як можна дотримуватися невідомо-чого? Насправді сформувалося щось схоже до конфедерації, де гетьман зберігав суверенітет України. Хмельницький уклав договір про союз зі Швецією вже після Переяслава. Прикметно, що в цей момент Швеція й Москва воювали між собою. Гетьман же повівся як абсолютно незалежний володар.
Хмельницький не був ні другом, ні ворогом Москви, а провадив політику виходячи з інтересів України. Інша річ, що це не завжди вдавалося. Бувало, що його перегравали, як це й сталося в Переяславі.

Удар по європейських основах українського життя
Війна після 1654 року не припинилася, а, навпаки, стала ще більш запеклою й призвела до так званої руїни, розрухи та розпаду.
Після понад трьох із половиною століть, що минули відтоді, можна зробити висновок, що Переяславська рада стала для України справжньою «скринькою Пандори», із якої на український народ посипалися всілякі нещастя.
Доктор історичних наук Леонід Залізняк у статті «Переяславська Рада та цивілізаційній вибір України» пише, що Московія 1654 року була типово євразійською, а не європейською державою: «Московське князівство навіть після перемоги над татарами на Куликовому полі 1380 року фактично залишалося улусом Золотої Орди… Державний устрій Московського князівства формувався певною мірою як копія золотоординського. Це стосується адміністрації, війська, митниці, пошти, фінансової та грошової системи… На ранніх московських монетах — татарські написи. Грошову систему запозичили в Орді. Це стосується як основних грошових номіналів (гріш, алтин тощо), так і способів карбування монети. За золотоординськоою технологією в Москві карбували гроші до 1699 р., коли Петро I європеїзував грошову систему імперії».
І Переяславська рада завдала удару по європейських цивілізаційних основах українського життя. Якщо Петро I прорубав «вікно в Європу» для Росії, то для України Переяслав приніс століття ізоляції від Європи, що дає про себе знати й нині. Невипадково з кінця XIX століття саме Галичина як найбільш європеїзована частина України стає лідером національно-політичних процесів.
Текстівка:  1951 року художник Михайло Хмелько намалював картину «Переяславська рада», що й нині зберігається в Державному музеї українського мистецтва в Києві

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply