Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 27, 2020

Життя, присвячене людям

Автор:

|

Травень 01, 2014

|

Рубрика:

Життя, присвячене людям

Зеня Черник

Трагічні події цьогорічної української зими, що відбувалися під час «революції гідності», привернули увагу світової громадськості. Уже традиційно найдієвішою була допомога української діаспори. Зеня Черник, голова ради директорів Української федерації Америки (УФА), організувала однодумців, і вже 18 лютого був готовий літак, який міг забрати 25 протестувальників, важко поранених на Майдані.

Посадку літака розцінювали як американську інтервенцію
Мабуть, таки правда, коли людину, котра своє життя перетворює на служіння для інших, називають «жертовною». Такою жертовною жінкою в Америці є п. Черник, лікар-нефролог українського походження. А ще вона — справжній янгол-хоронитель для десятків важкопоранених на Майдані в Києві. Завдяки зусиллям УФА, а головно п. Зені, було зібрано необхідні кошти, знайдено лікарні в Америці, які погодилися безкоштовно надавати необхідну допомогу, організовано по всій Америці мережу родин (україномовних, щоби, як пояснила п. Черник, поранені не відчували мовного бар’єру), які були готові розділити свою домівку з хворими, потребуючими тривалої реабілітації, навіть постопераційного догляду. А хтось зголошувався власним транспортом возити прооперованих пацієнтів на амбулаторне лікування.
«Я сконтактувалася з координатором медиків, котрі працювали на Майдані, Ольгою Богомолець і від неї отримувала всю інформацію про кількість потребуючих допомоги, важкість їхніх поранень, — розповідає п. Зеня. — Адже для транспортування важкохворих необхідний літак, обладнаний відповідною апаратурою та медичним супроводом. Українська громада дуже активно відгукнулася на наш заклик про допомогу. Велику поміч нашій Федерації надало американське посольство в Києві, завдяки йому в людей не було жодних проблем із візами. Удалося навіть організувати доставку документів для тих, хто не міг сам прибути в посольство. Працівники посольства допомагали пораненим отримувати візи в диппредставництві Америки в Польщі. Нам було достатньо лише мати гарантійного листа від американської клініки, що вона ладна прийняти цього пацієнта на лікування».
Однак час невпинно збігав, а формальності для вильоту літака й можливість його посадки на летовищі в Києві узгодити було нелегко. Тоді довелося ухвалювати рішення про можливість переправлення поранених до Польщі, де їм нададуть первинну необхідну допомогу, аби підготувати до тривалого перельоту в Америку.
«Від п. Богомолець ми знали, що перебувати в лікарнях Києва було небезпечно, тому чимало поранених не зверталося до медиків, вони змушені були переховуватися по домівках друзів або ж перебували в лікарнях під вигаданими прізвищами. І це — насправді страшно, — ділиться почуттями п. Зеня. — А ми не могли допомогти, не могли посадити літак, бо російська розвідка потрактувала би це як американську інтервенцію».
Врешті, російські медіа активно поширювали інформацію про висадку у Львові американських солдатів. Але з Божою поміччю таки вдалося забрати з Польщі спецрейсом перших важкопоранених хлопців, котрі потребували складних операцій, протезування й тривалої реабілітації.
Наразі завдяки Зені Черник у різних шпиталях Америки отримують допомогу 13 майданівців. Ще кількадесят – очікує прибуття до США.

Зі Сибіру — на Майдан
Одним із перших прибув до Америки 21-річнй Роман Дзівінський. Історія цього хлопця добре відома не лише всій Україні, а й тим людям у світі, хто спостерігав за подіями на Майдані. Мешканець Кам’янка-Бузького району Львівщини Роман приїхав на Майдан із Сибіру, де важко працював на заробітках. У перерві між протистояннями хлопець перебував у Будинку профспілок. Туди приносили гуманітарну допомогу та медикаменти. Тож не викликав жодної підозри й невідомий чоловік, котрий передав пакунок із написом «Ліки». Роман почав розпаковувати «подарунок», як раптом пролунав вибух. Майданівець отримав закриту черепно-мозкову травму, опіки обличчя, пошкодження очей і важкі ураження обох рук: немає кисті лівої руки, ампутовані три пальці на правій. Проти Романа, як і проти сотень поранених, була порушена карна справа, у лікарню до нього приїжджали слідчі.

Роман Дзівінський
Першу допомогу Роману надали в Києві, проте, з огляду на загрозу арешту, його потай доправили у Львів, а звідти — у Польщу. Уже з Польщі стараннями УФА хлопець разом із мамою відбув до США. Романа прооперували хірурги-ортопеди, необхідні маніпуляції з видалення металевих осколків із очей провели й офтальмологи. Попереду ще – видалення осколків із грудей, пластичні процедури. Зеня Черник сподівається, що руці Романа можна буде повернути її функції, бо він – іще зовсім молодий. Жінка невпинно працює з українцями діаспори, аби зібрати необхідні кошти для протез кисті для Романа — речі дуже дорогої, але вкрай необхідної.

Місія проста — допомога українцям
Створення УФА 1991 року ініціював тепер уже, на жаль, покійний чоловік пані Зені Олександр Черник. Обоє вони — українці за походженням, медики за фахом – присвятили своє життя збереженню українського духу в Америці та допомозі українцям в Україні. Ще на початку 1980-х п. Черник створив у Філадельфії Український освітньо-культурний центр, де діяли українські школи, тут працює український дитсадок, зібрана одна з найкращих у США українська бібліотека, функціонує танцювальний колектив.
Тут зустрічаються члени найбільших українських організацій «Союзу українок», «Пласту», «СУМ», лікарських товариств тощо. Справжніми патріотами України виросло й двоє синів цього подружжя. Вони часто бувають в Україні — були спостерігачами на виборах у Луганську, Одесі, відпочивають у Карпатах, привозять сюди свої сім’ї, працюють над програмами для отримання грантів українськими організаціями.
Подружжя Черників зуміло скоординувати діяльність українських громад Америки для допомоги простим українцям. Для цього при УФА діє кілька програм, зокрема освітня, яка передбачає забезпечення підручниками, необхідною літературою українських шкіл і бібліотек. Завдяки цій програмі студенти Українського католицького університету поїдуть на річне навчання в шість католицьких університетів Америки. Інші програми: соціальна (опіка над самотніми стареньким людьми, медична допомога); культури і мистецтв (допомога художникам, музичним колективам в організації виступів і виставок); гуманітарна та програма лобіювання інтересів України. І шоста програма Федерації — допомога хворим діткам. Щороку на літній табір у Карпати вирушають діти, котрі хворіють на розсіяний склероз.
«Значна частина діяльності УФА стосується також контактів з американськими конґресменами та сенаторами, — розповідає п. Зеня. — Ми їх інформуємо щодо важливих українським подій, сприяємо підтримці України, її ролі на світовій арені, підтримуємо імідж держави. Наприклад, ми зібрали 250 організацій, які створили коаліцію й посприяли скасуванню поправки Джексона-Веніка, яка є дуже важливою для України та її участі на світовому ринку товарів. Ми займаємося такими речами, як пам’ять про Голодомор: збираємо експонати, готуємо виставки».

«Не маємо права перекладати відповідальність на інших»
На окрему розповідь заслуговує історія з допомогою постраждалим під час Скнилівської трагедії, яка трапилася на військовому летовищі у Львові 27 липня 2002 року. Провідні американські хірурги разом із необхідним обладнанням, інструментами були у Львові вже за дві доби. І це – при тому, що тоді ще американці не могли їздити в Україну без віз. Й американське, й українське посольства зуміли домовитися. А двом лікарям за кілька годин навіть паспорт удалося виробити.
На прохання лікарів УФА найбільш обпечених дітей узяла на лікування бостонська клініка «Шрайнерс госпітал». Відтоді й донині триває ця співпраця. Саме завдяки їй було збережено життя не однієї української дитини. Добре відома історія Насті Вівчар, п’ятирічної дівчинки, котра врятувала під час пожежі маленького братика й отримала понад 80 % опіків тіла.
Таких історій – чимало. Адже з 2005 року в «Шрайнерс госпіталі» пролікували 15 юних українців, у тому числі трьох дітей зі західної України. Крім того, п. Зеня привозить в Україну провідних дитячих хірургів, котрі теж приїжджають не з порожніми руками й окрім хірургічної допомоги маленьким пацієнтам надають медичне обладнання, інструменти українським лікарням.
Свій наступний візит в Україну п. Зеня планує вже в червні ц. р. «На нас чекають діти у Львові, Івано-Франківську, Києві, Рівному, — ділиться планами жінка. — Маємо ще оглянути кількох діток, прооперованих нашими лікарями торік. Декого заберемо на лікування в Америку, бо мусимо провести комплекс операцій, за короткий час перебування в Україні це неможливо зробити. Ми не маємо права перекладати відповідальність на інших лікарів, які цієї операції не робили».
У відповідь на запитання про фаховий рівень українських лікарів п. Черник не приховує свого захоплення: «Гадаю, якби українські лікарі мали обладнання, яке є в медиків Америки, вони були би неперевершеними. Висока кваліфікація, належна освіта українських медиків, їхні знання, бажання навчатися нового — гідні подиву. Добре, що сучасні технології дають змогу навчатися дистанційно. Українські лікарі працюють із нашими лікарями, тож наші фахівці відзначають високий рівень фаховості українських медиків. Маючи мінімум, вони творять чудеса… Американські медики захоплені вашими лікарями й тішаться можливості співпраці. УФА щороку організовує освітні програми для українських лікарів. Цьогоріч ми втілювали програму щодо новітніх технологій оперування, зокрема проведення операції за допомогою роботів, діагностування на відстані, так звану технологію телемедицини».
Розповідаючи про діяльність УФА, не можна не згадати й про прикрий випадок, коли українські урядовці не змогли (чи не захотіли?) прислати по зібраний з усієї Америки гуманітарний вантаж літак «Мрія», бо обладнання для лабораторій і палат інтенсивної терапії, для пологових будинків, найсучасніші томографи, апаратура для ультразвукової діагностики, хірургічні інструменти, дефіцитні ліки — загалом на суму понад 9 млн USD — могли поміститися лише в цей диво-гігант. Американська сторона оплатила навіть пальне на суму понад 40 тис. USD. Проте тоді літак так і не прилетів. Щоправда, через якийсь час «Мрія» таки прибула в Америку, і діаспора знову зібрала нову партію допомоги Україні.
…Незважаючи на важкі травми Роман не шкодує, що був учасником зимових подій, адже боровся за єдність своєї країни, за краще життя українців. Прикро, що політичні події в Україні ще більше загострюються. Військова анексія Росії — це не те, за що постраждали молоді люди, за що віддала життя «Небесна сотня». Однак Роман, як і всі ми, сподівається, що його жертва не була зроблена намарно. І мріє швидше повернутися додому. А наразі — перебуває під опікою дивовижної жінки, котра присвятила життя порятунку хворих, допомозі потребуючим, невтомній праці задля України.

Оксана Нагірна

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply