Новини для українців всього свту

Sunday, Jul. 21, 2019

Програма обміну між сумівцями Америки й України

Автор:

|

Жовтень 17, 2013

|

Рубрика:

Програма обміну між сумівцями Америки й України

Як і в попередніх чотири роки, успішно завершилася новаторська програма обміну між партнерськими організаціями Спілки української молоді (СУМ) Америки й України. За її допомогою виховники та впорядники з обох країн можуть обмінятися ідеями, ефективними методами виховання й практичним досвідом. Можливо, найважливіше в цій програмі — те, що вона допомагає налагодити спілкування, товариські взаємини й навіть тривалі дружні стосунки між майбутніми провідниками нашої молодіжної організації, які проживають у двох настільки різних країнах.

Цьогоріч троє сумівців з Америки здійснило подорож в Україну, щоб узяти участь у літніх таборах. Відбір кандидатів для програми, ініційований Крайовою управою СУМ, розпочався в грудні 2012 року. Так сталося, що всі учасники цьогорічного обміну представляли осередок СУМ у Філадельфії: це – Андрій Дем’янич, Наталія Міджак і Оля Богун.
Україна в цьогорічному обміні була представлена двома 16-річними впорядниками — Маріяною Фісуновою з Тельманівського осередку (Донецька область) і Назаром Митою зі Львова, які прибули до Америки в супроводі своєї наставниці Нелі Лавриненко. По закінченні вишкільного табору в Елленвілі (штат Нью-Йорк) вони приєдналися до учасників обміну від Америки й разом полетіли в Україну.
Кілька перших днів в Україні були присвячені знайомству зі стародавнім містом Лева, після чого учасники програми поїхали в село Рудно, що в околицях Львова, де пройшли вишкільну програму перед початком наступного табору. Згодом, працюючи впорядниками та виховниками з дітьми віком від 6 до 16 років, усі учасники програми долучилися до команди всеукраїнського сумівського табору, який відбувався на базі старої греко-католицької семінарії.

Ольга Богун, Філадельфія, 18 років, студентка Ком’юніті-коледжу Філадельфії, навчається за спеціальностю «Харчування»:
— Програма Обміну збагатила мене цікавими враженнями, приємним і повчальним досвідом. Зустрілася з упорядниками та виховниками з України, Естонії, Франції, Німеччини й Польщі. Під час вишкільного табору ми мали змогу познайомитись один з одним, налагодити спілкування та працювати разом у команді. Для мене це була також нагода пригадати досвід вишкільного табору в Америці попереднього року та краще підготуватися до юнацького табору «Крила пісень».
Цікаві ідеї, які взяла для себе, зможу впроваджувати в роботі на таборах чи в осередку. Наприклад, гра «Таборова пошта» є чудовим способом будувати командні стосунки та проявляти визнання. «Вечори» були цікавою розвагою. Під час «Вечора Естонії», «Вечора України» й «Вечора Америки» учасники мали представити свою країну та приготувати якусь національну страву.
У таборі «Крила Пісень» я працювала впорядницею в рої наймолодших дівчат. Подруга Ліда Жутня з Естонії була нашою виховницею, і, на мою думку, ми були чудовою командою. Мені подобається працювати з малими дітьми. Вони – такі солодкі, енергійні та веселі. Мені дуже сподобалася програма обміну. Знайомство та робота в команді з сумівцями інших країн змінили мене. Хочу подякувати Комітету обміну за надану можливість.

Андрій Дем’янич, Філадельфія, 21 рік, кандидат на ступінь маґістра університету Сетон-гол у Саут-Орендж (штат Нью-Джерзі) за спеціальністю «Мікробіологія»:
— Коли я вперше почув про обмін кілька років тому, то не був певен, чи хочу взяти участь у цій програмі; але зараз я раджу всім, хто має можливість: спробуйте. Це – гарний шанс не тільки відвідати нашу Батьківщину, пізнати її культурну спадщину, а й також подивитися, як функціонують українські табори в іншій країні.
Спочатку мені здавалося, що табори повинні працювати так, як у нас, у Елленвілі. Проте згодом я зрозумів, що хоча вони теоретично дуже подібні, на практиці все виглядає інакше. Причому українські табори виглядають аж ніяк не гірше за наші.
Після прибуття у Львівський міжнародний аеропорт ми мали чудову нагоду прогулятися стародавнім Львовом і відчути його неповторну атмосферу. Настав час, і ми вирушили в село Рудно, де на території семінарії таборували протягом кількох наступних тижнів. Місце таборування дуже сильно відрізнялося від того, до чого ми звикли. Утім, ми швидко призвичаїлися, і, окрім їжі, усе вже не здавалося таким незвичним.
Перший тиждень вишкільної програми був підготовчим. Під час занять кожен міг подумати, як стати кращим лідером, людиною та виховником. Хоча я в минулому працював виховником, це був мій перший виховницький досвід у іншій країні, коли англійська мова не могла мені допомогти в спілкуванні. На щастя, основи знань про СУМ склали значну частину програми, а тому планування гутірок не було важким завданням. Навіть коли я чогось не знав або забув, можна було завжди отримати від когось допомогу.
Пізніше з’їхалися таборовики з України, Естонії, Франції, Німеччини, навіть один з Америки. Щодня діти мали одну гутірку зі своїм виховником, одну гутірку з катехизму й одну з майстрування. Щовечора планувалась якась інша вечірня програма, що була розважальною, з одного боку, але з іншого – давала краще розуміння одне одного. Хоча програма була значним викликом, вона не дуже суттєво відрізнялася від тієї, яку маємо в Америці. Час пролетів надто швидко, і на згадку залишилося дуже багато приємних вражень. Мені би хотілось повернутися в той час. Я дуже радий, що став учасником програми обміну. Це був чудовий досвід подорожі в Україну, роботи на таборі та знайомства з багатьма гарними людьми, яких я ніколи не забуду.

Наталія Міджак, Філадельфія, 18 років, студентка Університету Мілесвіл, вивчає метеорологію:
— Протягом останніх 15 років мого життя майже кожну суботу під час навчального року я ходила до Школи українознавства та на сходини СУМ. Хоча я не дуже нарікала, для мене це не був найкращий спосіб проведення вихідних. Заняття з історії, культури, географії та літератури ніколи не захоплювали мене. Однак посіяли в мені зернятка патріотизму й національної гордості, які росли, аж доки я не закінчила 2012 року Рідну школу. Протягом усього часу дорослішання в середовищі Рідної школи та СУМ я вивчила дуже багато речей: запам’ятовувала дати, дивилася малюнки та презентації, і до того, як відвідала Україну, вивчене залишалось тільки в моїй уяві.
Однак, усе змінилось, коли я використала унікальну можливість відвідати мою Батьківщину. Я заповнила анкету, яка вимагає розповісти про досвід участі в СУМ і Рідній школі та знання української. Після подачі мною анкети Комітет обміну поінформував мене про процес відбору кандидатів, що включав телефонне інтерв’ю. Потім було два раунди інтерв’ю та втішне електронне повідомлення зі словами «Вітання за успіхи!», яке свідчило, що я їду в Україну.
Мої абстрактні знання про Україну пройшли випробовування у Львові. Залишаючи аеропорт Джона Кеннеді 17 липня, я ніколи не підозрювала, скільки задоволення отримаю, занурюючись у нову культуру по той бік океану. По прибутті у Львів я була виснажена. Очікування пересадки та переїзд у переповненому автобусі до маленького літака серед летовища аж ніяк не зменшило мого занепокоєння. Посадка в літак нарешті принесла мені відчуття полегшення.
Невдовзі познайомилася з львівськими реаліями бізнесу — ми втратили наше помешкання через те, що не підтвердили усної домовленості. Але тоді, коли ми нарешті були «вдома», я мала достатньо часу усвідомити, де опинилася. Далека земля моїх дідусів і бабусь була не тільки десь у мене в серці, а й буквально під ногами. Я швидко закохалась у бруківку вулиць стародавнього Львова; проте дуже скоро нам треба було їхати в Рудно, що стало моїм домом на три наступних тижні.
Цей переїзд до семінарії також забрав у мене багато сил. Мені бракувало домашнього комфорту, але теплі усмішки та вітання семінаристів нагадували мені, що я вдома, коли чую мову моїх батьків. Табір минув, здається, за одну мить. Я дізналася, що мовні бар’єри часто долаються за допомогою простих обіймів. Діти все ще люблять гратися в ті самі ігри, що і я колись; а сила українських пісень є достатньою, щоб об’єднати серця більш ніж 80 людей.
Хоча я іноді сумувала за своєю сім’єю, та почувалася спокійно під надійною опікою моєї сумівської родини, яка постійно збільшується. Через відсутність доступу до соціальних мереж я завжди була в контакті з моїми новими друзями. Знаю, що, як би далеко я не була від них, їхня робота впливає на те, як я дивлюся на нашу організацію в Америці. Це надихає мене, щоби працювати ще більше, щоб подавати приклади успіху для них так само. Це літо примусило мене пізнати життя за межею моєї зони комфорту, що спричинило сильний внутрішній розвиток. Я ніколи не відчувала більшої гордості за нашу організацію чи культуру. Хоча я – не зовсім американка в Америці чи українка в Україні, я є вдячною сумівкою по всьому світу.

Христя Бігун. Переклад Віктора Курилика

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...