Новини для українців всього свту

Tuesday, Dec. 10, 2019

30 років тому відбулася єдина «неоксамитова» революція у Східній Європі

Автор:

|

Грудень 04, 2019

|

Рубрика:

30 років тому відбулася єдина «неоксамитова» революція у Східній Європі
Розстріл подружжя Чауческу

У грудні 1989 року сталося те, чим дотепер лякають у т. ч. українців.

Уже далеке, але ще близьке
Чи не марево тієї кривавої революції змусило 24 серпня 1991-го майже всю комуністичну більшість депутатського корпусу Верховної Ради України проголосувати за незалежність нашої країни, щоб і самим застрахуватися таким чином цілком справедливого народного гніву? Та чи назавжди уникла загрози його повторення вже посткомуністична «еліта», яка вперто продовжує провокувати співгромадян до ексцесів «по-румунськи»?
Автор цієї публікації пропонує читачеві спільно пошукати аналогії між тодішньою ситуацією у Румунії та теперішньою — в Україні. Тим паче, що та «не оксамитова» революція вибухнула в одній із країн, де її аж ніяк не сподівалися. Адже керували нею ортодоксальні (отже, безкомпромісні) комуністи. Попри це, події 1989 року в Румунії цілком можуть викликати спокусу їхнього копіювання у тих, кому не вдасться прийти до влади в Україні законним шляхом.
Адже, наприклад, у Росії, де чи не кожну революцію кваліфікують як підступну змову опозиції, дотепер ніяк не дійдуть згоди з приводу того, стихійними чи інспірованими були події, що відбулися 20 літ тому у водночас дунайській і карпатській країні. Ось що, зокрема, твердила з цього приводу московська «Независимая газета»: «Із кожною річницею румунської грудневої революції 1989-го суперечки про неї спалахують щоразу з новою силою. Що це було — справді революція? Чи народне повстання? Чи державний переворот?».

Розпочали сепаратисти
А й справді — що це було? Розпочалося все з вуличних заворушень у Трансільванії, яка тепер входить до складу румунської держави, але раніше входила до угорської. Та й живе там доволі «критична маса» представників угорської національної меншини. Скільки — достеменно не відомо, бо румуни її кількість применшують, а угорці — перебільшують.
У будь-якому разі 15 грудня 1989 року їх протестувало в трансільванському місті Тимішоара проти румунського диктатора Ніколае Чаушеску настільки чимало, що для їхнього розгону кинули не лише поліцію, а й армію. У сутичках між нею і демонстрантами загинули, як тоді повідомляли, 72 особи.
Але ця жорстокість лише спонукала громадян Румунії різних національностей до ще більшого спротиву. Відтак 21 грудня заворушення перекинулися в столицю Румунії — Бухарест, де під гусеницями танків загинули вже 48 людей.
Ще 604 поранили, а сотні — заарештували. Але це зіграло роль детонатора для ще більшого вибуху, який не забарився наступного ранку.
22 грудня уже сотні тисяч людей вийшли на головну вулицю Бухареста, заблокувавши політичний центр режиму — будинок Центрального комітету Румунської компартії. А після того, як у ньому чи то застелився, чи то був убитий міністр оборони Василе Миля, відбулося братання армії з народом.

Продовжили терористи
По тому диктатор і його дружина Єлена сіли на даху будинку Центрального комітету Румунської комуністичної партії в гелікоптер і втекли зі столиці. Але ввечері того ж дня, у розпал народної радості, в Бухаресті й інших містах по юрбах людей відкрили вогонь таємничі терористи.
Як тоді повідомляли, — зі секурітате (таємна поліція в Румунії в 1948-1989 рр. — Авт.). Але московська «Независимая газета» твердила: «Головний військовий прокурор Румунії, генерал Дан Войня, котрий вивчив сотні справ, нещодавно виніс вирок — жодних «терористів» не було, а була диверсія, організована тими, хто прийшов до влади, і, зокрема, армійським командуванням. Мотиви диверсії? Армія повинна була показати себе як захисниця та рятівниця революції, щоб ця війна, «списала» та затушувала недавні репресивні дії армії й поліції зі захисту режиму Чаушеску».
Так чи інакше, але в перестрілках і боях армії з терористами полягли 492 із тих 1 104, котрі загинули у ході всієї революції. А 25 грудня революційний суд нашвидкуруч засудив Чаушеску та його дружину до страти. Цей вирок виконали негайно!
Вочевидь, неабияк побоювалися, що живий ексдиктатор може багато розповісти про їхню участь у репресіях проти румунської опозиції. Влада ж перейшла до Ради фронту народного порятунку та нового уряду.

Інсценізували «театрали»?
Після завершення тієї революції її учасники, пересварившись, звинувачували один одного в навмисному перебільшенні масштабів «різні», щоб спровокувати якомога більші маси на рішучіший штурм режиму Чаушеску. А німкеня Сюзанна Брандштаттер навела в знятому нею документальному фільмі зізнання тодішнього директора ради з розвідки при Центральному розвідувальному управлінні США Гатчинсона та керівника відділення Східної Європи у Центральному розвідувальному управлінні (ЦРУ) США Бордена й інших учасників румунської революції:
«Кінець одіозного диктатора наблизило ЦРУ з допомогою низки європейських спецслужб, а передусім — угорської, що постачала румунській опозиції зброю й навчала її лідерів у своїх таборах. У Румунії вміло створили ситуацію, ззовні й справді схожу на революційний порив мас, які діяли, однак, зовсім не спонтанно, а за сценарієм, написаним і реалізованим закордонними спецслужбами.
Передусім ставилося завдання скомпрометувати Чаушеску та дискредитувати його режим. Кадри, що не сходили тоді з екранів телевізорів усього світу, рясніли тілами мирних жителів, котрі загинули нібито у зіткненнях із аґентами секурітате.
Хтось і справді упав від рук співробітників охранки Чаушеску, але таких були одиниці. Основну ж масу трупів привозили з навколишніх моргів, де завжди були в надлишку тіла померлих своєю смертю людей, найчастіше — неопізнаних».
Позаяк ні Гатчинсон, ні Борден до суду на Брандштаттер за наклеп на них не зверталися, отже, вона справді переповіла сказане їй ними. Щоправда, та ж московська «Независимая газета», яка вбачала слід ЦРУ навіть у «кольорових революціях» у Югославії, Грузії й Україні, щодо румунської висловила цілковито протилежну думку: «Міфологізація подій тих днів іде по кількох лініях — спотворюється не лише зміст, а й характер цих подій, і, зокрема, роздмухується іноземне втручання й особливо — секретних служб».
Але в 2014-2019 рр. «Независимая газета» твердила, що в Україні «роздмухують» нібито «громадянську війну» в аґресію Росії. Причому твердила попри те, що проголошені російськими окупантами, але невизнані ніким на планеті донецьку й луганську «народні республіки» очолили москвичі.

Коментарі експертів
Коли громадянською війною на кшталт румунської лякали українців, автор цієї публікації звернувся за коментарями до відомих тоді політиків та експертів. Зокрема, політолог Кость Бондаренко зауважив: «Те, що відбувалося в Румунії 15 років тому, в Україні повторитися не може. Останні події засвідчили, що, в цих країнах живуть різні за своєю громадянською свідомістю люди. До того ж, у Румунії — тоді, а в Україні — сьогодні — склалися різні ситуації. Україна зараз перебуває зовсім в іншому становищі, ніж те, у якому була тоді Румунія. На фоні інших країн Східної Європи це була ультратоталітарна держава — Чаушеску дав вказівку застосувати силовий варіант. Крім цього, його зрадив Горбачов, котрий також чомусь був зацікавлений у падінні режиму Чаушеску. А в Україні цілком інший етап революції — буржуазно-демократичний. Україна є, радше, ліберальною державою з іншим, ніж у тодішній Румунії, типом громадянської свідомості, й тому те, що сталося у них, у нас не відбудеться».
А Андрій Шкіль, колишній депутат українського парламенту пояснив: «Румунський варіант розвитку подій в Україні теоретично був би можливим раніше. Якщо його ймовірність визначати у відсотках, то на 15, може, на 20. Тепер, звісно, він відбутися не може, бо в Україні «плід» революції уже зірвали і розпочався процес його споживання».
Відтак 2014 року на сході України розпочалася аж ніяк не громадянська війна. Її лише незграбно імітують російські аґресори.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online