Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 16, 2019

7 липня 1986 року розпочався судовий процес над винуватцями аварії на ЧАЕС

Автор:

|

Липень 04, 2013

|

Рубрика:

7 липня 1986 року розпочався судовий процес над винуватцями аварії на ЧАЕС

У тому, що суд над призвідцями чорнобильської катастрофи відбудеться, усі були впевнені від самого початку. Адже не може лихо такого масштабу, створене, так би мовити, руками людини, залишитися безкарним. Когось обов’язково повинні посадити, річ тільки в тому, кого й на скільки?

Карати треба!
Ця проблема постала перед найвищим партійним керівництвом країни. Кого призначити головними винуватцями аварії: тих, хто зробив вибухонебезпечний реактор, чи тих, у чиїх руках він вибухнув? З одного боку – наука й конструктори з могутнього міністерства середнього З іншого ж боку – експлуатаційники з Міненерго, які “щойно вчора спустилися з дерев”. Тут уже хочеш-не-хочеш, а цапом відбувай лом усе одно вибереш «експлуатацію».
Але навіть для найвищого партійного органу – Політбюро ЦК КПРС – вибір виявився непростим, і його члени присвятили цьому питанню (звичайно, не повністю) аж два засідання 3 та 14 липня 1986 року. Результат їхнього рішення був опублікований 20 липня в головній газеті країни – “Правда “. Генеральній прокуратурі СРСР було дано відмашку, у якому напрямку рухатися (до цього кримінальну справу було відкрито за фактом аварії, і вели її слідчі української генеральної прокуратури), а засобам масової інформації вказали, що можна, а що не можна публікувати. Ось так і запрацював механізм формування громадської думки. І це все – при тому, що в закритих документах суто технічного плану, що описують заходи з підвищення безпеки реактора (та й просто присвячених аналізу того, що сталося), причини чорнобильської аварії виглядали зовсім інакше.

Жертовні вівці?
Отже, кого судити – зрозуміло, і терміни треба давати великі. «Прямі винуватці» аварії постали перед судом, який проходив у Будинку культури міста Чорнобиля з 7 по 29 липня 1987-го.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного суду СРСР під головуванням члена Верховного суду СРСР Р. Брізе розглянула справу за обвинуваченням колишніх директора Чорнобильської атомної електростанції Віктора Брюханова, головного інженера Миколу Фоміна, його заступника Анатолія Дятлова, начальника реакторного цеху Олексія Коваленка , начальника зміни Бориса Рогожкіна, державного інспектора Держатомтехнагляду СРСР Анатолія Лаушкіна.
Їх звинувачували за частиною 2 статті 220 Кримінального кодексу Української РСР, яка передбачала відповідальність за порушення правил техніки безпеки на вибухонебезпечних підприємствах, що спричинилося до людських жертв і інших тяжких наслідків. Державне обвинувачення в справі підтримував старший помічник Генерального прокурора СРСР Юрій Шадрін.

Головний підсудний
Під час судового розгляду було заслухано десятки свідків і постраждалих, проаналізовано слідчі матеріали, результати роботи урядової комісії, висновки експертів і фахівців. Усе це дало суду змогу ще раз переконатися в справжніх причинах аварії, відтворити справжню картину того, що сталося, незаперечно довести провину підсудних.
Одним з основних винуватців аварії було визнано колишнього директора ЧАЕС Віктора Брюханова. Суд постановив, що, як керівник складного в технологічному плані підприємства, той не забезпечив його надійною та безпечною експлуатацією, неухильним виконанням персоналом встановлених правил. Серед керівників і частини фахівців атомної станції склалася атмосфера вседозволеності, благодушності та безтурботності. Усе це сприяло виникненню та розвитку аварійної ситуації й зумовило невмілі, нерішучі дії певної частини персоналу в екстремальних умовах.
Проявивши розгубленість і боягузтво, Брюханов не вжив заходів до обмеження масштабів аварії, не ввів у дію план захисту персоналу і населення від радіоактивного випромінювання, у поданій інформації навмисне занизив дані про рівні радіації, що завадило своєчасному виведенню людей із небезпечної зони.

А реактор – «виправдали»
На суді було розкрито «факти грубого нехтування службовими обов’язками» колишнім головним інженером Чорнобильської АЕС Миколою Фоміним і його заступником Анатолієм Дятловим. Будучи відповідальними за підготовку експлуатаційних кадрів, вони не організували належним чином цієї роботи, не забезпечили дотримання персоналом електростанції технологічної дисципліни, ба більше, «самі систематично порушували посадові інструкції, ігнорували вказівки органів нагляду».
Відтак, ухваливши рішення про проведення випробувань на 4-му енергоблоці ЧАЕС перед його виведенням у плановий ремонт, пани Брюханов, Фомін, Дятлов, а також колишній начальник реакторного цеху Коваленко не погодили його в установленому порядку, не проаналізували всіх особливостей наміченого експерименту та не вжили необхідних додаткових заходів безпеки. Колишній начальник зміни Рогожкін самоусунувся від керівництва випробуваннями й контролю за роботою реакторної установки.
Радянська Феміда також вирішила, що злочинно безвідповідально поставився до виконання службового обов’язку колишній державний інспектор Держатоменергонагляду СРСР Лаушкин, не проявивши принциповості й наполегливості в реалізації вимог правил безпеки АЕС.
Судова колегія засудила В. Брюханова, Н. Фоміна, А. Дятлова до максимальної міри покарання, передбаченої за ці злочини Кримінальним кодексом, – до десяти років позбавлення волі, Б. Рогожкіна – до п’яти, А. Коваленко – до трьох, А. Лаушкіна – до двох років позбавлення волі. А от реактор, який вибухнув на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року, був визнаний на суді ядернобезпечним.

«Пояснень і не треба!»
Справедливість нібито було відновлено. Тільки от у багатьох людей, які брали участь у судовому розгляді або вивчали матеріали справи, виникло враження, що результати розслідування причин катастрофи на Чорнобильській АЕС були «замовлені». Ось кілька прикладів, які могли викликати таке відчуття.
Троє з 11 експертів, що брали участь у суді, були представниками головного конструктора чорнобильського реактора РВПК-1000, і один фахівець – представником наукового керівника. Слідство вважало цих людей компетентними фахівцями, що не мали ніякого стосунку до аварії на ЧАЕС, тобто були особами, не зацікавленими в результатах слідства й суду. Хоча як вони могли бути не зацікавлені, коли в спокійній і буденній обстановці вибухнув реактор, над створенням якого вони так старанно працювали?!
Перший заступник міністра середнього машинобудування А. Мєшков очолював комісію, яка випустила Акт про причини чорнобильської аварії. Висновок в акті був зроблений простий: реактор – вибухонебезпечний. Нагорода за таку потрібну й відповідальну роботу не змусила на себе довго чекати: 20 липня 1986 Мєшкова звільнили з роботи за те, що сказав правду про РБМК.
У ході розгляду судді ставили запитання: «Чи могли недоліки реактора призвести до вибуху?», на що експерти дружно відповіли, що, мовляв, такі недоліки не можуть пояснити неправильних дій персоналу. На більш пряме запитання: «Чи безпечний реактор?», судді знову почули ухильну відповідь: «За наявності в активній зоні 26-30 стрижнів реактор РВПК можна розглядати як безпечний». На останнє питання суду: «Чому в документах проектувальників РБМК немає обґрунтування неможливості працювати при тепловій потужності апарата менш ніж 750 мВт?», експерти парирували: «Цих пояснень і не треба! Інакше регламент розпухне. Передбачається, що працює грамотний персонал, який усе це знає».
Таким чином, розробники реактора РБМК, запрошені для участі в судовому розгляді як незалежні експерти, не знайшли в собі сил і сміливості визнати реактор ядернонебезпечним навіть після того, як у ньому виникла неконтрольована ядерна реакція. Інакше це стало би визнанням їх власної провини в аварії, що сталася на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року.

Олексій Гай

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...