Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Mar. 22, 2019

Стефан Романів: «Ми щасливі, що є доплив із України, бо він дав нам новий стимул»

Автор:

|

Березень 13, 2019

|

Рубрика:

Стефан Романів: «Ми щасливі, що є доплив із України, бо він дав нам новий стимул»

Нещодавно Київ відвідала делегація Світового конґресу Українців (СКУ), метою якої було провести стратегічне планування своєї діяльності з українським урядом, а також із релігійними лідерами. В низці подій та зустрічей узяв участь також Стефан Романів, перший віце-президент СКУ.

Плани СКУ та МЗС мають збігатися
— Хотілося б детальніше дізнатися про мету цього візиту делегації СКУ…
— Ми зібралися для стратегічного планування, зустрічалися з представниками Міністерства закордонних справ. Для нас це дуже важливо, адже наші плани мають збігатися. Крім того, ми зустрічалися з головами Церков — Блаженнійшими Єпіфанієм і Святославом, адже церковна частина для нас також є дуже важливою. Обговорювали, що будемо робити й як, якою є роль діаспори, України. Ми тепер підтримуємо нову концепцію: уже говоримо не діаспора України, а 70 млн українців, котрі є по всьому світу.
— Скоро в Україні будуть президентські та парламентські вибори. Якою є позиція СКУ?
— Ми не будемо агітувати як голосувати, бо це не наша роль. Але можна ставити певні критерії до кандидатів у Президенти. А щодо парламентських виборів, то є питання, що далі робити. Адже є певні закони, що стосуються української діаспори: питання закордонного українства, подвійного громадянства, процеси повернення в Україну тощо. Беручи до уваги, скільки українців виїхали, ми трохи шоковані. Ми по чули, що за п’ять років 10 млн українців виїхали за кордон. Якщо ця статистика правдива, то в Україні залишилося 32 млн українців. Тож ми обговорювали стратегію, співпрацю, протидію російській дезінформації, питання війни, що ми можемо робити для допомоги Україні з боку Австралії, Канади, Америки чи Європи.
— Чи плануєте ви брати участь у спостережних місіях за цими виборами, чи якимось іншим чином допомагати?
— Ми беремо участь у всіх виборах, буде місія спостерігачів і на президентських, і на парламентських виборах. Головою нашої місії буде колишній голова СКУ Евген Чолій. Ми вже почали питання реєстрації в ЦВК, будемо робити тренінг. Ми особливо не відвідували жодні зібрання політичних партій, де робилися заяви про висування кандидатів у Президенти, тому що нашим обов’язком є спостерігати, давати критерії щодо кандидатів. Для нас одним з найголовніших критеріїв буде вибір: Росія чи Європа? Для нас також критерієм є кому ви довіряєте Збройні сили України, хто буде головнокомандувачем. Ми бачимо вибір так: або Україна, або Путін. Тому ви будете обирати або проукраїнських, або пропутінських кандидатів. А ми лише закликаємо, щоб люди голосували, йшли на вибори.

Батьки були «речниками самостійної України»
— А можете трохи більше розповісти про особливість української громади в Австралії?
— Мій батько приїхав до Австралії з Тернополя, а моя мама була німкенею. Я ще досі маю валізку, з якою вони приїхали. Ми якраз відзначаємо 70-ліття поселення українців, тому більше вивчали певні питання. Коли українці приїхали, то були розпорошені, а потім знайшли себе. Коли мені хтось каже, що ми живемо в Австралії 20 років і не могли знайти українську громаду, не знали, де наші церкви тощо, то відповідаю їм, що вони мають те, чого не мали наші батьки, — Google. Тобто якщо хочеш знайти громаду, ти її знайдеш. Вони збудували народні доми, церкви, школи, молодечі, жіночі організації, кредитівки, дали нашому поколінню, нашим дітям, онукам усе те, завдяки чому, якщо хочеш бути українцем, можеш бути ним.
Нас 48 тис. українців. Є цікавий феномен, пов’язаний із цим. Згідно з попереднім переписом населення, було 36 тис. українців у Австралії. 2001-го я був головою Парламентської комісії у питанні багатокультурності, і ми тоді домовилися з бюро перепису про те, що при переписі можна вписати своє походження та віровизнання. І після цього 2011 року стало 36 тис. людей, котрі вписали, що вони українці або українського походження. За п’ять років це число зросло на 10 тис., бо ми вели певну кампанію за шість місяців до перепису, щоб люди це вписували.
Як і всі наші діаспори, до 1951-го наша діаспора була політичною, «послами самостійної України», ми мали комітети національних і людських прав, у нас був Левко Лук’яненко, Оксана Мешко й інші. Ми мали, наприклад, молодечі організації, Спілку української молоді (СУМ) і «Пласт», «Рідне шкільництво», вони дали все те, що нам потрібно. Наші батьки віддано працювали, гуртувалися та були «речниками самостійної України», котрі ставили вимоги перед австралійським урядом. Мені зараз легко англійською зустрітися, вести розмову з якимось міністром. А наші батьки 1955 року зустрічалися з прем’єр-міністром, міністром закордонних справ, міністром еміґрації тощо навіть погано знаючи мову. Якби ми наполовину були такими, як наші батьки, ми були б щасливими. А асиміляція багато робить. Майже 70 % подружжів є не чисто українськими, а змішаними. У питанні українського шкільництва бачимо занепад. Але за останні два-три роки бачимо й відчутне відродження й активність тих громад. Ті, хто приїхали з України 15-20 років тому, також долучаються. Ніхто ні перед ким двері не зачиняє, і ми щасливі, що є доплив із України, бо він дав нам новий стимул.
— А чи має наша громада вплив на ухвалення рішень австралійським урядом?
— Австралійський уряд кожні десять років переглядає свою політику в закордонних справах. Після MH-17 кожен, хто хотів, міг внести своє бачення. І Союз українських організацій Австралії (СУОА) вніс своє. Вони прийняли частину щодо австралійсько-російських відносин. Там чітко прописано, що доки Росія буде аґерсивною, ми матимемо прохолодні зв’язки з цією країною. Тому вплив є. Маємо Посольство Австралії в Києві. СУОА був дуже впливовий у цьому питанні. Воно наразі тимчасове, але вже до 2020 року буде постійним. Громада активно бере участь у загальноавстралійських заходах. Наприклад, нещодавно був День Австралії. Наша громада у Вікторії (Південна Австралія) пропагує українську культуру тощо.
— Які є можливості для обміну молоддю на навчання й яка ситуація з викладанням української мови, історії в Австралії?
— Питання української мови, буз сумніву, є проблемним для нас. Щодо обміну, то наша молодь часто приїжджає або в Український католицький університет, Києво-Могилянську академію або інші заклади вищої освіти. В Університеті Монаша є ректорат імені Миколи Зерова. Хоча там навчаються мало студентів, але цікаво, що більшість у цій малій групі — неукраїнці. Обміни ми заохочуємо. Наприклад, цього року крайова управа СУМ організує турне «Стежками батьків», під час якого вони побувають у Європі, в головних цікавих українських пунктах, а закінчиться воно в Мюнхені з нагоди річниці Бандери. А українську мову вивчають у суботніх школах, у них викладають вчителі, котрі приїхали з України або мають українське походження.
— Можливо, у ваших планах є створити книжку про долі всіх українців, котрі потрапили на чужину?
— Не знаю, чи це буде книжка, але віртуальний формат точно. Є люди, котрі багато чого зробили не лише для української діаспори. До прикладу, у Австралії живе інженер Юрій Семків, він багато зробив для громади та знаний за свої здобутки в австралійському суспільстві. Але йдеться про 60 країн світу, про багато людей. Тому ми це назвали «Музей української діаспори», ним опікуватиметься «Львівська політехніка», в ньому буде міститися інформація про те, де є наші громади, що в них є, а також інформація про видатних українців, котрі щось зробили для України та для країни, де вони живуть.

«Ми постійно протестуємо проти аґресії РФ та анексії Криму»
— СКУ завжди активно реагує на події в Україні та на випадки ескалації аґресії Російською Федерацією (РФ)…
— Одразу після аґресії ми виходили на вулиці. Коли в Брісбені відбулася «Велика двадцятка», ми лобіювали, щоб Путіна туди не запрошували. Коли його запросили, ми дали йому відчути, що не хочемо бачити його в Австралії. І це були не лише українці, до цього також долучилися деякі члени російської громади, австралійці, і СКУ постійно протестує проти аґресії, анексії Криму, вимагаємо звільнення наших людей, регулярно всі нагадуємо своїм урядам, що ще є війна. І наголошуємо, що це війна. Нещодавно у нас була із візитом була Уляна Супрун, і ми з нею обговорювали допомогу в питанні реабілітації українських воїнів. У нас відбувалися «Ігри нескорених», які відвідали Іванна Климпуш-Цинцадзе, міністри Полторак і Аваков. Те саме відбувається в Америці, Канаді, Європі, Аргентині, Бразилії тощо.
— Розкажіть більше про допомогу, яку надають українці в Австралії Україні? Чи є якісь гуманітарні ініціативи для Донбасу?
— Я побував на загальних зборах «Захист патріотів». Ми 2014 року фінансово допомагали цій програмі. Для минулих «Ігор нескорених» громада зібрала 128 тис. AUD на реабілітацію. Тепер шукаємо партнерів для цієї справи. В часи Революції гідності були великі збори — понад 300 тис. AUD. Наша греко-католицька церква збирає гроші на «Карітас». Наші жіночі організації проводять велику роботу щодо гуманітарної допомоги Україні. Кожна організація намагається якось допомогти.
Розмовляла Наталія Пушкарук, «День»

About Author

Meest-Online

Loading...