Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 29, 2020

Українська — перша у світі

Автор:

|

Червень 18, 2015

|

Рубрика:

Українська — перша у світі
Керівник київської виставки й першопроходець української космонавтики академік Дмитро Граве

Керівник київської виставки й першопроходець української космонавтики академік Дмитро Граве

У другій половині ХХ ст. слова «космос», «космоплавання», «космонавтика» стали чи не найпопулярнішими завдяки подіям, які відбулися в той час. А як інакше можна поставитися до відкриття космічної ери, якщо людство очікувало його впродовж тисячоліть? 19 червня 1925 року відчинила свої двері для киян виставка з проблем вивчення світового простору.

До зірок — через «терни»
Історія космонавтики України сягає корінням у ті роки, коли стало відомо про перші проекти ракетних літальних апаратів не з фантазій романістів, а завдяки науковим і технічним розробкам, що належать конотопському вченому Миколі Кибальчичу (1881) і київському винахіднику Федорові Гешвенду (1887).
У проекті пілотованого ракетного апарата “Повітроплавальний прилад” Кибальчича розглядалися такі технічні питання, як пристрій порохового ракетного двигуна, керування ракетними апаратами шляхом зміни кута нахилу ракетного двигуна, й інші. Гешвенд же у своїй брошурі “Загальні основи створення повітроплавного пароплава (парольота)” запропонував проект літальної машини з паровим реактивним двигуном.
Практична українська космонавтика почала розвиватися вже в ті роки, коли Україна входила до складу СРСР і першість у всьому мала належати Москві як його столиці. Праці Костянтина Ціолковського, публічні лекції Фрідріха Цандера та ідеї Володимира Вернадського спонукали ентузіастів нової техніки до активної діяльності. Велику увагу приділяє космонавтиці Дмитро Граве у своїх заняттях з натурфілософії в лабораторії. Із пришвидшенням науково-технічного прогресу ці ідеї вже охоплювали маси.

Для людей, що населяють Землю
Віддаючи данину творчому внеску в розвиток космонавтики на початку ХХ ст. багатьох іноземних ентузіастів, зокрема француза Роберта Есно-Пельрі, американця Роберта Годдарта, німця Германа Оберта і росіянина Костянтина Ціолковського, українці пишаються тим, що й в Україні також був всесвітньо відомий ентузіаст космонавтики — Юрій Кондратюк.
У 1917-1919 рр. цей першовідкривач ракетної техніки завершує перший етап роботи над проблемами реактивного руху. Він був тоді ще молодий, але його рукописні й друковані твори відрізняються глибиною думки: “Саме в можливості найближчому ж майбутньому почати по-справжньому господарювати на нашій планеті й слід убачати основне величезне значення для нас у завоюванні просторів Сонячної системи”.
Серед розглянутих Кондратюком проблем були й такі, якими вже займалися Ціолковський і Цандер, але було й чимало завдань, вперше поставлених і вирішених саме ним. Кондратюк був переконаний, що його покоління завоює космос. Ця переконаність проглядається, зокрема, у назві, яку Кондратюк дав одній зі своїх ранніх праць: “Для тих, хто буде читати, щоби будувати”. Крім того, він вважав і доводив, що освоєння космічного простору людством не тільки є здійсненним, але й одразу виллється в реальну користь для людей, що населяють Землю.

Як попередити загибель людства?
Вельми вражає те, що Юрій Кондратюк ще в 20-х роках минулого століття передбачив багато особливостей розвитку космонавтики 60-х і 70-х років ХХ ст. Ось — два приклади, що здатні проілюструвати це твердження: перший стосується спуску космічного апарата на Землю з використанням гальмівного ефекту земної атмосфери; другий — стратегії польотів людей на Місяць. Можна лише чудуватися інженерному передбаченню нашого співвітчизника.
Надалі обставини склалися так, що Кондратюк відійшов від космічної тематики, але залишена ним творча спадщина дає змогу говорити про нього як про яскравого і самобутнього піонера космонавтики.
Прикметно, що й Кондратюк і Ціолковський, які ще не відчули наслідків розвитку космічної техніки і виробництва, запропонували один із можливих шляхів попередження загибелі людства — освоєння космічного простору.

Харків — центр реактивного руху в Україні
У 1920-1930 роках у Радянському Союзі існували громадські організації (секції, гуртки, групи), які вели лекційну і друковану пропаганду ракетної техніки та розробляли ракети й реактивні двигуни. Така робота проводилася в 90 населених пунктах СРСР, у т. ч. в Архангельську, Баку, Брянську, Ленінграді, а в Україні це були Харків і Київ.
Однією з найважливіших умов реалізації ідей, програм, проектів піонерів космонавтики було формування позитивного ставлення суспільства до проблем ракетної техніки, що тільки зароджувалася. Про те, що піонери космонавтики розуміли це, свідчить той факт, що число кореспондентів Ціолковського — установ, організацій і приватних осіб — перевищило 700. Тим часом як Цандер об’їхав багато міст Радянського Союзу з популярними лекціями про проблеми космонавтики.
І невипадково центром реактивного руху в Україні в 1920-х, а потім і 1930-х рр. стає Харків. У цей період тут виступають із лекціями Фрідріх Цандер і Володимир Ветчинкін, працює над проектом вітроелектростанції Юрій Кондратюк. Величезну роль для харківських ентузіастів реактивного руху зіграли книги і друковані праці Ціолковського, публікації відомих популяризаторів його ідей Миколи Риніна та Якова Перельмана, а також випускника Харківського технічного інституту (ХТІ) Валерія Рюміна, що в період з 1912 по 1936 рр. опублікував близько 35 робіт, присвячених ідеям Ціолковського.

Київ задніх не пасе
Костянтин Ціолковський був, так би мовити, духовним наставником харківських ентузіастів- “реактівщиків”. Так, 19 харків’ян вели з ним переписку. Зокрема, серед них були академік Барабашов, професор Зуєв, астроном Андрейко, інженер Хайкін, активісти Харківського товариства друзів і любителів астрономії, котрий 1927 року обрав Ціолковського своїм почесним членом.
У 1920-х в Харкові активно створюються групи та секції реактивного руху. При авіаційному відділенні механічного факультету ХТІ була організована група студентів з вивчення проблем реактивного польоту, якою керував студент третього курсу, майбутній авіаконструктор Олексій Дербак. Студенти працювали над створенням порохового двигуна для літаючої моделі літака. Пізніше на Харківському авіазаводі була створена ініціативна група з виготовлення моделей реактивних апаратів і порохових ракет.
Не відставав від Харкова й Київ. Так, у квітні 1925-го 70 вчених та інженерів організували при секції винахідників Асоціації інженерів і техніків гурток для вивчення світового простору під керівництвом київського інженера Олександра Федорова, при якому було утворено наукову раду. Головою ради обрали академіка Граве, серед членів ради був і Євген Патон. 23 серпня 1925 року гурток перетворили на товариство з тими ж завданнями.

Творча думка, вдягнена у реальні форми
І нарешті, значуща деталь — 19 червня 1925 року в Києві була відкрита експозиція під назвою “Виставка Київського товариства з дослідження світового простору”. Напередодні, 14 червня, академік Граве звернувся із привітанням до гуртків з дослідження і завоювання світового простору.
Роботою виставки керували Олександр Федоров і Дмитро Граве. Експозиція мала п’ять відділів: радіотелеграфний, метеорологічний, авіаповітроплавальний, астрономічний і міжпланетний.
Однією з найцікавіших частин виставки став міжпланетний відділ. На його стендах київські організації та підприємства демонстрували зразки своєї техніки, які можна використовувати в космічних дослідженнях, і був виставлений проект, розроблений інженером Федоровим, атомно-ракетного космічного корабля (триметрова модель корабля з описом, кресленнями тощо). За технічними характеристиками, цей корабель завдовжки 60 м, діаметром 8 м і вагою 80 т міг вмістити екіпаж у складі шести осіб. Для руху використовувалася електрохімічна енергія. Швидкість — від 0 до 1 тис. км/год, а далі 25 км/с. Зліт — на крилах гвинтомоторних установок: дві зверху і одна попереду. Після виходу в космос крила і моторні установки прибиралися і починали роботу дюзи. Наявність сонячних двигунів давала змогу літати на космічному кораблі не тільки в Сонячній системі, а й виходити за її простори.
Київська “Пролетарська правда” 25 червня 1925-го писала про цей проект: «Не фантазія Жуля Верна, а потрібна справа. На виставці вражає творча думка, вдягнена у реальні форми. Кожен робітник, кожен студент… відвідавши виставку, знайде там багато корисного”. Виставка працювала до 1 вересня 1925 року, потім її матеріали Федоров використовував при організації в Москві “Першої світової виставки моделей міжпланетних апаратів і механізмів конструкцій винахідників різних країн”. Дуже скоро практику проведення подібних виставок перейняли в усьому світі.

Віталій Степ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply