Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Nov. 23, 2017

Олевська незалежна республіка — ще одне державне утворення українців

Автор:

|

Серпень 25, 2016

|

Рубрика:

Олевська незалежна республіка — ще одне державне утворення українців
Другий зимовий похід, 1921 рік

Другий зимовий похід, 1921 рік

Невелика просвітницька організація, що виникла наприкінці 1932 року завдяки зусиллям Тараса Боровця та діячів уряду УНР в екзилі, переросла в українську повстану армію «Поліська січ». Сама назва «Поліська січ» з’явилася невипадково, так само, як і місце формування та розташування самої «армії без держави» на Житомирщині, з центром у ще донедавна прикордонному містечку Олевськ. Саме в Олевському районі в ніч на 4 листопада 1921-го Українська повстанська армія під керівництвом Юрка Тютюнника перетнула польсько-радянський кордон та вийшла на село Майдан-Голишівський. Саме в Олевську відбулося селянське повстання, що стало першою перемогою Другого зимового походу.
Відтак рівно через 20 років після цього походу, за дорученням уряду УНР в екзилі Тарас Боровець, використовуючи збережене підпілля часів УНР, продовжує боротьбу за незалежність України, зберігає назву УПА, та додає до неї назву «Поліська січ». За всіма ознаками діяльності Боровця-Бульби, за послідовністю, та відданістю у боротьбі за відновлення незалежності України, його впевнено можна назвати міністром оборони, адже провідник не займався створенням нових партійних структур, які розбудовували власні збройні формування, що призвело до трагічного результату. Він чітко усвідомлював, що виконання наказів Державного центру є першим та головним кроком у відновленні державності УНР.
21 серпня 1941 року у ході Олевської наступальної операції проти «червоних» окупантів підрозділи «Поліської січі» під командуванням поручника Омельянова в кількості не менше 300 бійців остаточно заволоділи Олевськом і поширили свій контроль на територію Олевського, частини Овручського, Ємільчинського та Лугинського районів Житомирської області. Німецький окупант на цю територію не потикався, а залишки більшовицького окупанта були розгромлені вщент. Олевськ став столицею утворення, яке увійшло в історію під назвою Олевська республіка, територія та населення якої були більші за Бельгію та Нідерланди. Республіка мала власне військове формування, штаб якого містився в одноповерховому будинку, зведеному 1905-го, в штабі зберігалися національні цінності — прапори УПА «Поліська січ», Олевської республіки, прапор, подарований президентом УНР в екзилі Лівицьким, ікона Божої матері, подарована митрополитом Іларіоном, стояла цілодобова почесна варта біля них. Тут же розміщувався Олевський гарнізон із трьох сотень піхоти, 1-ї кулеметної сотні та 1-ї сотні підстаршинської школи.
Тепер це — приміщення сучасного державного навчального закладу «Олевський професійний ліцей». Тимчасово обов’язки начальника штабу «Поліської січі» виконував полковник армії УНР Іван Комар-Рогатий, а потім — полковник Петро Дяченко, в минулому командир кавалерійського полку «Чорних запорожців» армії УНР. Пізніше штаб «Поліської січі» очолив Петро Смородський, полковник Армії УНР.

Тарас Дмитрович Боровець, 1941 рік

Тарас Дмитрович Боровець, 1941 рік

До заволодіння Олевськом, взявши під свій контроль м. Рокитне Рівненської області, 24 липня 1941 року Тарас Бульба-Боровець проголосив Акт самостійності Української держави. Проголошення цього Акту в першу чергу задекларувало перед місцевим українським населенням свій головний ідеал — незалежну Україну.
Передумовою створення Олевської республіки стало доручення Андрія Лівицького від 20 червня 1940 року, за вказівкою котрого діяв Бульба-Боровець. На таємному засіданні Державного центру УНР було затверджено план, який передбачав перетворення військових формувань на повстанську армію. Зокрема планувалося створити «Волинську січ», «Поліську січ» і «Полтавську січ». Тараса Боровця призначили керівником усього підпілля УНР, та командиром майбутньої повстанської армії.
Олевська республіка та військові формування, які налічували в своїх рядах 10 тис. вояків, фактично підпорядковувалися отаманові Бульбі-Боровцю. Головою уряду, який на той час працював у будинку теперішньої поліклініки, став Борис Симонович. Відповідно до договору від 5 серпня 1941-го, укладеного у Львові на засіданні за участі Тараса Бульби-Боровця та представників ОУН (м), полковника Миколи Сціборського (1939 року він за дорученням Андрія Мельника розробив проект Конституції України) й сотника Омеляна Сенника йшлося про надання кадрової допомоги мельниківцями «Поліській січі».
Олег Штуль-Жданович став представником ОУН (м), а з 1 листопада 1964-го очолив Провід українських націоналістів. У селах, підконтрольних республіці, були створені сільські управи, на чолі яких стояли старости. Їх обирали на загальних зборах села, в деяких селах Олевщини самоврядування протрималося аж до квітня 1942 року. Влада республіки не забувала і про освітян, зокрема на нараді активу та голів сільських управ 31 серпня — 1 вересня 1941 року для забезпечення працівників шкіл продуктами харчування було запропоновано видавати учителям по 8 кг борошна щотижня.
Друкувалася газета «Гайдамака». Печатка Головної команди посередині містила вічний символ Української держави Тризуб, навколо якого був розміщений напис: «Головна Команда Української Повстанчої Армії «Поліська Січ».
Наприкінці серпня 1941 року вояки «Поліської січі», українська міліція та старости сільських управ, на міському стадіоні урочисто прийняли присягу. Тут була присутня велика кількість люду, зокрема вчителі та лікарі. Обов’язковим атрибутом був жовто-блакитний прапор. До прийняття присяги настоятель Свято-Миколаївського собору в Олевську, роботу якого відновили за вказівкою Тараса Бульби, о. Михайло Симонович відслужив молебень (до цього більшовики використовували приміщення храму, як тарний склад).
В Олевську під час страшної кровопролитної війни запанував мир та порядок. «Поліська січ» майже півроку не пускала окупантів, незалежно в яку б уніформу загарбники не були одягнені. Колгоспи були розпущені, проведено розподіл землі, майна та худоби на індивідуальні господарства. На сотнях кілометрів було відновлено телефонний зв’язок. Відроджувалися підприємства — фарфоровий завод, меблева фабрика, підприємство гончарного посуду, було заплановано пуск електростанції, лагодилися мости, дороги, працювали українські школи та церкви. Як зазначав отаман Бульба-Боровець: «Усе це виробництво організовує сам робітник на тимчасовому положенні про трудову власність, в якому проектується оформити того робітника в майбутньому, як дійсного власника-акціонера заводу чи фабрики». Оновлюється всебічне, досі придушуване терором більшовицьких банд, громадське життя.
Олевська республіка стала початком відродження Української Народної Республіки, задля відновлення якої під керівництвом президента й уряду УНР в екзилі, завжди діяв отаман Бульба-Боровець. Олевська республіка є тією ланкою, що з’єднує Українську Народну Республіку зі сучасною Україною. З нагоди відновлення державної незалежності України, Державний центр Української Народної Республіки в екзилі за самовіддану й жертвенну підтримку Державного ценру УНР в екзилі в його боротьбі за волю і державну незалежність України нагородив генерал-хорунжого Бульбу-Боровця грамотою. 22 серпня 1992-го у Києві вірчі грамоти, гетьманські клейноди, печатка та прапор УНР були передані правонаступниці — незалежній державі Україна.
17 липня 1947 року президент Лівицький видав Т. Бульбі-Боровцю лист-уповноваження, засвідчений підписом і печаткою президента і головного отамана Української Народної Республіки з наступним текстом: «Пред’явник цього, Отаман Тарас Бульба-Боровець, Головнокомандуючий українських повстанчих військ, користає з мого довір’я та уповноважений вести переговори як з українцями, так і з представниками чужих держав в справі визвольної боротьби України. Рівночасно Отаман Т. Бульба-Боровець має право організації відповідних консультаційних органів та інших установ для висвітлення української Справи перед ширшим світом».
2008-го на фасаді будинку, в якому перебував штаб УПА «Поліська січ», із нагоди 100-ліття з дня народження видатного українця було встановлено барельєф із портретом Тараса Бульби-Боровця та меморіальну дошку. 2011 року рішенням Олевської міської ради, на добровільні пожертви олевчан до 70-річчя створення Олевської республіки було встановлено пам’ятний знак. 2016 року одна з найбільших вулиць Олевська отримала назву — вулиця Олевської республіки. 4 серпня ц. р. рішенням Олевської міської ради Боровцю Тарасу Дмитровичу посмертно присвоїли звання Почесний громадянин міста Олевськ.

Юрій Ковалінський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...