Новини для українців всього свту

Friday, Jun. 5, 2020

Чому замовчували конституцію Орлика? Бо вона є найкращою візитівкою України

Автор:

|

Квітень 01, 2020

|

Рубрика:

Чому замовчували конституцію Орлика? Бо вона є найкращою візитівкою України
Конституція гетьмана Орлика

5 квітня 310 років тому Військо Запорозьке, обравши гетьманом Пилипа Орлика, схвалило написану ним найпершу в Європі конституцію.

Бендерівські пакти
Ця видатна пам’ятка політико-філософської та правової думки була схвалена 5 квітня 1710 року на зборах козацтва біля містечка Тягина на Дністрі (тепер — Бендери). Тому її називають також Бендерівською конституцією.
Повна її назва — «Пакти (договір) та Конституція (встановлення прав і вольностей) Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою». Але частіше вживають скорочений варіант — конституція Пилипа Орлика. Він народився 21 (за юліанським календарем — 31-го) жовтня 1672 року в с. Косут (тепер — Ошмянського району Гродненського області Республіки Білорусь). А помер 24 квітня (за юліанським календарем — 4 травня) 1742-го в Яссах (тепер — Республіка Молдова).
Був нащадком литовсько-білоруських шляхтичів. Освіту здобув у єдиному тоді вищому навчальному закладі в Східній Європі — Києво-Могилянській колегії. Із 1692 року служив писарем у канцелярії київського митрополита, а з 1700-го — у Генеральній військовій канцелярії канцеляристом і регентом (керуючим справами). З 1706 року — генеральний писар в уряді гетьмана Івана Мазепи, брав участь у його таємній дипломатичній діяльності. Гетьманом України його обрали 5 квітня 1710-го.

Найдавніший маніфест самостійництва
Конституція Орлика — не лише яскраве свідчення демократичних традицій українців ще в ті часи, коли на решті континенту панувала сваволя феодалів. Не менш важливе значення цього унікального документа в тому, що в ньому вперше юридично точно й переконливо сформульоване невід’ємне історичне право українського народу на власну незалежну державу.
Тому цю конституцію замовчували радянські підручники з історії. Адже як преамбула, так і перші три параграфи цього документа, по суті, є маніфестом не лише Орлика й інших соратників його кума та попередника гетьмана Івана Мазепи, а й усіх борців за українську державну незалежність початку ХVIII ст.
Зокрема, вони стверджували у своїй конституції, що українська нація, яка споконвіку була незалежною від Москви (її історія розглядається крізь призму таких основних постулатів, як природне та постійне прагнення до створення власної державності; православна віра як державна релігія; вічність і недоторканність встановлених кордонів; необхідність встановлення дружніх і союзних відносин зі Швецією та Кримським ханством), була, є й буде складовою частиною європейської християнської цивілізації. А в преамбулі цієї конституції вказувалось і на те, що вона — для відвернення самодержавних замахів гетьманів, які занадто швидко навчилися манерам московської деспотії, задля підтвердження старих козацьких вольностей.
Крім цього, конституція Орлика — й у цьому її неперехідне історичне значення — визначала нову форму існування держави — правову (на думку багатьох істориків і юристів — уперше у світі!). кажучи сучасною мовою, в Україні встановлювалася парламентська республіка, основою якої ставали загальне виборче право, виборність усіх військових і цивільних посадових осіб і принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову.
Відтак по всіх цих позиціях (і це — законна підстава для нашої національної гордості) ця конституція ішла попереду кращих зразків тодішнього європейського права. Із 1710-го по 1991 рік Україна перебувала в іншій системі координат — євразійській, але більше ніколи не буде його частиною.

Першим поділив владу на гілки
Після відродження державної незалежності українського народу 1991-го конституція Орлика набула статусу пам’ятки української філософської та правової думки, але її велич усе ще залишається недостатньо знаною і мало оціненою не те що широким загалом нашого народу, а й тими, хто репрезентують себе як «українська еліта». Попри те, що про конституцію Орлика вже давно необхідно говорити як про пам’ятку не лише української політико-правової та філософської думки, а й світової, подарованою цивілізованому світові українською культурною елітою.
Аналіз цього документа доводить, що підстави для такого твердження є хоча б тому, що в нормах цього правового акту вже містилися елементи теорії природного права. А головне — положення теорії поділу влади в організації державного управління за трьома напрямами, які функціонують самостійно, — законодавчий, виконавчий і судовий.
І хоча пальму першості в цьому давно віддали великому французькому мислителю та юристу Монтеск’є, та позаяк він виклав їх у «Перських листи» 1721 року, «Роздумах про причини величі та падіння римлян» 1734-го та праці «Про дух закону» 1748 року, то його ідеї аж ніяк не могли обумовити такі ж погляди Орлика на організацію законодавчої, виконавчої та судової гілок державної влади. Навпаки — можна припустити, що у Монтеск’є була можливість ознайомитися з працями і документами гетьмана, написаними латиною.
Згідно з ними, законодавча влада в Україні надавалася Генеральній Раді (парламенту), до якої входили генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків із розважливих і заслужених людей), полкові старшини, сотники та представники від Січі. На своїх зборах Генеральна Рада мала розглядати питання про безпеку держави, спільне добро, інші громадські справи, заслуховувати звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирати генеральну старшину.
Таким чином заклали певну форму постійного парламентаризму, — хоча і з епізодичними сесійними зборами, на відміну від традиційних для Гетьманщини чорних (загальних військових) і дорадчих старшинських рад. Таке утворення мало на меті контроль за діяльністю виконавчої влади.
Уперше вдалося передбачити введення до законодавчого органу виборних представників від полків (адміністративно-територіальних одиниць) та Січі. Через процедуру виборності генеральної й іншої старшини конституція частково успадкувала й унормувала звичаєву практику загального козацького (народного) безпосереднього парламентаризму Січі, запровадивши парламентаризм представницький і забезпечивши при цьому незалежне становище обранців від волі гетьмана.
У період між сесійними зборами Генеральної Ради її повноваження виконував гетьман разом із Радою генеральної старшини. Ці інститути уособлювали найвищу виконавчу владу.

Сам себе «деабсолютизував»
Абсолютистські можливості гетьмана та його владні повноваження суттєво звузили. Гетьмана позбавили права розпоряджатися державним скарбом і землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику, створювати адміністрацію, яка була б підпорядкована особисто йому, карати винних. Як у документі, що встановлює універсальні правові основи функціонування держави та суспільства, у конституції Орлика вперше в історії фактично передбачили відокремлення повноважень судової влади від інших інститутів державної влади, її незалежність у висновках під час ухвалення рішень, а також обов’язкову для всіх юрисдикцію цих рішень.
Такий «переворот» здійснила дуже невелика за обсягом стаття 7 документа: «У випадку, коли будь-хто з генеральних старшин, полковників, генеральних радників, знаного товариства чи інших військових урядовців, а також із нешляхетного прошарку народу вчинив провину, образивши гетьманську честь, або виявився винним у вчиненні будь-якого іншого злочину, то сам ясновельможний гетьман не має права карати такого винуватця своєю владою. Таку справу — кримінальну або будь-яку іншу — мають передати до провадження військового Генерального суду. Кожен повинен підкоритися безсторонньому (неупередженому) рішенню суду, яким воно не було б неприємним».

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply