Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 16, 2019

Шевченко в пам’ятниках за межами України

Автор:

|

Березень 13, 2014

|

Рубрика:

Шевченко в пам’ятниках за межами України

Понад 75 пам’ятників, меморіальних дощок і різноманітних пам’ятних знаків встановлено в майже 30 країнах геніальному українському поетові та маляреві-художнику Тарасові Шевченкові. Лиха доля розігнала українців по всьому світові. І де б не перебували, де би не оселилися на постійно в різних державах, вони не забували про Кобзаря. У містах тих країн по-різному вшановувалось його ім’я. Однією з форм увіковічення постаті видатного мислителя було спорудження скульптурних пам’ятників.

Перша спроба спорудити пам’ятник Шевченкові в Україні була зроблена 1904 року, тобто за десять років до сотої річниці від дня народження поета, але царські сатрапи так і не дозволили його поставити. Хоч відбулося три міжнародних конкурси — 1910-го, 1911-го та в грудні 1913 року — у поневоленій царським режимом Україні цей проект неможливо було здійснити. А Перша світова війна та революція 1917-го перешкодили Об’єднаному комітетові в роботі зі спорудження пам’ятника.
Одним із перших важливих заходів радянської влади в галузі мистецтва був запропонований Леніним декрет, ухвалений Радою Народних Комісарів РРФСР від 12 квітня 1918 року «Про зняття пам’ятників, споруджених на честь царів і їхніх слуг, і розроблення проектів пам’ятників Російській соцреволюції». За задумом «вождя», пам’ятники видатним у минулому особам мали представити народові справжніх героїв історії, їхні подвиги та самовіддану боротьбу за свободу людей.
3 листопада 1918-го було відкрито пам’ятники визначним російським поетам Олексію Кольцову й Іванові Нікітіну, а також Тарасові Шевченку. Для встановлення монумента великому Кобзареві України призначили Трубну площу в Москві. Скульптуру поета проектував і реалізував російський академік Сергій Михайлович Волнухін (1859-1921). У 1913-1914-х рр. він брав участь у конкурсі на проект пам’ятника Т. Шевченкові для Києва. Свою останню роботу він розглядав лише як підготовку до переведення статуї у твердий матеріал і тільки як тимчасову споруду. Пам’ятник не зберігся, бо 1920-го його повернули в майстерню скульптора, котрий готувався реалізувати проект у бронзі, але невдовзі помер.
28 листопада 1918 року було встановлено пам’ятник Шевченкові на Каменоостровському проспекті в Петрограді, під час його відкриття виступав Анатолій Луначарський. Велетенську голову поета, зображеного наприкінці його життя, трохи схилену в задумі, виконав Яніс Тільберг, латиський художник і скульптор. Сама скульптура простояла до 1926 року.
У Туркменській столиці Ашхабаді 1926-го відбулося відкриття свого пам’ятника Т. Шевченкові. Як доказом цього збереглася фоторепродукція, яку використовували в різних альбомах, монографіях і книжкових публікаціях. На світлині можна чітко побачити радянських школярів біля підніжжя пам’ятника. За ними стоять їхні вчителі та купка людей, позаду котрих видно фронтально сидячу фігуру Тараса Шевченка.
Мистецька й наукова думка світу визнала Олександра Архипенка (1887-1964) батьком модерної скульптури ХХ ст. 40 років свого життя він провів у США, де викладав у кількох університетах Америки. Був несамовито працьовитий – створив у Америці понад 700 скульптурних витворів, до числа яких належить чотири, присвячених великому поетові, художникові та мислителеві Шевченку. Перший — це дуже цікаве погруддя, де Шевченка зображено із бородою, коли він повертався зі заслання, і згортком рукописів у лівій руці, притиснутих до грудей. Ця скульптура – неповторна, не надається як до масового повторення, так і до наслідування іншими мистцями.
Друге погруддя, створене 1933 року, — замріяний Шевченко, напівогорнений плащем, його обтяжена думами голова — підперта правою рукою. Мармурове погруддя зусиллями української громади міста Клівеланда (штат Огайо) було поставлене в так званому Українському городі — частині парку, де люди різних національностей спорудили пам’ятники своїм найвидатнішим культурним діячам. Згаданий пам’ятник був першим, здвигненим Тарасові Шевченкові в Америці, що свідчить про ідеальну настанову заокеанської еміґрації до знедоленого українського народу.
Третій скульптурний портрет Шевченка роботи Архипенка встановити не вдалося. Безсумнівно, скульптор творив його з неабиякою пошаною до поета, вірою в те, що «зображення великих національних геніїв може викликати ідеї та почування, які допоможуть зберегти національне сумління», як зазначав сам скульптор. Про реальність існування такого погруддя, «призначеного для широких громадських кіл, позбавленого засобів складної композиції й емоційного змісту», писав Антін Малюца в «Альманазі Українського Народного Союзу» (УНС) за 1961 рік.
1951-го українська організована громада Канади мала святкувати 60-ліття української імміґрації в Канаді. Радянська Україна та чільні керівники її партійних і культурних установ вирішили посприяти в цьому й постановили подарувати канадським українцям скульптуру Тараса Шевченка. Завдання виготовити такий пам’ятник доручили Макарові Вронському й Олексію Олійнику, відомим скульпторам і народним художникам України. Подарунок був відправлений, і 1 липня того ж року було святково відкрито пам’ятник Кобзареві в місцевості Палермо, що на захід від Торонто. На теренах Онтаріо поставили тоді просту бронзову постать на весь зріст на сірому гранітному підніжжі біля Меморіального музею в парку імені Тараса Шевченка, що тоді належав скупченню «прогресивних» українців. Невдовзі потому парк у Палермо отримав іще один дар — бронзову статую сидячого поета роботи славного скульптора Івана Гончара, яку було встановлено на гранітному п’єдесталі.
А біля берегів Мангишлацького півострова на Каспійському морю, понад кам’янистими кручами, вишикувалися ряди білих будинків. Це місто — Форт Шевченка, де було колись Новопетровське укріплення, у якому в 1850-1857-х рр. карався на засланні поет Тарас Шевченко. До 140-ї річниці від народження поета тут було засновано парк, у якому поставили кам’яний стіл, зроблений руками поета, і встановили йому пам’ятник.
Помітну роль у розвитку УНС відіграв його орган «Свобода», найстаріша україномовна газета у світі, і «Союзівка» — оселя в Кетскильських горах біля м. Кергонксона в північній частині штату Нью-Йорк. На її території споруджено пам’ятники: погруддя гетьманові Івану Мазепі роботи скульптора Сергія Литвиненка, Лесі Українці, виконане скульптором Михайлом Черешньовським, і Тарасові Шевченку, автором якого є Олександр Архипенко. Відкриття пам’ятника-постамента, що стоїть на невеличкому горбочку, величаво відбулося 16 червня 1957 року. А встановлення здійснили 27 квітня, під час якого сфотографували Архипенка, котрий стояв праворуч від монумента.
Як відомо з біографічних даних про арешт Тараса Шевченка, після судових розправ над ним, його було заслано до Орської фортеці — військового укріплення в Оренбурзькій губернії. Пам’ятник Шевченкові тут поставили 1959-го, його авторами були скульптор А. Писаревський і архітектор Н. Габелко.
Пам’ятник Кобзареві в Канаді Комітет українців Канади (КУК) вирішив спорудити в місті Вінніпеґу за сприяння урядовців провінційної влади Манітоби. Посадовці погодилися надати для цього площу, одну з найкращих у місті – перед будинками Манітобського парламенту. Члени комітету звернулися з гарячим закликом до української громади ставати до лав будівничих пам’ятника-монумента найбільшому синові України. Письмове повідомлення про цей план КУК публікувалося на сторінках української преси у березні 1959 року, у ньому йшлося про те, що дозвіл на встановлення пам’ятника нашому національному поетові на території Манітобської законодавчої ради отримано. У цьому ж зверненні говорилося про початок 1 березня загальної збіркової акції на пам’ятник Шевченкові з кошторисом 150 тис. CAD.
Українці Канади старанно почали готуватися до гідного відзначення 100-х роковин від дня смерті великого сина України. Було оголошено конкурс на проект пам’ятника поетові, обрано членів журі, для виконання всіх робіт, пов’язаних із спорудженням монумента, найняли канадську фірму й американську фірму «Модерн Арт Фавдрі» — для відлиття бронзової фігури заввишки майже 3 м. Збір пожертв на її спорудження проходив дуже успішно. Шевченківський комітет при відділі КУК у Торонто зібрав 25 160 CAD і 53 центи. Загальна зібрана сума грошей на цей проект становила 175 тис. CAD. 28 жовтня 1959 року журі обрало із-поміж 17 проектів пам’ятника з різних країн світу, але найбільше — із Канади та США, і рекомендувало для виконання проект скульптора Андрія Дарагана, котрий жив тоді в Нью-Йорку.
9 липня 1961-го до Вінніпеґа з’їхалося близько 50 тис. осіб. Джон Діфенбейкер, тодішній прем’єр-міністр Канади, урочисто відкрив пам’ятник Тарасові Шевченку, що його було збудовано коштом канадських українців. Слід згадати, що 30 тис. CAD — сума, що залишилася після втілення проекту пам’ятника в життя, була вкладена у фонд пожертвувань для започаткування відомої Українсько-канадської фундації імені Тараса Шевченка, що існує дотепер, ретельно працює та своїми субсидіями намагається фінансово підтримувати різні проекти для збереження й розвитку української культури в Канаді.
На підставі репродукції з рисунка, виконаного 1961 року художником А. Дев’яніним, можемо стверджувати, що в румунському місті Бухаресті було споруджено того ж року пам’ятник Т. Шевченкові, присвячений сотій річниці смерті поета.
У Москві Міністерство культури та міська рада столиці СРСР також оголосили Всесоюзний відкритий конкурс на найкращий проект пам’ятника Тарасові Шевченку. Це відбулося наприкінці літа 1962 року. У січні наступного року журі в Москві розглянуло 33 проекти, 17 із яких надійшло з України. Нагороду отримало троє молодих скульпторів із майстерні проф. Михайла Лисенка в Київському художньому інституті — Михайло Грицик, Юлій Синькевич і Анатолій Фуженко, а також архітектор Анатолій Сницарєв. Скульптурний монумент відкрив Микита Xрущов за присутності високих осіб із ЦК КПРС і ВР СРСР 10 червня 1964-го. Постамент монумента заввишки 14 м виготовлено із жежелівського граніту, привезеного з Житомирської фабрики розробки цієї гірської породи, а саму скульптуру відлито з бронзи.
Збудувати пам’ятник Тарасові Шевченкові в США, особливо у Вашинґтоні, було складніше, порівняно з Канадою, бо треба було домогтися ухвали спеціального закону. Завдяки зусиллям Українського конґресового комітету Америки (УККА) і його голови Лева Добрянського, професора Джорджтавнського університету, старанно підступили до залагодження цієї справи навіть американські конґресмени.
Територія столиці є власністю держави, і тільки завдяки республіканцям,що були у більшості, резолюцію про побудову пам’ятника було схвалено в палаті представників 24 червня, а в сенаті — 27 червня 1960 року. 13 вересня цю резолюцію підписав президент Двайт Айзенгавер, і вона набула чинності закону.
16 вересня в Нью-Йорку відбулася нарада представників українських центральних організацій, яку скликав УККА. Як результат нарад було створено окремі комітети: Краєвий, Почесний, Діловий, Контрольний і Екзекутивний, які, узяті разом, отримали назву «Комітет пам’ятника Т. Шевченкові». Передбачалося, що кошти на побудову монумента складуть 250 тис. USD.
До справи вшанування пам’яті великого сина України в Америці готувалася дуже поважно та з великими обов’язками. Антін Драган, український журналіст, з 1955-го — головний редактор газети «Свобода», написав розширений репортаж про відкриття пам’ятника. Сталося це 27 червня 1964-го в столиці США. То був «Український день», під час якого участь у ході вулицями взяло близько 40 тис. осіб, а загальна кількість присутніх на площі при відкритті сягала, за офіційними даними, 100 тис. людей.
34-й президент Сполучених Штатів підійшов до великого жовтого покривала, що затуляло статую, і, потягнувши за мотузок, відкрив могутню бронзову постать невмирущого Кобзаря України та вселюдського співця волі й справедливості, що стояла на гранітному п’єдесталі. Тишу, що при тому запанувала, перервали слова, що піснею полинули з грудей хористів, підхопленою тисячами людей: «Як умру, то поховайте…» На платформі біля пам’ятника стояли першоієрархи та владики католицької та православної Церков, представники Конґресу, члени головної управи Комітету пам’ятника Шевченкові й інші достойні гості. Пролунав український гімн, а далі – молитви, промова президента США, промови коґресменів, комісіонерів, які часто переривала буря оплесків. Після формального закінчення врочистостей відбулися процесія «Поклін Шевченкові», Шевченківський фестиваль молоді, величаві шевченківські концерти та ювілейний Шевченківський бенкет.
Небуденна подія сталася й у Південній Америці. Українська еміґрація у Бразилії, бажаючи відзначити 150-ліття від дня народження Тараса Шевченка коштами громади, почала організовуватися та вирішувати справи щодо встановлення пам’ятника Шевченкові в котромусь із бразильських міст. У місті Порто-Алеґрі (штат Ріо де Ґранді де Сулл), де проживає значна частина українців, на Українській площі відкрили пам’ятник Шевченкові 30 травня 1964 року. Під час офіційного відкриття скульптурного погруддя поета промовляли голова міста Селіто Маркіс, член міської управи Альберто Андре й інші достойники. Бронзовий бюст лисого та вусатого Шевченка виконала молода бразильська скульпторка Анна-Ріжіна Перейра. Цей пам’ятник вважається першим урядово прийнятим на території Південної Америки.
Другим пам’ятником стала споруда в місті Буенос-Айресі, столиці Арґентини. 4 серпня 1967 року президент держави затвердив і оголосив закон, у якому, зокрема, було написано про дозвіл на побудову в місті Буенос-Айресі монумента, яким займеться Комітет. Управа столиці декретом від 2 лютого 1968-го дала дозвіл на спорудження пам’ятника Т. Шевченкові в парку Трес-де-Фабреро (Палермо), навпроти авеніди Монтт.
27 квітня 1969 року відбулося Богослужіння з нагоди закладення наріжного каменя владикою Іовом Скакальським, іншими священиками в присутності велелюдного натовпу. Комітет, створений два роки тому, під головуванням д-ра Василя Іваницького оголосив конкурс на проект пам’ятника та його умови. До складу журі ввійшло двоє аргентинських і четверо українських науковців і діячів культури, котрі 28 вересня організували в Золотій залі Палацу міського уряду виставку проектів пам’ятника Т. Шевченкові у виконанні українських скульпторів Григорія Крука (Німеччина), Леоніда та Юрія Денисенків (Австралія), Андрія Дарагана, Ореста Поліщука, Надії Сомко за співпраці Сергія Макаренка, Валентина Сім’янцева, Михайла Кравчука, Миколи Голодика (США) і Леоніда Молодожанина (Канада), котрий, до речі, виконав два проекти. Переможцем конкурсу став, власне, останній – із письмовим поясненням під гаслом: «Гомоніла Україна, довго гомоніла».
Настав час домовлятися із скульптором і підписувати відповідний контракт. У вересні 1970 року Молодожанина було запрошено до Буенос-Айреса, й унаслідок перемовин 18 вересня з маестро підписали угоду, згідно з якою, він перебрав на себе майже всі наявні роботи над самим відливанням фігури поета у бронзі в Німеччині. Окрему багатофігурну композицію, виконану із цільного каменя-моноліту зі зображенням постатей із «Гайдамаків» Шевченка, було закінчено на початку листопада 1971-го. Моноліт вагою близько 35 т, 5 м завдовжки, 3 м заввишки та понад 1 м завтовшки, було встановлено на призначений для неї постамент. Рівно за десять днів на площу доставили з Європи фігуру самого Кобзаря вагою 1,5 т і майже 3,5 м заввишки. Так Шевченко вперше своєю бронзовою ногою ступив на гостинну арґентинську землю. Відкриття пам’ятника відбулося 5 грудня 1971 року.
…На клопотання Папи Римського Івана ХХІІІ митрополита Йосифа Сліпого після 18 років заслання в табори Сибіру було звільнено, і 9 лютого 1963-го він прибув до Рима. За шість перших років свого життя у Ватикані Верховний архієпископ УГКЦ із патріаршими правами подбав про побудову собору Св. Софії, освяченого 1969 року, а згодом посприяв у спорудженні та встановленні на території комплексу Св. Софії монумента Тарасові Шевченку. «Любов до Бога, сплетена з любов’ю до України, — це найвищий ідеал, життєве завдання і життєве змагання», — так висловився Блаженнійший Йосиф про Великого Кобзаря, відкриваючи в Римі 18 червня 1972 року пам’ятник генієві українського народу. Президент України Віктор Ющенко, перебуваючи у вересні 2008 року в Італії, поклав квіти до пам’ятника Шевченкові у вияві особистої пошани до найяскравішого поета в нашій національній історії.
У французькому містечку Шале, за 100 км на південь від Парижа, із приводу побратимства з Дніпровським районом міста Києва 13 жовтня 1974 року відбулася велика маніфестація, а також відкриття пам’ятника-погруддя Тараса Шевченка на міській площі, названій іменем Великого Кобзаря. До присутніх тоді промовляв Макс Нюбля, мер міста Шале. Гранітно-бронзовий монумент виконали-скульптор Олександр Скобликов і архітектор Олексій Малиновський.
А керівництво Парижа дало дозвіл заснувати сквер імені Т. Шевченка обабіч бульвару Сен-Жермен. На площі скверу 1977-го встановили погруддя на високому коричневого кольору гранітному стовпі. Ще один пам’ятник, присвячений нашому поетові, споруджено в камені в місті Тулузі 1971 року.
Акцію з побудови пам’ятника Тарасові Шевченкові в Параґваї було започатковано наприкінці 1974 року. Українська громада міста Енкарнасіона в центральній його дільниці, яка вважалася головним тоді осередком української спільноти, під проводом управи товариства «Просвіта» звернулася по пораду до секретаріату Української центральної ради в Буенос-Айресі, щоби спільно погодити та втілити в життя намічені плани. Управа «Просвіти» вже набула площу розміром 70 х 40 м для спорудження пам’ятника Т. Шевченкові. Усі українські громади трьох сусідніх держав — Арґентини, Бразилії та Параґваю — провели перемовини, наслідком яких було рішення надати належну підтримку українським поселенцям у параґвайській провінції Ітапуа, які взялися до виконання своїх планів дуже енергійно та жертовно. Бронзовий пам’ятник Шевченкові відлили в Буенос-Айресі, й опісля його було перевезено на місце призначення.
Мрія українського поселення міста Енкарнасіона здійснилася тоді, коли в листопаді 1976-го таки відбулося відкриття монумента, на нього прибуло чимало представників центральних організацій із держав Латинської Америки, а також із Канади, Америки й інших країн вільного світу.
У бразильському місті Прудентополісі (провінція Парана), де оселилися тисячі родин із Галичини, довгими роками старанно працювали та розбудовували, передусім, церковні святині, при яких організовувалися різні союзи, комітети, товариства тощо. Попри великі труднощі ця громада спромоглася поставити пам’ятник Т. Шевченкові за проектом того ж скульптора з Канади – Леоніда Молодожанина (Лео Мола), відкриття якого відбулося 3 грудня 1989 року.
Український письменник Григорій Булах у середині минулого століття був знайомий з академіком Миколою Неврлим із Чехо-Словаччини. Обидва вперше порушили питання про встановлення пам’ятника Тарасові Шевченкові в місті Братиславі. Цю ідею відповідним клопотанням перед урядом Словаччини та мерією міста,підтримали чехословацькі, а передусім українські, передові науковці, письменники, поети, журналісти: Рудо Бртань, Міхал Чорний, Юрій Бача, Ілля Галайда, Микола Мушинка, Маруся Няхай, Михайло Роман, Іван Яцканин, і безпосередньо – політичний і державний діяч Словаччини Ґейза Шлапка. За роботу над монументом поета взявся скульптор Олександр Бенца, котрий довів справу до кінця.
Погруддя Т. Шевченка було встановлене в столиці Словаччини 1989-го біля школи, яку назвали іменем українського поета, художника та борця за людські права під час російського царату. У програмі відкриття бронзового бюсту брали участь члени делегації з України: поет Роман Лубківський, заступник міністра культури України Олександр Требушний, письменник Г. Булах і художник Данило Бідноший.
24 лютого 1989 року почалася третя експедиція до піку Шевченка, розташованого в Суганському хребті на Великих Кавказьких горах. Чому саме туди пішли українські альпіністи? Та тому, аби після першої експедиції 1939 року цю вершину, що сягає 4,2 тис. м, спершу надати їй назву, а 1964-го, під час другої, — понести туди погруддя Тараса Шевченк, відлите з алюмінієвого сплаву, вагою майже 20 кг, і нарешті, під час третьої, — прилаштувати це погруддя на відповідний п’єдестал. Експедиція з нагоди 175-річчя Кобзаревого дня народження, у якій брали участь майстри українського спорту, інженери тощо й котра тривала до 8 березня, завершилася успішно. Маршрут, зокрема, пролягав через гірське селище Верхню Балкарію.
Із 1936-го до 1941 року Леонід Молодожанин студіював скульптурне мистецтво в Санкт-Петербурзькій академії мистецтв. За 50 років праці над багатьма скульптурними творами в Канаді він здобув світову славу. Лео Мол відвідав Петербург 1991 року й тоді представив мерові міста Анатолієві Собчаку свою ідею щодо спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку за кошти самого майстра.
Пропозицію було прийнято й оформлено документ, у якому чітко вказувалося про встановлення такого монумента на Васильківському острові перед південним фасадом бібліотеки Академії наук Російської Федерації. Замовлення на відлив скульптури прийняла ливарна фабрика в Німеччині, де маестро мав фахівців, що виконували великі проекти. Там було створено бронзову статую заввишки 3,2 м.
Олена Седик у своєму репортажі для газети «Україна і світ» від 11 червня 1996 року під заголовком «Тарас Шевченко нарешті повертається до Санкт-Петербурга» згадувала про подарунок скульптора місту, у якому, як і він, навчався, жив і творчо працював Шевченко.
2005-й був роком відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку в Сиракузах (штат Массачусетс). Свою глибоку пошану до національного Пророка українці цього міста виявили, вклавши великий труд у його спорудження пам’ятника, відкриття якого відбулося 16 жовтня на невеликому клаптику американської землі перед УГКЦ Св. Івана Хрестителя і перед будинком Школи українознавства. Про те, щоби ця подія відбулася, подбав Комітет будови пам’ятника Т. Шевченкові. Після майже дволітньої праці ентузіастів цього проекту Комітет успішно завершив розпочату справу. Поета зображено в молодому віці з «Кобзарем» у лівій руці, а на ногах у нього — ланцюг, що символізує кайдани неволі, розірвати-порвати які поет закликав своїх земляків. Постать Шевченка у бронзі виконав американський скульптор Бенедикт Декстер, автор пам’ятників американським достойникам, за активної співпраці архітектора Володимира Бутенка.
…П’ять років життя забрала Володимиру Самборському важка боротьба із чиновниками міста Супруна в Західному Сибіру, щоб отримати дозвіл на спорудження пам’ятника Шевченкові на російській землі. Широко знаний у Росії й Україні успішний підприємець і власник нафтогазового гіганта, котрий народився 1948 року в Самборі Львівської області, подолавши будь-які перешкоди, власний коштом поставив монумент. Камінь-п’єдестал під погруддя Тараса Шевченка заввишки 5 м привезли з України. Перерізав стрічку, відкриваючи цей пам’ятник улітку 2007 року, Президент Ющенко. Шевченко — не як каторжник, а як переможець, тріумфально з’явився в Сибіру.
30 червня 2008 року Віктор Ющенко вирушив із робочим візитом у Азербайджан. Того дня він разом із президентом Ільхамом Алієвим узяв участь у церемонії врочистого відкриття пам’ятника Кобзареві. Це відбувалося на проспекті Свободи азербайджанської столиці. Автор цього скульптурного твору — Ігор Гречаник, котрий народився й виріс у Києві.
Урочисте відкриття бронзового Кобзаря в столиці Греції зпройшло 6 березня 2010 року. Думка встановити такий монумент виникла ще два роки тому, але пошук і очікування виділення земельної ділянки в Афінах стали причиною затримки. Спорудження його тривало півроку. Автором метрового погруддя Шевченка став відомий український скульптор Володимир Одрехівський, професор Львівської національної академії мистецтв. У церемонії відкриття в парку району Гуді (муніціпалітет Зограф) узяла участь делегація Львівської обласної ради в складі її голови Мирослава Сеника та депутатів обласної ради Лариси Федорів, Володимира Креховецького й Левка Захарчишина. Львівська обласна рада, відчувши потребу збереження серед українців у Греції поваги до постаті Великого Кобзаря, виділила на цю справу 150 тис. грн.
Із глибокої пошани та любови до поета Тараса Шевченка українськими громадами було встановлено пам’ятники й у інших державах світу. У чеській Празі відкриття монумента відбулося 25 березня 2009 року, там був присутній Президент Ющенко з дружиною Катериною. Автори скульптурного твору — Микола Зноба та Вероніка Дірова.
У травні 2009 року офіційно було відкрито пам’ятник у столиці Болгарії Софії, на площі Відродження; у бразильському місті Куритибі — 27 жовтня 1967 року; в Аров-парку поблизу Нью-Йорка — 1970-го (скульптор — Василь Бородай, архітектор — Анатолій Ігнащенко); у місті Будапешті (Угорщина) — 12 липня 2007 року (скульптор І. Микитюк).
Столиця Грузії також збагатилася монументом із нагоди 193-ї річниці від народження Шевченка. У Тбілісі було встановлено бронзовий пам’ятник Великому Кобзареві, що сидить на гранітному камені. Автори — відомі скульптори Олексій і Володимир Чепелики. Знаменна подія сталася 2 березня 2007 року, участь у ній узяли Віктор Ющенко, президент Грузії Михайло Саакашвілі та представники політичної еліти, творчої інтелігенції, громадськості обох держав.
Важливим місцем для зустрічей українців із цілого світу є Варшава. У столиці Польщі монумент Т. Шевченкові було споруджено 13 березня 2002 року. До нього приїжджають високопосадовці, відвідують українські діти та кладуть вінки до його підніжжя. Слід зазначити, що це — другий пам’ятник Кобзареві в Польщі, а перший стоїть у містечку Білий Бір, що на Балтійському узбережжі. Він був привезений туди з Києва в грудні 1990-го, відкриття відбулося 22 вересня 1991 року на пагорбі, поблизу школи з українською мовою навчання, якій 19 березня 1961-го було присвоєне ім’я Тараса Шевченка. Автором монумента у формі козацького хреста є Анатолій Ігнащенко, а виконав його київський скульптор Василь Бородай.
У столиці Туркменістану Ашгабаді у вересні 2009 року відбулася зустріч Президента Ющенка й глави цієї країни Гурбангули Бурди Мухамедова, під час якої вони поклали квіти до пам’ятника Тарасові Шевченкові. Він має цікаву історію: спорудження його завершилося 1926 року, під час землетрусу 1948-го його було зруйновано. 24 березня 1972 року, у дні проведення декади культури і мистецтв України в Туркменістані, відбулося відкриття нового пам’ятника Тарасові Шевченкові — скульптурного погруддя у бронзі, яке виконав Михайло Лисенко. Перед прибуттям до країни Віктора Ющенка монумент було реконструйовано за сприяння мерії Ашгабада та перенесено в нове, більш відповідне для нього місце.
Варто додати, що українські громади в містах Трої, Вотервліту, Коговзу й Амстердамі, розташованих біля міста Олбані (штат Нью-Йорк), ініціювали спорудження пам’ятника Шевченкові з нагоди 1000-ліття Хрещення України, відкриття якого відбулося 5 червня 1988 року.
Встановлення пам’ятника Тарасові Шевченкові в Подгориці, столиці Чорногорії, пройшло 9 грудня 2011 року. Церемонія відбулася в одному із центральних парків міста.
Наприкінці 2011 року було встановлено скульптуру нашого поета в столиці Литви Вільнюсі. Участь у врочистій церемонії відкриття монумента взяли голова Верховної Ради України Володимир Литвин і посадовці з литовського уряду До речі, Тарас Шевченко жив у Литві та навчався живопису в 1829-1831 рр.
«26 червня 2011 року в столиці Канади Оттаві відбулася знаменна подія — урочисто, при великій кількості представників української та канадської громад і високих канадських достойників та дипломатів відкрито пам’ятник світочеві українського народу, всесвітньо відомому українському поетові й пророкові Тарасові Шевченку», — такими вступними словами інформувала читачів щотижневої газети «Новий шлях» від 7 липня у своєму дописі Лариса Гринда, журналістка з Торонто. «Треба зазначити, що ідея зродилася ще 2005 року, після відвідин Оттави славетним скульптором українського походження Лео Молом», — продовжувала писати кореспондентка. І далі повідомляла, що «дружина мистця після його смерті подарувала оттавській громаді пам’ятник Тарасові Шевченку його роботи, який зберігався в Оттаві від 2006 року» й «відтоді почав свою нелегку подвижницьку працю Комітет зі спорудження пам’ятника, котрий очолив Орест Дубас».
До Оттави я поїхав автобусом, заповненим охочими, щоби бути свідком відкриття монумента. Зустрів там багатьох друзів, навіть близького знайомого Миколу Дупляка із міста Сиракуз, учителя та директора місцевої української школи ім. Лесі Українки й дуже активного члена Комітету побудови монумента Т. Шевченка в цьому американському місті, разом із його дружиною.
Саме відкриття в Оттаві було присвячене 120-й річниці оселення українців у Канаді та 20-й річниці незалежності України. На церемонії прозвучали святкові слова Ігоря Осташа, посла України в Канаді, промови інших парламентаріїв Канади, відбувся концерт Канадської капели бандуристів із Торонто, декламації віршів поета, виступ народної артистки України Ніни Матвієнко, пролунали привітання від депутата Верховної Ради України Євгена Суслова та мера міста Канева Віктора Ніколенка, а також було здійснене освячення монумента двома владиками — Кир Стефаном (УГКЦ) і Кир Андрієм (УПЦ).
Зауважу, що пам’ятник розміщено на площі українського католицького собору Св. Івана Хрестителя, біля якого було посаджено тоді символічний козацький дуб зі землею, привезеною з могили Т. Шевченка в Каневі. Саме ж відкриття пам’ятника Т. Шевченкові в Оттаві засвідчило подальшу підвищену увагу канадського уряду до розбудови українсько-канадських відносин з особливим наголосом на їх гуманітарному вимірі й інтересах української громади Канади.
Аж ніяк не зайвим буде додати, що монументи нашому поетові, письменнику, художнику, графіку, філософу та громадському діячеві Тарасові Шевченкові було поставлено в Мінську, столиці Білорусі, у Гавані на Кубі та в данській столиці Копенгаґені.
Міністерство культури України 2013 року довело до відома населення інформацію про транспортування монумента Т. Шевченкові до міста Астани (Казахстан) і встановлення, яке мало би відбутися найближчим часом. На це виділили 9,5 млн грн.
Міська рада Лісабона теж ухвалила рішення про відведення місця для пам’ятника Тарасові Шевченкові. Громадські організації українців у столиці Португалії оберуть в Інтернеті найкращий із двох уже запропонованих проектів — авторства скульпторів Ігоря Гречаника й Олега Лесюка. Останній живе в Торонто понад 20 років і вже завершив працю над пам’ятником Тарасові Шевченку, відкриття якого, за планами української громади та Національної комісії столиці провінції Квебек, відбудеться в травні ц. р.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...