Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 13, 2019

Cвітовий конґрес українців при ООН

Автор:

|

Березень 14, 2013

|

Рубрика:

Cвітовий конґрес українців при ООН

Російські шовіністи

Для тих, хто думав, що після розвалу СРСР традиційний російський шовінізм відійшов до історії, навіть профілактичний огляд впродовж останнього 20-річчя поведінки Російської Федерації (РФ) — уже не СРСР — напевно, відкриє очі тим, хто фактично не знав Росії, або ніколи з нею не мав справ. Росія як була імперіалістичною, так і залишилася. Не потрібно вказувати пальцем на Затуліна, Жириновського чи Лужкова, бо це — карикатурні й мало впливові особистості.
До списку вже новітніх російських шовіністів можна вписати разом із давніми царями та комісарами всіх без винятку сучасних президентів Росії: від Єльцина, мабуть, найбільшого демократа в тому сумнівному переліку, до Путіна, напевно, най авторитарнішого з-поміж них. Україна проголосила незалежність у суботу 24 серпня, а вже в понеділок Борис Єльцин висловив претензії на українську територію. На приклади шовінізму Володимира Путіна чи Дмитра Медведєва тут, імовірно, забракло би місця.
При цьому не можна оминути навіть духовних осіб — патріархів московського православ’я, попереднього відносно скритного Алексія чи нинішнього яскравого шовініста Кирила, який висунув концепцію новітнього імперіалізму під прикриттям єднання слов’янських народів у «руському мірі». Часті поїздки в Україну Кирила полягають у тому, щоби конкретно делімітувати кордони своїх парафій і дати українцям зрозуміти, що не може бути сподівання на якусь незалежну Церкву. Усе це робиться під плахтою духовного єднання, адже ми — один християнський народ зі спільною історією, яка походить від Київської Русі.
Тим більше, що російські шовіністи імперські тенденції не приховують ні в особистих розмовах, ні в публічних виступах, ні на двохсторонніх заходах, ні на міжнародних форумах. 18 лютого 2009 року посол Росії в Україні, колишній прем’єр-міністр РФ Віктор Черномирдін дав інтерв’ю «Комсомольській правді», де він сказав: «Із цим українським керівництвом домовитися не можна. Прийдуть інші люди — подивимось. Обов’язково тверезі прийдуть, нормальні».
6 серпня 2009 року президент РФ Дмитро Медведєв спрямував президенту України Віктору Ющенко послання й висловив обурення російсько-українськими відносинами в результаті перебування п. Ющенка на посаді президента. Яскравим прикладом такого шовінізму є довголітній і, здавалося би, професійний дипломат, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, який відкрито назвав причини ліквідації українських структур у РФ політичними.
Росія перейняла спадкоємство СРСР, загарбала всі активи, не мала й не має наміру платити пасиви та навіть чваниться успіхами й захищає, коли треба, білі плями в історії СРСР. Якби не зміна назви держави, мабуть, ніхто й не помітив би, що СРСР уже немає.
Оскільки за статусом та на практиці держави – члени ООН мають дуже малий стосунок до неурядових організацій, представники Світового конґресу українців (СКУ) фактично майже ніколи не зустрічалися з речниками Місії РФ. Однак у травні 2007 року СКУ, згідно з приписами ЕКОСОК, подав звіт про свою діяльність при ООН за 2003-2006 рр. до Комітету неурядових організацій при ЕКОСОК для ознайомлення, а також схвалення. На засіданні в січні 2008 року комітет розглянув звіт і відхилив ухвалу, а натомість поставив до СКУ два запитання: «Якою є позиція вашої організації щодо спільної Заяви про Голодомор, що була зроблена під час 58-ї сесії Генеральної асамблеї ООН?» і «Які джерела даних про жертви Великого Голоду у вашому стейтменті?»
СКУ відповів: «Позиція СКУ… — що (спільна Заява) є важливим підтвердженням майже 40 держав світового товариства про існування цієї великої трагедії… Ми вважаємо, що це був важливий перший крок у визнанні цієї події Ґеноцидом, згідно з окресленням Конвенції ґеноциду від 1948 року. СКУ допомагав Постійному представництву України в ООН із цією заявою, даючи поради. Остаточний текст, зрозуміло, був оформлений Місією. Оцінка 7-10 млн — на підставі різних джерел, таких як книжки Роберта Конквеста «Жнива смутку», Остаточний звіт Конґресової комісії США про український Голод і дослідження Міжнародної комісії визначних міжнародних юристів, котрих зібрав СКУ та які подали свій остаточний звіт 1990 року. Число 7-10 млн приписує 7 млн на теренах колишньої Української РСР, а 3 млн — на іншій території СРСР, включно з Кубанню, Північним Кавказом у Росії та Казахстаном. Реґіони поза УРСР, де голод був найгіршим, у багатьох випадках були густо населені українцями. Звіт Міжнародної комісії містить статистику з двох переписів населення в СРСР за національністю до та після Голоду 1932-1933, що підтверджує це число».
Оскільки повторний розгляд звіту СКУ був намічений на кінець травня 2008 року, СКУ виготовив і надіслав докладніший п’ятисторінковий документ на підтримку своєї позиції. На сесії комітету в травні жодна держава не висловилася проти затвердження звіту СКУ, окрім РФ. Її представник подякував СКУ за швидку відповідь і опрацьовані матеріали, одначе сказав, що представники Росії не готові схвалити звіт СКУ, а чекають на «інструкції з Москви». Так справу звіту СКУ було відкладено фактично через одну державу, хоча в комітеті, який розглядав звіт, було 19 держав. Російські шовіністи тут відіграли головну роль.
5 травня 2009 року Постійне представництво РФ при ООН провело брифінг у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку під назвою «Підсумки й уроки Другої світової війни та сучасність». Захід відкрив і провадив Ілля Рогачов, заступник Постійного представника Російської Федерації при ООН. У своєму вступному слові він пропагував свою Місію: «Незважаючи на трагічні уроки Другої світової війни ми часто є свідками відродження практики, яка сприяє ескалації сучасних форм расизму, расової дискримінації та ксенофобії. На жаль, низка країн останнім часом проводить неприкриту політику подання як героїв тих, хто брав участь у нацистських злочинах, що включає вибілювання в себе колишніх членів СС, яку Нюрнберзький трибунал визнав злочинною організацією. Зовсім недавно ми стали свідками профанованої дії або бездіяльності з боку української влади, яка дозволила щит із гербом Української дивізії СС «Галичина» розміщувати на вулицях міста Львова. Добре відомо, що українські члени СС убивали радянських воїнів, партизанів, бійців у Франції та Югославії й ні в чому не винне цивільне населення в Польщі, побороли антифашистські повстання в Словаччині та страчували євреїв і комуністів в Україні розстрілами. Відкрите прославлення ветеранів СС і Української повстанської армії борцями, які заплямували себе злочинами проти тих, хто воював у лавах антигітлерівської коаліції, виставивши горезвісного нациста Романа Шухевича як героя України, руйнування й осквернення пам’ятників радянським солдатам — усі ланки одного ланцюга практичних заходів, спрямованих на повторне написання історії Другої світової війни та прищеплювання грубо профашистської ідеології у свідомості нинішнього й майбутніх поколінь».
Потім Ілля Рогачов вирушив атакою на балтійські держави, присвятивши трохи своєї пропаганди і їм. Наприкінці свого вступного слова він представив Олександра Брода, керівника Московського бюрo з прав людини, члена громадської палати РФ. Пан Брод продовжив пропаганду п. Рогачева, додавши ім’я Степана Бандери до списку нацистів із нагоди річниці народження й загибелі Провідника. Два інших запланованих промовці виступили скромніше та менш пропагандивно. У залі сиділи переважно літні люди — ветерани «Великої вітчизняної війни» з причепленими медалями.
Побіжний огляд веб-сайту, що належить до так званого Московського бюрo з прав людини, показує, що це — нібито неурядова організація. Але коли приглянутись ближче до її документації та видавництва, можна бачити, що вона дуже близька до позиції уряду РФ. Насправді, навряд чи можна знайти хоч один виступ цього бюрo з критикою існуючого режиму в Росії. Натомість, воно випустило заяву, яка звинувачує Україну в політизації Голодомору 1932-1933 рр., а також закликало США скасувати поправку Джексона-Веніка стосунку Росії. Мабуть, у демократичному суспільстві немає таких місцевих неурядових структур, які ставлять собі завдання піклуватися людськими правами, але немає в їхній історії жодного випадку застереження щодо порушення людських прав у власній державі.
Представникові СКУ вдалося отримати слово та запропонувати присутнім кілька думок з іншої точки зору. Речник СКУ охарактеризував цей брифінг як аналогічний за змістом і формою до колишніх совєтських брифінгів у ООН, хоча подія відбулася майже через 18 років після падіння СРСР. Представник СКУ вказав, що найбільш кричущими нацистськими колаборантами в історії були Сталін, Молотов і Совєтський Союз узагалі, які підписали пакт Молотова-Ріббентропа з Гітлером 70 років тому, а потім розділили Європу. Цей союз двох імперіалістів не був особливим, оскільки то був звичайний диявольський пакт двох аґресорів, котрі в кінцевому підсумку обидва записали літанію жорстокості та залишили спадщину жертв.
Далі речник СКУ нагадав учасникам, що навіть Роман Руденко та Лев Смирнов, радянські прокурори при Нюрнберзькому трибуналі, не висунули звинувачення проти утворень і осіб, про яких говорили п. Рогачов і п. Брод, а Нюрнберзькі висновки не містять цих імен зовсім. Також представник СКУ поінформував п. Брода, що він провів огляд його організації на сайті й на основі матеріалу вважає його фактично рупором російського уряду, але не у відстоюванні людських прав. А коли він і інші особи, зацікавлені в порушеннях прав людини урядовими чиновниками РФ, можна запропонувати йому звіт «Міжнародної амністії», де обширно описано порушення прав людини у РФ. Наприкінці свого виступу речник СКУ роздав копії цього звіту «Міжнародної амністії» президії й учасникам зібрання.
Олександр Брод зів’яв під цим докором, але Ілля Рогачов намагався спростувати сказане, указуючи на неспроможність речника СКУ зрозуміти тонкощі договору Молотова-Ріббентропа й пояснюючи, що Радянському Союзу треба було виграти час. Про загарбання Європи двома імперіалістами він не згадав зовсім. Однак не було великого захоплення чи переконання в його відповіді, і він закрив брифінг.
Це — не перше намагання з боку Росії в ООН змалювати українців як нацистських колаборантів чи воєнних злочинців. У розділі про Голодомор цього допису згадується пресову конференцію посла РФ Віталія Чуркіна від 28 жовтня 2008 року. На тій конференції п. Чуркін використав і такий аргумент, що українці намагаються представити голод 1932-1933 рр. ґеноцидом українського народу, щоби таким чином приховати або виправдати свою злочинність у співпраці з нацистами під час Другої світової війни. У своєму викривальному виступі він спробував підключити позицію України до Великого Голоду з відзначенням Президентом України Романа Шухевича посмертно званням Героя України, якого посол Чуркін прозвав нацистом. Відповідаючи на запитання, Постійний представник РФ пішов далі у своїй пропаганді, звинувачуючи українців і балтів у найбільшому вбивстві євреїв, а коли йому було поставлене запитання про аґресію СРСР проти України та Балтики, він із певним нервуванням заявив, що Україна й країни Балтики добровільно приєдналася до СРСР. На закінчення він озвучив різні похвали на честь СРСР за заслуги перед світом.
25 січня 2010 року в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку заходами Постійного представництва Російської Федерації при ООН відбулася презентація під назвою «Международный совет российских соотечественников» (МСРС). Презентація, в основному, звелася до обливання помиями країн – сусідів РФ, де проживає російська діаспора.
Найбільше дісталося Україні, а також Латвії. Були промовці, які, уболіваючи за важкий стан російської мови, вказували, що є багато реґіонів України, де російська діаспора фактично й не діаспора зовсім, а радше корінне населення. На завершення полили брудом, як завжди, ОУН-УПА, Шухевича та Бандеру й надання їм Україною почесних звань.
Речник, яка представляла неурядову організацію при ООН — Американську асоціацію кримських турків-татар, і представник СКУ, звернули увагу учасників на те, що, мабуть, задля кращого діалогу, а то й взаємної пошани та співпраці зі своїми сусідніми націями, росіянам варто врешті позбутися імперських тенденцій і зазіхань на сусідні території. Говорити про корінні російські території в межах України — це нісенітниці, у кращому разі, а в гіршому — це арогантний прояв імперіалізму, бо території, де живуть концентрації росіян в Україні, — це наслідки імперської політики, депортацій (наприклад, татар у Криму 1944 року), репресій і Голодомору та штучного поселення туди росіян. Такі твердження намагаються підважити територіальну цілісність і суверенітет держави, зі якою росіяни повинні жити в злагоді.
Представник СКУ також акцентував на тому, що корисно було би задля вірогідності переконувати світ у зацікавленні Росії займатися захистом людських і національних прав, замість кривдити Україну, де, на жаль, більшість населення розмовляє російською мовою й де є тисячі російськомовних шкіл, фінансованих із державного бюджету України, а також розглянути проблему РФ, де хоча є місцевості сильної концентрації українського населення, проте немає жодної української школи, яка б фінансувалася з державного бюджету РФ.
Російські представники намагалися відбріхуватися у відповідь, але П’єр Шереметьєв, голова МСРС, людина шляхетного російського роду, тобто ще із царських імперіалістів (до речі, іменем яких названо летовище в Москві), із певним обуренням подав доручення припинити конференцію. Модератор так і розпорядилася.
Двома найгрізнішими обвинувачами України були: один — народний депутат Верховної Ради України Вадим Колесніченко, член Партії реґіонів та голова Руху правового захисту російськомовних в Україні, а другий — депутат Верховної Ради Криму Сергій Цеков, голова російської діаспори в Криму та близький друг відомого російського шовініста Костянтина Затуліна, якого в Україні оголошено персоною нон-ґрата за його заклики до сепарації Криму від України.
При цьому російський шовінізм щодо української громади в Росії діяв дуже активно. Заходи російської влади проти української спільноти у РФ у 2010-2011 рр. містили, зокрем, судову ліквідацію української структури, Федеральної національно-культурної автономії українців Росії (ФНКАУР), а опісля було внесено позов міністерства юстиції РФ до Верховного суду РФ про ліквідацію другої, ще давнішої структури — Об’єднання українців Росії (ОУР), що теж закінчилося її ліквідацією. Крім цього був цензурний напад на бібліотеку української літератури в Москві, закриття бібліотеки, пізніше – відкриття, новий цензурний напад і навіть побиття міліцією керівника бібліотеки. Ці події вказували на відкриту та безжальну боротьбу проти українців на території Росії, щоби, щонайменше, серйозно обмежити діяльність української національної меншини, або зовсім її підкорити, або щоби вона припинити діяти.
Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров недвозначно повідомив пресі, що ці дії Росії мають політичний характер, тобто це – реакція РФ на політичну діяльність української національної меншини у РФ. До політичної діяльності включали такі заходи як відзначення річниць Голодомору, переведення конференцій про українську мову тощо.
30 березня 2011 року СКУ взяв участь у брифінгу заступника Верховного комісара з людських прав при ООН із титулом заступника Генерального секретаря ООН Івана Сімоновича, що відбувся в приміщенні ООН у Нью-Йорку. За цієї нагоди вдалося передати меморандуми СКУ щодо ліквідації у РФ ФНКАУР і ОУР і усно представити проблему порушення людських прав у Росії, яка є перманентним членом Ради безпеки ООН із правом вето. З огляду на високий статус Росії, ООН загалом чи Верховний комісар з людських прав зокрема зазвичай не реагують на порушення людських прав у Росії. На зауваження представника СКУ заступник Верховного комісара дав симпатичний коментар і пораду продовжувати наші зусилля. Також була відповідь, що при останній поїздці Верховного комісара до Росії було порушене питання людських прав у РФ. Представник СКУ попросив текст виступу Верховного комісара у РФ.
У меморандумі СКУ щодо українських структур у РФ написано таке: «Заходи Міністерства юстиції РФ виглядають як мотивовані винятково політично. Єдиний спосіб, що юридична інституція, така як Верховний суд РФ, могла задовольнити прохання МЮРФ про ліквідації, — це прямо поставити свій гумовий штамп на позицію МЮРФ, тим самим указуючи, що суд не є незалежною інституцією у РФ. У судовому акті позивача є обвинувачення, що співголова ОУР Валерій Симененко виступав на «Радіо «Свобода» та в телевізійні програмі «Свобода думки»… Це — немов червона плахта, що свідчить про явно політичну мотивацію справи з боку уряду… Незважаючи на статус співголови ОУР, п. Симененко є також людиною з правом свободи слова, право, яке захищене міжнародними законами, угодами та домовленостями Росії з міжнародними інституціями, а також Конституцією РФ».
У червні 2011 року СКУ одержав із Бюро людських прав текст виступу Верховного комісара на прес-конференції в Москві від 17 лютого 2011-го. Мабуть, найпомітніше зауваження у виступі — таке: «Росія має зараз найбільше справ, які розглядатимуться Європейським судом із прав людини. Це є виразним показником закорінених проблем у російській правовій системі», а також: «Я заохочую владу стримати всі дії, які намагаються не допустити, щоби громадське суспільство, включно з медіа, користувалося правом свободи слова та свободи зустрічей, що є виписані в Конституції Росії, а також у Міжнародному зобов’язанні про громадянські та політичні права, до чого й Росія зобов’язалася».
Ось – єдине зауваження у бік Росії. На жаль, справа української національної меншини у РФ не була порушена Верховним комісаром у розмовах чи комунікаціях із Росією, і Верховний комісар ніколи не відповів на меморандум СКУ в цій справі.
30 червня 2011 року представник СКУ брав участь у ще одному брифінгу Івана Сімоновича, заступника Верховного комісара з людський прав у Нью-Йорку, де він знову порушив справу ліквідації українських організацій у РФ. І знову п. Сімонович у відповідь обіцяв поцікавитися цією справою, але знову без жодного відгуку й, зрозуміло, без результатів.
Немає сумніву, що Росія почувається дуже вигідно на форумах ООН. Проти Росії не застосовується жодних санкцій із боку ООН. Мабуть, і це свідчить про основну проблему в ООН – брак ефективності, зокрема в питаннях людських прав, коли це стосується великих держав, а тим більше тих, які посідають перманентні місця в найвищому органі ООН – Раді безпеки.

Аскольд Лозинський

(Далі буде)

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...