Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, May. 26, 2018

За наші громадські гроші

Автор:

|

Листопад 16, 2012

|

Рубрика:

За наші громадські гроші

Минулого року в Україні з’явилося дві книжки дуже сумнівної вартості для української науки, виданням яких займалися Український науковий інститут Гарвардського університету й Інститут критики. Ці два видання є перекладом з англійської українською мовою книг Карла Беркгофі «Жнива розпачу» та Ярослава Грицака «Страсті за націоналізмом: стара історія на новий лад».

Карл Беркгоф — це єврейський науковець із Нідерландів, затруднений єврейською індустрією «Голокосту», найвідоміший серед українців своїм есеєм і оприлюдненням 1999 року разом з українським перекладачем і публіцистом Марком Царинником у виданні журналу «Гарвардські українські студії» т. з. автобіографії Ярослава Стецька. Ця «автобіографія» з’явилася із совєтських архівів, і там нібито були такі слова: «Вважаючи головним і вирішним ворогом Москву, а не жидівство, яка властиво держала Україну в неволі, тим не менше, доцінюю належно незаперечно шкідливу і ворожу ролю жидів, що помагають Москві закріповувати Україну. Тому стою на становищі винищення жидів і доцільности перенести на Україну німецькі методи екстермінації жидівства».
При цьому слід нагадати, що пропоненти цього пасквілю проти Ярослава Стецька й Організації українських націоналістів ніколи не проводили експертизи автентичності цього документа — ні паперу, ні чорнила, ні машинки до писання, ні самого почерку Ярослава Стецька. Ба більше, звернувшись до тоді ще живої вдови п. Стецька — Слави Стецько, — вони одержали від неї відповідь, що це — не почерк її чоловіка. Однак п. Беркгоф і п. Царинник зробили зухвало висновок: «Але ми не маємо сумнівів».
У свої книжці «Жнива розпачу» Карл Беркгоф пише таке: «У Райхскомісаріаті Україна не було неєврейських лідерів, які виступали би проти антисемітизму. Обидві фракції ОУН самі були антисемітськими. А документи часів війни засвідчують, що провід бандерівців під час німецького вторгнення хотів винищити всіх євреїв або, принаймні, єврейських чоловіків і висловлював готовність узяти участь у цьому процесі».
Єдине джерело, яким користується п. Беркгоф для підтвердження своєї характеристики обох ОУН «антисемітськими», — це його власна та Марка Царинника стаття з 1999 року в «Гарвардських українських студіях».
Ярослав Грицак — історик при Українському католицькому університеті (м. Львів) й інших інститутах, який також кілька років тому працював при Українському науковому інституті Гарвардського університету. У вищеназваній книжці п. Грицака знаходимо чимало принизливих для українського націоналізму висловлювань, а також таке твердження в есеї під назвою «Незрозумілий Голокост», без найменшої примітки: «СС не треба було докладати великих зусиль, щоб утримати контроль над світом, де між в’язнями йшла боротьба не на життя, а на смерть за кожну крихту влади й привілею. Щоб обслуговувати машину винищення в Треблінці, де згинуло близько мільйона євреїв, достатньо було 20-40 есесменів і 90-120 українських і німецьких наглядачів».
Ясно, що тут не потрібно спростовувати твердження п. Грицака. Були українські «наглядачі», які це робили здебільшого не добровільно, а під загрозою кари смертю. Були також і польські наглядачі, і єврейські «капо», і наглядачі інших національностей. Але про них чомусь Ярослав Грицак не згадує!
Я не маю наміру переконувати або вказувати на помилки п. Беркгофа чи п. Грицака. Ні їм, ні інституціям, у яких вони працюють чи які видають їхні псевдонаукові праці за наші українські гроші. Однак мені не зрозуміло, чому так відбувається.
Мені здається, що не потрібно бути аж українським націоналістом, а тільки можна просто шанувати себе та свою національність, аби поставити запитання: чому ми, українці, фінансуємо інституції, а через них – людей, які нашу націю паплюжать і то несправедливо?
У кожній нації є подібні до п. Грицака чи п. Царинника. Карл Беркгоф, певне, знає євреїв, які паплюжать єврейські цінності. Однак рідко ці «єврейські інакодумаючі» знаходять підтримку в єврейській громаді. Мабуть, нам треба вчитися в євреїв. Якщо п. Беркгоф служить потребам єврейської псевдонауки, а фактично індустрії «Голокосту», тобто конечності увіковічнити пам’ять про великий єврейський ґеноцид, указуючи на нових демонів там, де їх немає, то Ярослав Грицак і йому подібні служать чи то полякам, чи то євреям, але напевно не українцям. Нехай їх годують поляки та євреї, що, мабуть, вони й роблять. Подумаймо тільки: яку кривду робимо нашому народові, його історії — і все за наші громадські гроші!

Аскольд Лозинський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...