Василь Попеску

Щодругий українець мріє роботу за кордоном, а свої міґраційні настрої респонденти пояснюють надією дістати кращі умови для життя. Кожен десятий хоче виїхати через брак безпеки, погану медицину або непрозорі умови для ведення бізнесу.
Однак у країні достатньо і тих, хто вже побував на заробітках, але повернувся додому. 20 років трудових поневірянь має за плечима Василь Попеску, котрий тепер має власне кафе у рідному селі. На заробітки він виїхав одразу після служби у війську — знайти хоч якусь роботу на початку 1990-х було важко. На зароблене спочатку збудував хату, потім піцерію, а тепер дає роботу своїм дітям. «Те, як я пройшов, де ми жили, як спали, як їли — я б не хотів для них», — визнає чоловік.
Сергій Матюшенко прожив у Данії 12 років. Мав диплом про вищу освіту, однак заробляти довелося некваліфікованою працею. «Меблі носив, прибирав, рекламу розносив. Робив усе, що міг знайти», — зізнався він. Паралельно чоловік опанував навчання та повернувся до України вже з другою вищою освітою.
Михайло Бевз, власник ІТ-компанії, оцінив переваги чужого суспільства, але захотів повернутися. «Міґрантом бути не дуже добре», — визнає він. Українцям, на його думку, слід орієнтуватися на західні стандарти, але жити та заробляти на Батьківщині. «Там більш орієнтоване на те, щоб люди мали баланс роботи і життя — і були щасливі. І це правда — о п’ятій годині вони йдуть додому — те, що хотілося тут. Не працювати в довгі години, бо продуктивність падає», — пояснив чоловік.
Винятково за іноземними стандартами життя сумує і програміст Олександр Скакунов. «Коли знаєте, що ваша дитина буде їхати на велосипеді, її ніхто не зіб’є, бо є загальна культура водіння. Медицина, якій можна довіряти, вчителі, котрі є фахівцями, педагогами, котрі вам дають рекомендації, що вам удома робити з дитиною. Розумієте, все як має бути. А ми ще живемо в країні вугілля — в ХІХ ст.», — сумує він.
Дарія Ситникова отримала диплом економіста, працювала на Хрещатику, однак кинула все і подалася до Берліну за новим життям. «Вирішила: якщо змінювати, то змінювати все», — зізналася вона. Жінка перевчилася на візажиста, за кілька років напрацювала свою базу клієнтів і планує повернутися до України.
«Якщо людина прагне заробляти більше, чи можна її в цьому звинувачувати? Це світовий процес, людина буде завжди шукати там, де є кращі умови оплати, і з цим нічого не зробиш», — переконаний соціолог Олексій Антипович. Хай там як, але саме заробітчани поки що головні інвестори української економіки.

Валентина Доброта, ТСН