Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 16, 2019

Що робити з дітьми заробітчан?

Автор:

|

Листопад 21, 2013

|

Рубрика:

Що робити з дітьми заробітчан?

Коли одного 11-річного учня львівської школи попросили намалювати портрет батьків, він зобразив маму у вигляді доларової купюри. Такий випадок трапився психологу Мар’яні Нич у одній із львівських шкіл, коли вона застосувала цей прийом, аби глибше зрозуміти природу проблем дитини.

Хлопчика виховували бабуся з дідусем, тому що його батьки вже кілька років працюють за кордоном. Мама виїхала, коли син іще не ходив до школи. У школі ж він добре вчився, не мав проблем із поведінкою, був гарно забезпечений і завдяки бабусі й дідусеві відвідував різні гуртки. «Хто така мама? Мама — це та людина, що присилає для сім’ї гроші», — коментує внутрішній світ дитини психолог.
«Часто нам нав’язують шаблон, що всі діти трудових міґрантів провадять асоціальний і споживацький спосіб життя», — розповідає Ярина Хомчій, колега Мар’яни Нич із благодійного фонду «Запорука». За її словами, у дітей заробітчан справді іноді виникає залежність від надісланих із-за кордону грошей, бувають випадки «девіантної поведінки», але це стосується далеко не всіх. І таким дітям можна бодай частково допомогти, але тут потрібно заручитися підтримкою їхніх родичів і вчителів.

Проблема із жіночим обличчям
Офіційних даних про те, скільки дітей в Україні зростає в неповних заробітчанських сім’ях, немає, але мова йде про мільйони. Із цим погоджуються як соціальні працівники, так і уповноважений президента з прав дитини Юрій Павленко. Народний депутат Ігор Єремеєв каже, що йдеться про 8 млн сімей, позбавлених батьківської опіки через трудове еміґрантство одного з батьків. «Вони, по суті, утратили сім’ю й залишилися сам на сам із собою», — констатує депутат.
І хоча, за даними Міжнародної організації з міґрації дві третини українських міґрантів — чоловіки, про трудове міґрантство говорять як про «проблему із жіночим обличчям». Адже саме жіноча міґрація найважче позначається на сім’ях. І що молодша дитина, то більшої травми вона зазнає від розлуки з мамою. Часто все, що залишається робити таким дітям, — це спілкуватися зі своїми матерями телефоном або через «Скайп».

Що робити?
На думку п. Єремеєва, у держави є два шляхи вирішення проблеми соціального сирітства: зробити так, щоби батьки не виїжджали за кордон, й організувати систему догляду за тими дітьми, чиї батьки вже на заробітках.
Того, що держава поки що не дає собі ради ні з першим, ні з другим, не приховують навіть на найвищих рівнях.
«Діти трудових міґрантів дуже рідко підпадають під соціальний супровід, бо фахівець не знає, що з ними робити», — уточнює п. Павленко. Він розповідає, що зараз держава надає соціальний супровід лише 300 тис. сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах. Однак діти заробітчан під таку категорію не підпадають. Та й допомагати їм треба інакше, адже йдеться передусім про допомогу не матеріальну, а психологічну.
У тому, що держава може власними силами ефективно допомогти таким дітям, сумніваються в українському представництві Дитячого фонду ООН. Юкіе Мокуо, голова представництва, пропонує запровадити державне замовлення на соціальні послуги, яке би виконували громадські організації. На її думку, неурядові структури працюватимуть ефективніше та масштабніше.
У доброчинному фонді «Запорука» погоджуються, що це було би добрим кроком, однак зауважують, що насамперед потрібно розвинути сам інститут соціального замовлення. «У першу чергу, держава має визнати проблему та взяти на себе відповідальність за неї», — переконана п. Хомчій. На її думку, варто звернути увагу на приклад Італії, де неурядові структури, що працюють у соціальній сфері за державні гроші, підпорядковуються безпосередньо міністерству.

Власними силами
Тим часом, проблемами дітей міґрантів наразі більше займаються саме недержавні організації. Ось уже протягом 20 років із такими дітьми працює Українська греко-католицька церква (УГКЦ), більшість прихожан якої зосереджено якраз на заході України, де ця проблема є найгострішою.
УГКЦ має центр допомоги дітям заробітчан в Україні, а також відкрила українські школи для таких дітей за кордоном. «Навіть найкраща державна програма не зможе дати дитині те, що повинні дати тато і мама», — стверджує Блаженнійший Святослав, глава УГКЦ. На його погляд, заробітчанство батьків виховує в дітей споживацьке ставлення до них. І навіть після повернення на Батьківщину відновити в сім’ї любов і теплі стосунки часто буває неможливо.

«Та що потрібно цій дитині?»
Про те, як нелегко допомогти таким сім’ям, із власного досвіду знає Мар’яна Нич. Одна з головних перепон у її роботі — це необхідність достукатися до дитини через кордон родичів і вчителів, котрі часто «відсторонюються», щоби приховати проблеми дітей. «Бували такі моменти, коли педагогічні працівники зауважували: та що потрібно цій дитині? У неї все є, у неї – вищий рівень достатку, ніж навіть у самих педагогів», — зазначає п. Нич.
Аби зменшити психологічні травми в дітей, психолог радить батькам, котрі вирішили їхати за кордон на заробітки, усвідомлено та відверто поговорити про свої плани з родиною. «Дуже важливо це все проговорити, підготуватися до цього, прийняти ці обставини, за яких сім’я буде проживати, сформувати для себе своєрідний сімейний міґраційний проект», — пояснює вона. Таких виважених і відвертих родинних розмов бракувало саме в перші роки трудової еміґрації в 1990-х, коли люди їхали на рік-два, а залишалися на десять років.

«Мамо, чого ви плачете?»
Та все ж громадських ініціатив, що допомагали би дітям міґрантів упоратися зі складними обставинами, вочевидь, недостатньо як на багатомільйонну армію таких дітей. Про замовчування проблеми свідчить уже те, що тема заробітчанських дітей майже відсутня в сучасній культурі. Документальний фільм «Жінка-банкомат», книжка Мар’яни Савки «Мама по «Скайпу» та кілька відеороликів — ось фактично і все, що вдалося знайти на цю тему.
В одному з таких відео, що поширюється в Інтернеті, молодий лобуряка, якого грає львівський співак і комік Дзідзьо, розмовляє телефоном із мамою, котра працює в Італії: «Я купив джип за 300 баксів. Де я гроші взяв? Снився дід і казав, щоби ви цього року не здумали ставити йому пам’ятник». І після короткої екстремально лайливої суперечки істеричним тоном додає в трубку: «Чого ви плачете, чого ви ніколи в мене не вірите?» Та вже за хвилину в хлопця знову все гаразд: автівку – куплено, а мама — поза зоною досяжності.

Олег Карп’як, Бі-бі-сі

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...