Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 20, 2017

Діаспора: інтегруватися, а не асимілюватися!

Автор:

|

Вересень 21, 2017

|

Рубрика:

Діаспора: інтегруватися, а не асимілюватися!

Ярослава Хортяні

У рамках Міжнародної конференції «СКУ в 50 років і далі: європейський контекст» відбувся ряд секційних сесій, на яких обговорювали важливі проблеми світового українства. Одна з сесій була присвячена темі «Посилення українських громад у формуванні громадської думки в країнах проживання». Найчастіше звучало питання: як залучати нову еміґрацію в існуючі українські організації, а головно — дітей. Модератор сесії Ярослава Хортяні, перший заступник президента Світового конґресу українців (СКУ) та голова Європейського конґресу українців, зазначила, що проблема асиміляції міґрантів із України гостро стоїть у всій Європі. «СКУ співпрацює з 53 країнами світу, 38 із них — європейські. Велика проблема — асиміляція, особливо це стосується нових міґрантів, котрі не долучаються до уже діючих організацій, не водять своїх дітей до українських шкіл і культурних гуртків. Для нас, українців, котрі давно живуть за кордоном, головне завдання — допомогти новоприбулим еміґрантам інтегруватися у наші громади. Інтегруватися, але не асимілюватися!». Доповідач також наголосила на тому, що у світі є автохтонне українське населення, за яке Україні треба боротися, як борються, наприклад, угорці за своїх, хто народилися і живуть за кордоном.
Петро Тима, голова Об’єднання українців у Польщі, акцентував на масштаби сучасної міґрації українців. «На території Польщі мешкає 48 тис. осіб — громадян Республіки Польща (РП) української національності, є понад 1 млн громадян України, котрі з різних причин потрапили сюди, ще маємо 35-40 тис. студентів-українців, і майже 8 тис. неповнолітніх українських дітей. Це показує масштаб явища міґрації і те, що з цим явищем не може впоратися жодна існуюча структура. Попри декларовані програми співпраці з українською діаспорою, не маючи коштів, не маючи ідей, не маючи фахівців, програми залишаються мертвими». Доповідач зазначив, що основною проблемою є питання діалогу, точніше, його відсутності. «Ця тема потребує співпраці на рівні контактів між парламентами наших країн, на рівні дипломатів, рівні громадського сектора». Як приклад ситуації, що складається зі сучасними міґрантами в РП, п. Тима згадав історію албанської діаспори в Італії. Свого часу албанські міґранти збудували потужну систему освіти та культурного життя. З плином часу, внаслідок історичних, міґраційних, асиміляційних процесів всі ці установи залишилися без людей. Нові албанські міґранти, котрі прибувають в Італію не розуміють того, що з XV-XVI ст. албанці мали у цій країні повноцінне культурне життя. «Подивімося на українську ситуацію, — порівняв п. Тима. — Маємо величезний досвід існування українських автохтонних і міґраційних громад в Європі. Питання, чи не опинилися ми на етапі відмирання албанців, чи тієї нової хвилі міґрації, яка з Албанії приїжджає в Італію, не тямлячи, не визнаючи, що до них тут було повноцінне життя? На прикладі Польщі можу сказати, що є кілька організацій, які розуміють, що приїжджають у країну, де є автохтонне українське населення, що у міжвоєнний період у Перемишлі, Варшаві, ряді інших міст існувало українське громадське, культурне, політичне життя. Натомість загал цих людей цього не знає і переносить у нову країну звичаї, норми, бачення світу, як в Україні. Кожна інша країна не є Україною. Інші закони, інше суспільство, інший менталітет».
Проте не варто забувати, що останні кілька років ми живемо в умовах гібридної війни, тож метальний конфлікт майстерно розігрується, створюючи деструкцією того, що досі існувало. «Якщо говоримо про перспективу, маємо аналізувати фактор історичного досвіду, динаміки, але також і фактор, який свідчить про загрозу», — наголосив Петро Тима.
Зберігати українську ідентичність допомагають три фактори: українська Церква, українська організація й українська школа. «У Варшаві кілька років тому виник фонд «Наш вибір» керівником якого є Мирослава Керик, — розповів п. Тима. — Це є унікальний проект, який охоплює різні потреби українців, Цей фонд не отримує жодної фінансової підтримки від України. Існує на кошти Європейського Союзу, місцевого самоврядування, пожертви, приватних спонсорів. Такі установи, є й у Швеції й Естонії». Як приклад успішної співпраці Петро Тима назвав співпрацю Львівської обласної державної адміністрації з українським «Народним домом» у Перемишлі.
До обговорення долучилася й Марія Туцька, голова відділення Об’єднання українців Польщі у Перемишлі. Вона — автохтонна українка Надсяння, вчителька української мови в українській школі ім. Маркіяна Шашкевича. «Якщо дітей не будуть посилати в українські школи, то через десять років українців у Польщі не буде», — застерігає п. Туцька.
Про важливість української освіти як чинника збереження національної ідентичності за кордоном говорили й на освітній секційній сесії, яку модерувала Оксана Вінницька-Юсипович, голова Світової координаційної виховно-освітньої ради при СКУ та почесний консул Канади в Україні. На сесії розглядалися проблеми освіти українського закордоння як одного з найважливіших факторів збереження українства за кордоном та були визначені шляхи її розвитку в сучасних реаліях, поглиблюючи співпрацю з Україною. «Українець у діаспорі — повноцінний мешканець своєї країни, пов’язаний із українським народом вузлами української мови та культури», — наголосила спікер.
Стефан Романів, генеральний секретар СКУ, котрий 17 років керував Українською братською школою у Мельбурні, очолював парламентську комісію з питань багато культурності, а тепер є екзекутивним директором організації, яка займається суботніми школами в Австралії. Доповідач акцентував на ролі сім’ї у збереженні національної ідентичності дітей. «Важливо спільними зусиллями: сім’ї, Церкви, молодіжних організацій — СУМ і «Пласт» — піднести питання української освіти як чинника самоідентифікації на належний рівень».
Присутні оплесками привітали виступ Павла Ґрода, голову Конґресу українців Канади, котрий запропонував таке: «Ми не можемо зупинити потік нових міґрантів, котрі приїжджають в діаспору. Найголовніше, щоб українці, котрі приїжджають в іншу державу, розуміли, що буде дуже корисно для них заангажуватися у громадські організації, в українські об’єднання. А ще важливіше — щоб були залучені їхні діти. Прикро, але багато новоприбулих сімей не посилають своїх дітей в українські школи, у наші табори. Пропоную, що СКУ розробив із Міністерством закордонних справ України світову PR-кампанію «Будьте українцями, де б ви не жили!».

 

Оксана Нагірна

About Author

Meest-Online

Loading...