Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 15, 2019

Шкільництво за кордоном має отримати статус державної програми

Автор:

|

Травень 15, 2019

|

Рубрика:

Шкільництво за кордоном має отримати статус державної програми
Ліна Максимук

Перший Міжнародний конкурс юних перекладачів із українських закордонних шкіл «Мовограй» нещодавно оголосив переможців — учнів із 11 країн світу. Організатором творчого змагання виступила Спілка українських освітян діаспори, перше міжнародне об’єднання українських вчителів із різних країн світу. До його створення 2018 року не було установи чи організації, яка б опікувалася проблемами освітян діаспори. І хоча спілка ще зовсім молода, вона вже активно працює, отримує позитивні відгуки про свою роботу й генерує нові проекти, серед яких і «Мовограй». Про особливість конкурсу і проблеми українського шкільництва за кордоном розповіла Ліна Максимук, голова правління Спілки українських освітян діаспори.

Маленькі перекладачі і по-дорослому важлива місія
— «Мовограй» отримав чимало захоплених відгуків від учасників і журі. Як народилася ідея його проведення?
— На робочому столі в правлінні Спілки завжди є багато ідей і проектів. Відбираємо найоригінальніші та найдієвіші. Насамперед, робимо це із думкою про учнів українських закордонних шкіл, про вчителів. Адже наші проблеми спільні. Ми задавали собі запитання: як можемо допомогти школам підвищити мотивацію дітей до вивчення української мови, приходити до школи щотижня у свій вихідний день і здобувати нові знання. Адже у наших учнів, крім тижня навчання у місцевих школах, ще один шкільний день припадає на вихідний, у той час, коли їхні однолітки відпочивають. Це велике навантаження. Тому дитина має бути зацікавлена у навчанні, розуміти, навіщо це потрібно. Примусом нічого добитися не можна. Ми подумали: діти люблять різноманітні змагання, це природно. А якщо спробувати сили у змаганні, в якому ще ніколи не брали участі — в ролі перекладача з іноземної мови, самому обрати улюблений твір мовою країни проживання й уперше дати можливість іншим українцям прочитати це українською? Така місія нашим учасникам здалася не лише цікавою, а й по-дорослому важливою.
— Що ж дає юним українцям з-за кордону участь у мовному конкурсі в Україні?
— Наші діти вільно спілкуються однією іноземною мовою або й кількома в країні проживання. Дехто чує українську лише вихідними в українській школі. Для чого вивчати мову, якою майже ніколи не користуються? Беручи участь у конкурсі, діти побачили, що українська — не мертва латина, а жива та потрібна. Більше того: для багатьох це було перше мовне випробування, такий собі мовний «стрибок із жердиною». Уявіть, як перемога в міжнародному конкурсі впливає на самооцінку, впевненість у своїх силах, бажання вчитися і творити далі!

Майбутні лобісти України у світі
— А як учасникам конкурсу працювалося над перекладами?
— Рівень зацікавлення зростав у процесі роботи. Стикалися з труднощами, що природно, але це вже не спиняло. Приходило усвідомлення, що знань бракувало, адже написати своїми словами літературний текст — це не повідомлення в соціальній мережі наклацати. Ось тоді й зробили перші «відкриття»: де саме знайти словники іноземних мов, синонімів, фразеологізмів, як паперові, так і віртуальні. А це вже перехід на вищу пізнавальну сходинку. Наші учні поставилися до перекладів творчо, намагалися передати текст так, щоб юному українському читачеві це було зрозуміліше. Так, один із учасників змінив іноземні імена дітей на українські, а власним назвам дав українське тлумачення. Інша дівчинка перекладала народну казку з багатьма сталими виразами, характерними для мови країни проживання. Дослівний переклад не спрацьовував. Та й діалоги головних героїв відрізнялися від того, як це роблять подібні персонажі в наших казках. Тоді учениця стала перечитувати українські народні казки. Навіть уявляла себе на місці героїв, щоб зробити мову живішою та сучаснішою.
— Мабуть, нелегко було членам журі вибирати найкращих? Кого запросили оцінювати?
— Ми звернулися до шанованих людей. Це — Ольга Хорошковська, лауреат державної премії України в галузі початкової освіти; Наталія Клименко, засновниця проекту «Мова — ДНК нації»; Оксана Кротюк, українська дитяча письменниця; Назар Данилків, директор Школи української мови та культури при Українському католицькому університеті (УКУ); Мар’яна Буряк, академічний директор Школи української мови та культури при УКУ; Оксана Туркевич, доцент кафедри українського прикладного мовознавства Львівського національного університету ім. Івана Франка. Конкурсні роботи були анонімізовані за всіма пунктами. Оцінювання проходило прозоро, результати підраховували кількома способами для найбільшої об’єктивності. А ще професійною програмою роботи перевіряли на плагіат.
— Як оцінюєте результати конкурсу?
— Одразу після оголошення рішення журі ми ще не знали, як сприймуть результати учні. Але чи не в перші ж хвилини свої відгуки в соцмережах стали залишати батьки, які просто не могли приховувати свого шаленого захоплення і ледь дочекалися результатів. Поширення, коментарі, відгуки в різних каналах — приватних, шкільних, на сторінках місцевих українських громад. Гордість за своїх дітей, подяка вчителям українських шкіл. Це важливо! Адже і батьки працюють у будні дні, для них субота також не є вихідним днем, коли треба везти дитину до української школи, часто долаючи велику відстань. І вчителям приємно бачити результати своєї праці, зазвичай волонтерської. Тому можемо з упевненістю констатувати, що переможцями нашого конкурсу є всі, це є абсолютний, беззаперечний успіх для дітей, родин і українських шкіл.

Без мови українська закордонна молодь — лише туристи
— Ви зверталися по допомогу щодо проведення конкурсу до профільних міністерств України?
— Атож, але від нас відмахнулися. Ми вже багато років живемо в демократичних країнах світу і не звикли до такого ставлення з боку державних службовців у наших країнах проживання. Україні є над чим працювати. Приблизно таке ж ставлення і до українських шкіл за кордоном. В Україні поки що взагалі немає ніякої політики щодо нас. Нами ніхто з владних структур не цікавиться. Десь із думкою, що проблеми самі собою зникнуть. Україна запрошує молодь українського походження вступати до українських закладів вищої освіти, навіть квоти виділяє. Але щоб приїхати та продовжити навчання в Україні, чи не має молодь, як мінімум, знати українську мову? Тому закордонні школи конче потрібні для цього. Без мови, без знання і розуміння історії та культури українська закордонна молодь приїде в Україну лише як туристи.
— Тому й виникла ідея об’єднатися та створити Спілку українських освітян діаспори?
— Авжеж. Ось коли вже стало зрозуміло, що допомоги нам чекати нізвідки, що кількість шкіл і учнів у них зменшуються, що за майже 30 років незалежності в державі Україні не створили жодного підручника для закордонних шкіл, постало питання про створення власної спілки для вчителів діаспори. І 30 червня 2018 року ми її створили, разом із учителями та директорами українських шкіл Італії, Португалії, Норвегії, Великої Британії, Тунісу, Греції, Об’єднаних Арабських Еміратів. Цю організацію створили представники різних професій: вчителі початкових класів, викладачі української мови, філологи, психологи редактори, маркетологи. Серед них є і магістри, і кандидати наук, і автори підручників і навчальних посібників, переможці конкурсу «Найкращий учитель української мови за кордоном». Розробка навчальних програм і підручників для закордонної школи, підвищення кваліфікації вчителів, сертифікація учнів, захист інтересів вчителів, організація таборів і конкурсів — основні напрями діяльності Спілки.
— В Україні є низка академічних закладів, наукових установ, які не один рік працюють над проблемами діаспори і шкільництва. Чому їм не вдалося за стільки років якщо не вирішити проблеми освітян діаспори, то хоч полегшити їх?
— Проблеми закордонного шкільництва, сидячи в Києві чи Львові, не вирішити. Ми чули від поважних осіб, що їм важко щось зробити, бо вони учнів закордонних шкіл ніколи в очі не бачили. Ми з цим погоджуємося. Тому й вирішили робити все в діаспорі. У нас є знання, є досвід і є величезне бажання. Та й бюджетніше без посередників і бюрократичних надбудов.

У тихих класах закордонних шкіл вирішується майбутнє України
— Тобто ви самі можете і навчальні програми створити, і підручники розробити для ваших шкіл?
— І підручники, і посібники, і програми, і методики викладання, і курси підвищення кваліфікації вчителів діаспори. Зараз нічого цього немає. Викладання мови як іноземної — абсолютно інша спеціальність, звичайний вчитель-мовник чи вчитель початкових класів не зможе кваліфіковано викладати цим учням. В Україні також не готують фахівців цієї ланки для викладання дітям, лише дорослим. А специфіка викладання дітям і дорослим різниться безмежно. Наша Спілка має неабиякий досвід такої роботи, у наших учителів є численні творчі доробки, якими могли б поділитися.
— То бракує лише підтримки з боку української влади, щоб не втратити покоління нових українців, які ризикують стати чужоземними «туристами»?
— Краще й не сказати. Це нас надзвичайно турбує. Ми тут живемо, бачимо, як через закордонні школи активно просувають свої інтереси інші країни, як вибудовують свої стратегічні плани на 20-30 років вперед. Фронти проходять не лише там, де палає. Майбутнє країн вирішується і в тихих класах шкіл на великих відстанях від їхніх столиць. А проекти, які просувають зараз у деяких колах в Україні, нібито школи за кордоном здатні забезпечити себе самі, є профанацією. На наших плечах — відповідальність за майбутнє українства в світі. Українське шкільництво за кордоном має отримати статус державної програми. Сподіваємося, перші особи країни нас почують. Ми до діалогу готові.
Розмовляла Марина Федяніна, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...