Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Apr. 22, 2018

Свято української мови у штаб-квартирі ООН

Автор:

|

Квітень 05, 2018

|

Рубрика:

Свято української мови у штаб-квартирі ООН

Оксана Грицак, референт суспільної опіки СУА; Маріянна Заяць, голова СУА; Марія Андрійович, вільна членкиня Екзекутиви СУА; Надія Бурмака, 125-й відділ; Дана Жукотанська, 125 відділ; Марта Кебало, 64-й відділ; Софійка Зєлик, 64-й відділ

О, мово рідна! Їй гаряче віддав я серце недарма.
Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема.
Володимир Сосюра

Уже четвертий рік поспіль, від початку російської аґресії, Україна відзначає День української мови в штаб-квартирі Організації Об’єднаних Націй (ООН). Цього року відзначення відбулося в рамках святкування Міжнародного дня рідної мови. Вперше в історії з трибуни штаб-квартири ООН зачитали Четвертий універсал Української Центральної Ради (УЦР), яким 100 років тому було проголошено незалежність Української Народної Республіки (УНР).

Відзначення Дня української мови
На свято зібралися лідери та культурні діячі українського народу та кримських татар, науковці, освітяни, з привітаннями завітали представники дипломатичних місій різних країн. Гасло цьогорічного свята мови: «Збереження лінгвістичної різноманітності та просування багатомовності в рамках досягнення цілей у галузі сталого розвитку».
Засідання відкрив Андрій Добрянський, директор із комунікації та засобів масової інформації (ЗМІ) Українського конґресового комітету Америки (УККА). Він привітав присутніх, представив доповідачів, подякував організаціям, причетним до цього свята, а також усім учасникам і гостям, котрі прийшли вшанувати українську мову. Наголосив, що мова — найпотужніший інструмент збереження та розвитку матеріальної та нематеріальної спадщини народу. Акцентував увагу присутніх, що делегація України на цей захід зібралася разом із представниками кримських татар в ознаменування проголошення державних декларацій про суверенітет своїх республік. Йшлося про те, що після розпаду Російської та Австро-Угорської імперій та військової поразки Німецької імперії народи Центральної та Східної Європи, а також Кавказу і Центральної Азії створили національні органи самоврядування й оголосили світові про свою незалежність. Так постала УНР. Так постала Кримська Народна Республіка. Обидва народи оголосили про створення власних незалежних держав. Цей період в історії наших країн є важливим і ми пишаємося ним.
Промовець наголосив, що ця зустріч відбувається в стінах ООН — організації, яка була створена майже через три десятиліття після тих бурхливих подій, і виказав впевненість, що якби ООН існувала в той період проголошення державної незалежності, можна було б уникнути багатьох трагічних сторінок в історії. По тому п. Добрянський на правах головуючого запросив до слова Володимира Єльченка, постійного представника України при ООН.
Доповідь п. Єльченка була тезисною і водночас змістовною. Віддаючи пошану подіям 1917-1921 рр., він наголосив, що тоді вперше в XX ст. українські землі було об’єднано і створено незалежну національну державу. Сучасна Україна успадкувала від УНР демократичні принципи державного будівництва, державні символи: національний герб, гімн і прапор. Уже тоді, 100 років тому, працювала українська дипломатична служба. Що знаменно, в числі перших були встановлені дипломатичні стосунки з Кримською Народною Республікою. Дипломати, не жаліючи себе і часто ризикуючи власним життям, вели боротьбу не лише за суверенітет і незалежність України, а боролися за свободу та демократію, гідність і повагу до своїх громадян, за право вільно спілкуватися рідною мовою. Адже мова є першою ознакою держави. Михайло Грушевський, голова УЦР у 1917-1918 рр., писав: «Поки народ живе, живе його мова». Адже впродовж століть метою Російської імперії було знищення України, насамперед через позбавлення рідної мови. Промовець констатував, що сьогодні ми, як і українці сто років тому, продовжуємо боротьбу за наше минуле, сьогодення та майбутнє, за нашу землю і за нашу мову. Й як би парадоксально це не видавалося, але саме російська аґресія проти України прискорила процес творення сучасної політичної нації, що базується на громадянському патріотизмі.
Володимир Єльченко звернув увагу присутніх, що зараз разом із кримськими татарами, котрі після того, як пережили депортацію у минулому столітті, 2014-го знову змушені були покинути свою батьківщину, ми подаємо чіткий сигнал всій міжнародній спільноті: і через 100 років Україна залишається єдиною, сильною та суверенною. Вкрай важливо, щоб українці в усьому світі продовжували захищати нашу державу, зокрема й через підтримку української мови, оповідаючи світові правду про те, як Україна бореться, і чому українська боротьба є такою важливою для інших вільних народів.
На закінчення своєї промови п. Єльченко подякував головуючому, доповідачам і колективам художньої самодіяльності, які прибули для участі у святі, представникам Світового конґресу українців, Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО), Інституту волі, сучасного права та суспільства, Міжнародної ради жінок і Постійного представництва України при ООН, а також закликав любити та цінувати нашу рідну мову.
Відтак головуючий надав слово Зульфіре Асановій, визнаній майстрині кримськотатарського художнього мистецтва. Доповідачка розказала про утиски й обмеження мови її народу в Криму, і нагадала присутнім про історію створення під проводом видатного політичного діяча Номана Челебиджихана 1917-го Кримської Народної Республіки.
Номан Челебиджихан — патріот, біографія котрого є прикладом безмежної відданості справі звільнення свого народу. Спільно з однодумцями 1909 року він заснував підпільну політичну організацію, членами якої були кримськотатарські студенти в Османській імперії, за що його заарештували та депортували. 1917-го, після Лютневої революції, Челебиджихан повернувся на батьківщину й одразу ж очолив національний рух кримських татарів.
На першому з’їзді у Сімферополі 25 березня 1917 року його обирають головою Всекримського мусульманського виконкому та муфтієм-головою Таврійського мусульманського духовного управління. Челебиджихан всеціло поринає у справи. І вже на Всекримському з’їзді кримських татар у Сімферополі 2 жовтня 1917-го викладає програму реорганізації Мусульманського виконкому в Курултай — парламент кримськотатарського народу, головним гаслом діяльності якого стало: «Крим для кримців», зі збереженням рівноправ’я всіх народів, які живуть на півострові. Челебиджихан спрямовує діяльність всіх нововведених структур на створення Кримської Народної Республіки й особисто входить до комісії з розробки проекту її Конституції.
Курултай затверджує представлений комісією проект Конституції та проголошує створення Кримської Народної Республіки, а Номана Челебиджихана обирає головою Директорії (національного уряду) та паралельно — міністром юстиції. У представленому на сторінках газет Millet і «Голос татар» програмному повідомленні створеного уряду йшлося: «Наше завдання — створення такої держави, як Швейцарія. Народи Криму є прекрасним букетом, і для кожного народу потрібні рівні права й умови, бо нам іти пліч-о-пліч». Челебиджихан різко засуджував більшовицький переворот у Петрограді 25 жовтня 1917 року і водночас вітав утворення УНР, схвалював її політичні реформи і підтримував зв’язки з УЦР.
Доля Кримської Народної Республіки, як і доля УНР, закінчилася трагічно. 14 січня 1918-го більшовики захопили владу в Сімферополі, заарештували Челебиджихана і літаком перевезли у Севастополь. 23 лютого 1918 року першого голову уряду Кримської Народної республіки, першого муфтія мусульман Криму, Литви, Польщі та Білорусі Нормана Челебиджихана розстріляли у міській в’язниці матроси-більшовики, а його тіло викинули в Чорне море.
На закінчення Зульфіре Асанова наголосила на необхідності продовження боротьби за звільнення своїх співвітчизників з-під російської колонізації і на знак непримиримості зі становищем, у якому опинилась її історична батьківщина, натхненно прочитала вірш Номана Челебиджихана «Я поклявся!», який 30 червня 1991 року затверджений Курултаєм як гімн кримськотатарського народу.
Урочистості події додав квартет бандуристів «Шаблі кобзарів». Юні виконавці торкнулися струн душі зворушливим виконанням творів «На високій дуже кручі» (сл. Івана Кучеренко-Кучугури), «Взяв би я бандуру» (сл. Михайла Петренка) й української народної пісні «Кобзарі». Колектив було створено при Філадельфійській українській школі, яка так і називається: «Наша українська рідна школа» (НУРШ). Його керівник Галина Боднар — дипломований спеціаліст і висококваліфікований фахівець із 29-річним досвідом навчання вокалу бандуристів. На прикладі цього гурту ще раз впевнюєшся, як багато важить патріотичність батьків. Брати Олекса й Орест Лужецькі учасники квартету, — представники третього покоління українців у діаспорі. Олесь і Чарлі Балмер — також брати, вони — друге покоління. Що є особливим, батько Олеся та Чарлі — американець, і він зовсім не розмовляє українською, але в родині поважають українські традиції, а любов до України 1 української мови виявляють у т. ч. через музичну творчість.
Ім’я для свого гурту хлопці вибирали самі, орієнтуючись на значимість музичного інструменту в кобзарстві, де бандура та кобза служили своєрідною зброєю. Через думи і пісні в усі часи народні співці, які були творцями та хранителями героїчних пісень і дум, передавали знання про історичні події, боронили і берегли культуру та звичаї, утверджували дух українського народу й основи християнської моралі в суспільстві та побуті. Квартет був створений улітку 2016-го, але за ці неповні два роки колектив досяг значних успіхів, і вже неодноразово його запрошували на доброчинні концерти та свята. Хлопці мають тверді наміри вдосконалювати свої хист і вміння, щоб доносити світові красу та велич української пісні.
Юних бандуристів біля мікрофона змінив Юрій Шевчук, викладач української мови в Колумбійському університеті та член Американської асоціації славістичних досліджень. Його виступ був присвячений аналізу шляхів розвитку національних мов у колишніх радянських колоніях, розгляду чинників, що довели українську мову до теперішнього стану та визначення стратегії виведення мови зі статусу другорядної в титульну не на папері, а в повсякденному житті країни.
Країни, над якими здійснював в тій чи іншій мірі політичний патронаж Радянський Союз, учений розділив на три групи. Перша група — ті, котрим вдалося повністю знищити ярмо російського імперіалізму та забезпечити майбутнє своїми мовами. До них вчений відніс поляків і фінів. Другу групу склали нації, які з розпадом СРСР зуміли реалізувати мовні політики, що привели до вражаючого відродження їхніх мов. Це естонці, латиші, литовці, меншою мірою вірмени, азербайджанці та грузини. Їхні мови користуються активною державною підтримкою і, хоча й зіштовхуються з конкуренцією, опором і тиском з боку російської мови, все ж упевнено стають все сильнішими і затребуванішими. Третя група — країни, які виявилися не в змозі позбутися спадщини колоніалізму і повністю розгорнути свої мови та національні культури в підтримку власної незалежності. Вони й досі залишаються якщо не територіально, то культурно та політично під потужним впливом Москви, коли статус російської штучно завищується, а титульної — всіляко принижується. У цю групу ввійшли кримські татари, білоруси, казахи, киргизи й українці. Офіційний статус їхніх мов більше декоративний, ніж суттєвий. Сфери використання мови обмежені приватними або ритуальними ситуаціями, наприклад, публічними виступами державних чиновників, які нерідко погано або дуже погано володіють своєю державною мовою. Ці країни не мають повноцінного забезпечення ЗМІ, кіновиробництва, освіти, науки та техніки державними мовами.
Учений зазначив, що бездієве сприймання того факту, коли титульну мову розглядають, як байстрюка, властиве тим країнам, де національні еліти були майже повністю знищені за радянської окупації, в результаті чого владу захопила квазіеліта. Ця «еліта» в основному складається з нащадків колишнього радянського комуністичного керівництва з його ворожим ставленням до корінних культур. Вона залишається російськомовною й орієнтованою на Російську Федерацію (РФ) у питаннях культури і цінностей. Проф. Шевчук зазначив, що з відродженням українського політичного життя розширилося використання державної мови у таких стратегічних напрямах, як політика, військова справа, наука й освіта, фінанси, юриспруденція й інші галузі. Та все ж звернув увагу на те, що в українського уряду й досі немає публічно сформульованої мовної політики, закріпленої в законі, який захищав би, розвивав та активно просував українську мову, без і поза якою легітимність мови і виживання українського суверенітету все ще є серйозною проблемою. Необхідність такої політики яскраво продемонструвала анексія Криму та війна на Сході.
Бо хоча минуло чотири роки від краху маріонеткового режиму Януковича, але суттєвих змін, по суті, в колоніальному статусі української мови на власній території не відбулося. На рівні уряду він використовується більше для виступів, ніж як незамінна мова для повсякденної діяльності. І тепер, як і раніше, українська мова не використовується як основна в таких важливих і престижних областях, як бізнес, фінанси, торгівля, правоохоронна діяльність і спорт. Що взагалі суперечить здоровому глузду, з огляду імператив безпеки і саме виживання, українська мова не є домінуючою мовою в Збройних силах України, і це робить їх уразливими для підслуховування та легкого ворожого проникнення.
Резюмуючи свій виступ, науковець наголосив, що і українська мова, і мова кримськотатарських татар, у якої зараз немає дому, крім території України, потребують надійної підтримки українського уряду. Їхнє виживання, поширення в усі сфери життя та безпечне майбутнє є неодмінною умовою національного суверенітету України.
Дитячий хор «Молода думка» привітав присутніх піснею «Діти Землі». Василь Гречанський, котрий водночас є керівником для обох колективів — і дорослої «Думки», і «Молодої думки» — зупинив свій вибір на цьому творі з двох причин: як такий, що будить мрію, дає віру в себе та наснагу йти до зірок, а також за ствердження ідеї, що всі діти на Землі однакові, всі мають рівне право на щастя і мир. Спеціально для «Молодої думки» сам зробив аранжування. І пісня прозвучала виразно й яскраво, в усій красі хорового виконання. Зібрані в один колектив у жовтні 2017 року, музично обдаровані голосисті діти під керівництвом талановитих наставників Василя Гречинського (керівник), Ольги Курило (хормейстер), Степана Демочко (концертмейстера) за такий короткий проміжок часу встигли створити гідну аплодисментів концертну програму. Критерієм на конкурсному відборі стала здібність у голосовому плані відтворювати мелодію. Вік учасників — 7-12 років, в основному це вихідці з українських і змішаних родин. Є діти, які не розмовляють українською, але разом із батьками вони доклали максимуму зусиль для засвоєння українського репертуару. Старанна праця учасників була нагороджена: на Різдвяні свята новостворений дитячий колектив співав разом із дорослою «Думкою» у катедрі Святого Патрика.
Фаховість керівника хору та його вміння виховувати ціннісне ставлення до музичної культури минулого і сучасності як у дорослій «Думці», так і у слухачів достойне того, щоб про нього сказати більше. Василь Гречинський закінчив Львівську національну музичну академію імені Миколи Лисенка та вивершував фах у одній із найкращих шкіл дириґування у проф. Краснощокова у консерваторії ім. П. Чайковського в Москві. В Сполучених Штатах здобув ступінь магістра у Westminster Choir College of Rider University. 1991-го прийняв пропозицію очолити «Думку», й уже 26 років є незмінним керівником хору. «Молода думка» — це та зміна, яка, за задумом маестро Гречинського, має із часом достойно влитися у дорослий колектив.
Під час відзначення Дня української мови в штаб-квартирі ООН для проголошення тексту Четвертого універсалу був запрошений Ігор Длябога, член Головної управи Організації оборони чотирьох свобід України, член УККА та Спілки української молоді Америки, консультант у галузі медіа, спеціаліст із розвитку недержавних організацій.
У своєму виступі промовець зауважив, що втрата надій на створення демократичної РФ, в якій би Україна стала повноправною, рівною серед рівних, республікою, очевидна ворожа політика російського керівництва щодо України і загроза навали більшовиків розвіяли ілюзії у більшості членів УЦР, і вони, нарешті, перейшли на позиції самостійного становлення України. 9 (22) січня 1918 року Центральна рада прийняла IV Універсал. Він проголошував незалежність УНР від Росії і закликав українців на боротьбу з більшовиками. УНР проголошувалася цілком незалежною, вільною, суверенною державою. Закінчувався IV Універсал закликом, актуальним для України і сьогодні, через 100 років: «всіх громадян самостійної Української Народної Республіки кличемо непохитно стояти на сторожі добутої волі та прав нашого народу і всіма силами боронити свою долю від усіх ворогів селянсько-робітничої самостійної Республіки».

Післямова
5 січня 2018 року на офіційному сайті ООН (!) у російськомовній версії, а також на відповідних російських сторінках Facebook і Twitter з’явився допис про те, що ЮНЕСКО оновила список мов світу, яким загрожує вимирання. Цю інформацію супроводжувало графічне зображення символічного дерева з позначеннях на його стовбурі та гілках походження мов в їхніх взаємозв’язках. Українську мову намалювали як таку, що походить від російської та сформувалася набагато пізніше, ніж російська та білоруська. Можливо, та вигадана у Москві брехлива інфографіка висіла би й досі. Але за протестом Андрія Тетерука, народного депутата України, ООН видалила цей «шедевр руской мислі». По ходу запитання — а що, ніхто більше, крім п. Тетерука, не помітив цієї брехні? Це не є дрібницею чи чиїмось нерозумним жартом. Це послідовна політика московського уряду: не було своєї мови, не було своєї країни, не було своєї культури А в продовженні що?
Такі факти змушують усвідомлювати, наскільки багато залежить від кожного з нас. Геніальна Ліна Костенко сказала: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ ст., і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу».
Тож будьмо завжди на сторожі рідної мови у всіх її проявах, бо вона є запорукою збереження України для наших дітей та онуків.

Трохи історії
Міжнародний день рідної мови відзначається щорічно 21 лютого, починаючи з 2000 року. Започаткуванню цієї дати передували криваві події. Гіркий досвід поколінь недарма попереджує, що є три питання, замішані на крові, — національності, мови та віросповідання. В тому чи іншому варіанті конфлікти на цьому ґрунті виникали у багатьох країнах.
Держава Пакистан, створена 1947-го після припинення британського правління і в результаті відділення від Індії, складалася з двох частин: Західного та Східного Пакистану. Ці території різнилися культурою, традиціями та звичаями. А головне — мовою. У Західному Пакистані переважала мова урду, в Східному — бенгальська. 1948 року уряд, в якому більшість представляли носії мови урду, оголосив її єдиною державною мовою на всій території країни. Це викликало масові акції протесту серед кількісно набагато чисельнішого населення Східного Пакистану, потомків бенгальців, котрі оселилися на цій території понад 4 тис. років тому. Проте уряд не зважав на їхні вимоги, навіть більше — заборонив усі публічні акції в підтримку бенгальської мови. На знак протесту студенти університету в місті Дакка 21 лютого 1952-го вийшли на мирну демонстрацію. Під час розгону демонстрантів силовики вбили кількох молодих людей. Їхня смерть посилила спротив, а рух за державний статус бенгальської мови призвів до наростання самосвідомості бенгальського народу. В результаті протистояння бенгальська мова 1956 року здобула статус державної, а 1971-го Східний Пакистан виокремився в незалежну державу Бангладеш. В м. Дакка, столиці Бангладеш, зведено пам’ятник загиблим студентам. В країні цей день відзначають як день мучеників за свободу.
За поданням делегації Бангладеш на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у листопаді 1999 року 21 лютого було оголошено Міжнародним Днем рідної мови, «на підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності».
В Україні з 1997-го ми відзначаємо споріднене свято — День української писемності та мови, 9 листопада. Дата вибрана не випадково — за православним календарем це день вшанування пам’яті преподобного Нестора-літописця. Покликанням усього свого життя він обрав книжну справу та складання літописів. «Велика буває користь від учення книжного, — казав Нестор, — книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості та стриманості». Найвизначніший його твір «Повість временних літ» є найдавнішою пам’яткою віршованого українського епосу. За традицією, цього дня покладають квіти до пам’ятника Несторові-літописцю і проводять заходи по відзначенню найкращих популяризаторів українського слова. А з 2000 року кожного 9 листопада стартує Міжнародний конкурс знавців української мови ім. Петра Яцика. Кожен бажаючий у будь-якій країні світу може взяти в ньому участь. Бо це є чудова нагода навіть не стільки з’ясувати, хто краще знає українську мову, як продемонструвати власну повагу до українського слова. Зазвичай кількість учасників сягає понад 5 млн, і це є показовим.

Надія Бурмака

About Author

Meest-Online

Loading...