Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 16, 2019

Світовий конґрес українців при ООН-4

Автор:

|

Березень 21, 2013

|

Рубрика:

Світовий конґрес українців при ООН-4

Проти торгівлі людьми
Крім залагодження конфліктів між державами, інколи — усередині однієї держави, до найважливіших завдань ООН належить перегляд міжнародної ситуації суспільства, зокрема того, що відбувається між кордонами, координація зусиль держав, включно зі співпрацею з неурядовими організаціями та, подеколи, допомога спільними силами у випадках проблематичного соціального й економічного розвитку суспільства, у тому числі в тих державах, які є членами ООН.

Щоправда, кожен час має свої особливості, однак у загальному залишаються здебільшого ті самі проблеми, тільки їхні деталі різняться, а є багато явищ універсального та позачасового характеру. До першочергових таких явищ належать: бідність, проблеми здоров’я, освіти та насильство, усе те, що існувало й існує не тільки від початку заснування ООН, але впродовж кількох тисячоліть, так довго, як існує записана історія.
Щороку, іноді кілька разів на рік, на форумах ООН засідає Комісія соціального розвитку при ООН і відбуваються конференції на цю тему. Рівно ж серйозну увагу приділяється, зокрема, питанням статусу жінок. На ці заходи не тільки запрошують неурядові організації ООН, але їх також заохочують до активної участі. У тому стосунку й представники СКУ зазвичай майже щороку брали участь у цих заходах на тему соціального розвитку чи статусу жінок.
Представники СКУ брали участь у 48-й сесії Комісії зі статусу жінок у приміщенні ООН у Нью-Йорку 1-12 березня 2004 року. Також СКУ брав участь у 51-й сесії цієї Комісії при ООН у Нью-Йорку з 26 лютого до 9 березня 2007-го; 4 березня 2009 року представник СКУ брала участь у 53-й сесії Комісії статусу жінок у приміщенні ООН у Нью-Йорку; з 27 лютого по 9 березня 2012-го представник СКУ брала участь у 56-й сесії Комісії зі статусу жінок у ООН у Нью-Йорку. Головними темами були: посилення ролі селянських жінок у протестах проти бідності та голоду, розвиток суспільства, а також ангажування молодих жінок і чоловіків, дівчат і хлопців у справу впровадження гендерної рівності.
Також представники СКУ брали участь у різних конференціях соціального розвитку: 2 лютого 2008 року, 12 травня 2008-го, 19 березня 2010-го тощо. На конференції 19 березня 2010 року на нарадах Секції соціальної політики та розвитку й Комітету неурядових організацій соціального розвитку, які влаштували «круглий стіл» на тему, як неурядові організації можуть застосовувати соціальні засоби масової інформації (ЗМІ) для того, щоб організації могли найкраще використати свій час і ресурси. Зокрема, увагу було присвячено таким ЗМІ, як «Фейсбук» і «Твіттер», для оформлення стратегії. Також було представлено статистику та дані демографії користування різними соціальними ЗМІ.
23 лютого 2011 року представники СКУ взяли участь у Конференції під заголовком «Жінки й дівчата в науці та технології: переборювання перешкод і досягнення мети», яку влаштувала Світова федерація українських жіночих організацій у приміщенні біля штаб-квартири ООН у Нью-Йорку.
Останнє двадцятиліття позначилося, зокрема, більшою свободою подорожування, відкриттям кордонів і, разом із тим, зловживаннями з цього приводу. Бідність була засадничою проблемою не тільки країн третього світу – Африки, Південної чи Центральної Америки або Азії, а й також держав, які раніше утворювали СРСР і його сателітів. Ці пострадянські держави й екс-сателіти виростали з попелу СРСР, щоправда, із новими можливостями, але також і з незвичними проблемами. У цих країнах існувало два роди людей: багаті і бідні. Зі здобуттям незалежності бідні почали шукати нових способів заробити на достойне життя, а не просто виживання. Багаті користувалися своїми привілейованими становищами та контактами. Однак при цьому відкрилися де-юре, або де-факто з малим трудом, кордони, у тому числі, для бідних, та одночасно знайшлися погані люди, які вирішили скористатися цією ситуацією.
Отже, назріла нова проблема, яка фактично не була зовсім новою, — невільництво. Відмінність полягала в тому, що до числа невільників історія додала молодих жінок і чоловіків із Східної Європи, значну їх частку становили українці. 8 березня 2004 року на 48-му сесію Комісії ООН зі статусу жінки, що відбувалася в Нью-Йорку 1-12 березня 2004 року, СКУ спрямував і розповсюдив документ під заголовком «Стейтмент про торгівлю невільниками», у якому вказав: «Упродовж кількох останніх місяців СКУ стежить за активністю відповідних органів ООН, реґіональних і світових урядових і неурядових інституцій у справах нашого особливого зацікавлення. У цьому стосунку міжнародна торгівля невільниками перебуває серед найрізкіших світових проблем, які зустрічають українців. Вагомий вплив торгівлі невільниками на українців є підтверджений Олександром Долженковим, заступником ректора з наукових досліджень при Інституті права Одеського університету, який недавно подав інформацію, що більш ніж 400,000 українських жінок зараз перебуває поза (Україною) у сексуальному невільництві… Міжнародна організація міґрації збільшила це число українських жінок на Заході до 500,000. Інші дослідники підтвердили, що кількість українських жінок і дівчат, які стали жертвами сексуальної торгівлі, є приголомшуючою».
У «Стейтменті» СКУ подано такі факти: українські жінки є найбільшою етнічною групою торгівлі людьми в Туреччині, українські жінки є другою найбільшою групою при військових базах США в Кореї, жінки зі Співдружності Незалежних Держав (СНД) становлять 70 % торгу в Ізраїлі, українські жінки — це найбільша чужинська група в Нідерландах, 70 % українських жінок у Польщі є об’єктом торгівлі, жінки із Центральної та Східної Європи, а також СНД становлять 80 % торгівлі в Німеччині.
Водночас, у «Стейменті» були подані такі пропозиції до ООН: установити політичне завдання побороти торгівлю; перевести програми з інформування та запобігання торгівлі людьми; заохочувати й підтримувати заходи неурядових організацій, які займаються боротьбою з торгівлею невільниками; ініціювати державні закони, щоби карати тих, хто займається торгівлею, а також їхніх помічників; звернути особливу увагу на поліційні заходи — заарештовувати й карати тих, хто займається такою торгівлею; доставляти гуманітарну допомогу жертвам і допомагати їхній реабілітації в суспільстві; ратифікувати та впровадити Конвенцію ООН проти міжнародного організованого злочину включно з Протоколом запобігання, перебороти та покарати торгівлю людьми, особливо жінками й дітьми; розробити міжнародну, реґіональну та двосторонню співпрацю з країнами, де починається торгівля, країнами транзиту та країнами достачання; звернути особливу увагу на новий фронт торгівлі людьми в Центральній і Східній Європі.
На початку липня 2004 року президент СКУ прибув до Відня. Крім ознайомлення зі станом української громади та новоприбулих у Відні й загалом у Австрії президент СКУ провів корисні зустрічі в приміщенні ООН у Відні з особами, відповідальними за Бюро наркотиків і злочинців у Центральній і Східній Європі, і з особливим представником Організації безпеки та Співпраці в Європі (ОБСЕ) із боротьби з торгівлею людьми. Президент СКУ запропонував обом співпрацю з організованою українською громадою, зокрема в тих країнах, де ця проблема є найпоширеніша та де використовують українських жінок: Німеччині, Греції, Чеській Республіці, Сербії та Боснії. Зі свого боку, представники ООН та ОБСЄ запропонували співпрацю з уже влаштованими урядовими та неурядовими структурами в цих країнах, де представники українських громад служили би зв’язковими між цими організаціями й українськими жінками. Встановлюючи рамці співпраці, СКУ, ООН і ОБСЕ зобов’язалися тісно взаємодіяти, уболіваючи спільним оцінкам, що європейські держави, а також США й Україна присвячують цим проблемам мало серйозної уваги. Ці інформації та контакти були подані речникам української тоді ще не дуже добре організованої громади, а також кількома роками пізніше, коли громада влаштувалася краще.
Представник СКУ при ООН, яка особливо займалася питанням торгівлі дівчатами-невільницями на початку 2006-го, активно заангажувалася в подробиці справи захисту жертв торгівлі людьми. Вона взяла участь у нарадах ООН, де обговорювалося, як виглядає ця проблема у великих містах, зокрема в Нью-Йорку. Було встановлено контакт із різними неурядовими організаціями в Нью-Йорку із цього питання. До програми нью-йоркського фестивалю спектаклів удалося включити виставу на цю тему «Бути Наташею». Також було видано брошуру з телефонними номерами для зв’язку й допомоги, т. зв. гарячі лінії.
У березні 2006 року представник СКУ при ООН виїхала в Україну, де зустрілася з представниками Центру реформи української освіти, що активно працює із цього питання в Україні. Також відбулася зустріч в Україні з представниками Міжнародної організації міґрації (МОМ) , що є фактично структурою ООН. Було передано книжки канадського журналіста Віктора Маларика під назвою «Наташі: нова світова торгівля сексу» українською мовою для розповсюдження в Україні. Обговорювалося, зокрема, допомогу жертвам работоргівлі в країнах, де вони опинилися. Також пройшли зустрічі з українськими неурядовими організаціями, які займаються цим питанням в Україні.
На початку 2006-го президент СКУ, перебуваючи у Венеції (Італія), відбув кілька зустрічей із представниками МОМ і місцевою поліцією із цього питання. В Італії на той час перебував приблизно 1 млн українських заробітчан. Було визначено рамки співпраці й обміну інформацією з громадою та доступу до гарячої лінії.
Представник СКУ брала участь і поширювала новий «Стейтмент» СКУ із цього питання на 51-й сесії Комісії зі статусу жінки з 26 лютого по 9 березня 2007 року. Конференція мала назву «Елімінування всіх форм дискримінації та застосування сили проти дівчини-дитини». До «Стейтменту» було включене посилання на різні нові заходи, вжиті державою США, а також Європейським Союзом (ЄС), який впровадив деякі важливі заходи з боротьби з торгівлею жінками. Також 2005 року Парламентська асамблея Ради Європи спільно з українським урядом впровадили програму з боротьби з насильством щодо жінок. Того ж року українська держава прийняла законодавство, що окреслило торгівлю людьми як злочин та створило при цьому окреме бюро з 50 осіб, які займалися б винятково цими справами».

На користь освіти
16 листопада 1945 року була оформлена організація в справах освіти, науки й культури під назвою ЮНЕСКО. Метою цієї організації було та є допомагати впроваджувати культуру миру, ліквідацію бідності, тривалий розвиток і міжкультурний діалог через освіту, науку, засоби комунікації й інформації. Уже 1946-го ЮНЕСКО стало спеціалізованою агенцією ООН і поєдналося з ООН через окрему угоду. Тепер 195 держав є членами ЮНЕСКО, а вісім держав-територій є асоційованими членами. ЮНЕСКО запрошується на наради Генеральної Асамблеї та ЕКОСОК ООН. Між ЮНЕСКО та ГА ООН і ЕКОСОК ООН існує взаємний обмін рішеннями й рекомендаціями, що стосуються тих питань, якими займається ЮНЕСКО. Інколи ЮНЕСКО запрошує до участі й неурядові організації при ЕКОСОК, подаючи свої рекомендації. Так, 11 березня 2011 року представник СКУ брав участь у конференції ЮНЕСКО в приміщенні ООН у Нью-Йорку на тему «Мир і діалог між культурами».
20 квітня 2011-го представники СКУ внесли свої пропозиції на конференцію про освіту, що відбулася в липні 2011 року в Женеві. Зауваження за приписом були обмежені до 500 слів і концентрувалися на потребах «особливої освіти» в країнах колишнього СРСР і відсутності взагалі української освіти в Російській Федерації (РФ). У пропозиціях СКУ щодо особливої освіти було подано: «Ефективність загальної початкової освіти для всіх дітей означає, що окремі фізичні, психологічні, лінгвістичні й емоційні потреби дітей повинні бути задоволені за рахунок повного курсу початкової школи. Просто навчання читати, писати й рахувати більше не є ефективною стратегією в ХХІ ст.
Однією з основних проблем у розвитку, у тому числі, у пострадянських країнах є задоволення освітніх потреб дітей із особливими потребами (фізичними, психологічними, мовними й емоційними). У суспільстві, яке продовжує страждати під тягарем нетерпимості, індивідууми , які не вписуються в штамп «один розмір підходить усім моделям», розглядаються як сором і тягар.
Пострадянські країни (наприклад, Україна) мають велику потребу в підвищенні ефективності педагогічних, громадських і політичних рішень для усвідомлення того, що дітям із фізичними, психологічними, мовними й емоційними проблемами необхідно:
* спілкуватися зі своїми однолітками в шкільному середовищі (а не бути ізольованими шляхом навчання вдома);
* організувати програму, яка фокусується на зосереджені та зміцненні їхнього потенціалу (а не та, що обмежується маркуванням їхніх «дефектів», у підсумку — навчання безпорадності);
* влаштовувати програми, які будуть навчати та виховувати дитину вмінню відстоювати свої права (а не особи, обмежені у впливі та моніторингу державної політики з ігнорування індивідуумів із певними вадами).
Досвід країн розвинутого світу засвідчив, що створення школи, яка забезпечує особливі потреби цих дітей, з орієнтованою на цих дітей освітою, у результаті є вигодою для всіх дітей і, врешті-решт, суспільства загалом.
Органи Організації Об’єднаних Націй повинні підвищувати обізнаність із цими потребами в пострадянському світі та країнах, що розвиваються, і координувати фінансову допомогу для їх вирішення».
У документі СКУ щодо освіти української громади у РФ було написано: «Іншим важливим питанням у галузі освіти є задоволення потреб етнічних меншин. Стаття 27 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права каже: «У тих державах, де існують етнічні, релігійні та мовні меншості, особам, які належать до таких меншин, не може бути відмовлено в праві разом з іншими членами своєї групи користуватися своєю культурою, сповідувати свою релігію або користуватися рідною мовою».
Подібною до сказаного вище є справа української етнічної меншини, яка є найбільша в Росії. Там немає жодної україномовної школи. Для порівняння, російська етнічна меншина є найбільшою в Україні. В Україні є близько 3 тис. шкіл, де російська мова або пропонується, або виступає як основна мови навчання. Очевидно, що щось таки негаразд у РФ. Зазначена невідповідність не служить на користь ні російській державі, ні українській національній меншині в ній, яка останнім часом почувається обмеженою й, таким чином, бачить себе поза основним руслом життя російської держави. Ця відсутність уваги до етнічних меншин відчувається й у інших сферах у РФ — релігії тощо.
Організація Об’єднаних Націй повинна приділяти особливу увагу розвитку мовних і релігійних прав етнічних меншин не тільки згідно із «Загальною декларацією з прав людини» та вищезгаданим пактом, але з метою збереження демократичного розвитку її держав-членів. Розвиток культури в освіті має основне значення для сприяння більшій лояльності й активності громадян».
На жаль, як і інші зауваження неурядових організацій при ООН, вони залишаються не зобов’язуючими рекомендаціями, до яких рідко прислухаються.

На користь довкіллю
Напевно, до найвагоміших, а тим більше — розголошених, подій ХХ ст. належить вибух четвертого реактора на атомній електростанції біля Чорнобиля в Радянській Україні 26 квітня 1986 року. Ця подія не тільки негативно вплинула на екологічний стан в Україні (до речі, мабуть, навіть більше у Білорусі та трохи — у Росії), але й після здобуття країною незалежності вимагала нових і додаткових коштів на лікування жертв, а також виплату додаткової пенсії. Чорнобиль відкрив для цілого світу жахливу перспективу великого ядерного вибуху як найгіршої форми отруєння довкілля так, що всі вибухи у світі почали порівнюватися із Чорнобилем. Тим самим, вибух залишив по собі не тільки поважні екологічні, медичні, соціальні, але також і економічні наслідки, зокрема, надто важкі для молодої держави, яка в жодному разі не відповідала за те, що відбулося, а ще й опинилася сам-на-сам із великими видатками на ліквідацію наслідків на додачу до й так надзвичайних економічних труднощів у зв’язку з переходом від командної комуністичної до вільної капіталістичної економії.
Україні треба було поховати четвертий реактор під саркофагом, закрити три інших реактори на станції та знайти альтернативу для поповнення втраченої енергії за рахунок створення ядерних станцій у іншому місці (Рівному та Хмельницькому).
Зрозуміло, що із часом ця проблема України стала світовою, і після тривалих розмов і консультацій нарешті 20 грудня 1995 року в Оттаві (Канада), напередодні десятої річниці вибуху, Велика сімка найбільших індустріальних держав світу та ЄС підписали з Україною Меморандум порозуміння, у якому значну частину фінансового тягаря перебрало на себе світове товариство. Чорнобиль, його наслідки для екології та здоров’я, а також економії стали об’єктом дискусій між державами й неурядовими організаціями на форумі ООН.
За час свого членства в ООН представники СКУ співпрацювали, зокрема, із Постійним представництвом України в заходах щодо Чорнобиля, допомагаючи влаштуванням різних конференцій і базарів на допомогу дітям Чорнобиля.
Майже в кожну річницю відбувалася конференція, на якій особливо було порушено справу Чорнобиля й котру організовували Постійне представництво України (ППУ) разом з іншими установами ООН або організаціями при ООН. Представники СКУ брали участь у цих заходах. Як приклад можна навести: конференцію, влаштовану Програмою розвитку ООН і Постійним представництвом України з нагоди 20-річчя Чорнобильської трагедії 26 квітня 2006 року, де виступали представники України, Білорусі та РФ, а також представники найбільших держав-донорів, зокрема США, Японії, ЄС і інших; 16 квітня 2009 року — конференцію про здоров’я та довкілля, влаштовану неурядовою організацією «Світова передача інформації» (СПІ) спільно з Постійним представництвом України; 26 квітня 2011 року представники СКУ взяли участь у конференції, влаштованій СПІ та ППУ з нагоди 25-річчя Чорнобиля, де серед доповідачів були постійні представники Японії (яка на початку 2011 року пережила подібну ядерну трагедію) й України, а також президент СКУ та голова СФУЖО.
Аскольд Лозинський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...