Новини для українців всього свту

Wednesday, Aug. 21, 2019

З невгасимою любов’ю до України

Автор:

|

Грудень 22, 2011

|

Рубрика:

З невгасимою любов’ю  до України

27 листопада 2011 року для парафіян катедри Святого Володимира, що на 82-й вулиці в Нью-Йорку, розпочалося о 10.30 ранку з Божественної літургії, яку відправив протоієрей Володимир (Музичка) у співслужінні з о. Миколою (Біликом) і о. Юрієм (Базилевським). Щира велич літургійного уславлення поєднала людей таїною священних символів, тією чи іншою мірою заторкнувши душу кожного з присутніх чистотою подячних і прохальних молитов.

А після літургії парафіяни зібралися в трапезній для відзначення Дня подяки. Ошатна зала обрамляла святковий настрій привітним затишком. По обидва боки від сцени — ікони Спасителя та Богородиці під вишитими рушниками. Ось уже кілька десятиріч ці образи тішать очі й душі парафіян високою художністю виконання. Свого часу їх було подаровано церкві вірянами, як, власне, і багато інших ікон, що були піднесені храму на знак подяки від віруючих за ласку Господню до них і їхніх родин. У глибині сцени, під портретом молодого Тараса Шевченка, — слова з його знаменитого вірша-присвяти «На незабудь Штернбергові»: «Поїдеш далеко, побачиш багато; задивишся зажуришся, — згадай мене, брате!». Написані ще 1840 року, ці рядки, хоч і знайомі так, що й розбуджений серед ночі прочитаєш їх напам’ять, а все ж щоразу по-новому торкають своєю щирістю душу.

У залі зібралося понад сто осіб. На столах, прибраних білими скатерками, — квіти. Квіти й попід сценою — доповнюють піднесеність настрою і звеличують дійство врочистістю. На святі присутнє фактично все керівництво парафіяльної громади. Про кожного із цих сивочолих чоловіків варто писати окрему книгу. Їхні біографії, наповнені звитягою та відвагою, є прикладом для наслідування. У кожного в житті пліч-о-пліч із турботами про родину йшла безоплатна праця на благо України й української громади в Америці.

Візьмімо хоча б Олександра Редька, культурного референта. Свого часу він десять років викладав українську мову при суботній школі товариства «Самопоміч», ніколи не цурався громадської роботи. Обирався головою парафіяльної громади. Й Олександр, і його дружина Галя — патріоти всього українського й, звісно, катедри Св. Володимира. Хоч і живуть неблизько, і в околицях їхньої домівки є інша українська церква, але щонеділі ось уже понад три десятиліття вони їдуть на службу Божу до храму Св. Володимира сюди, на 82-гу вулицю. За довгі роки вони, фактично, не пропустили жодного богослужіння, за винятком хіба часу відпустки. А Олександра за його веселу вдачу, уміння дотепно жартувати та неабиякі комунікативні здібності завжди ще й просять провадити святочні заходи. Ось і цього разу він опинився в ролі ведучого. Вітає всіх із Днем подяки, оголошує початок концерту.

Під оплески присутніх на сцену піднімається улюблений громадою дует у складі лауреата міжнародних конкурсів, солістки Київської опери Лідії Бичкової та Юрія Федорова. За роялем — Євгенія Лев, випускниця Санкт-Петербурзької консерваторії, професійний концертмейстер. Виступ розпочався шедевром української лірики, безсмертною піснею-романсом Ігоря Шамо на вірші Дмитра Луценка «Осіннє золото». Лірико-драматичне сопрано Ліди органічно поєднувалося зі сильним і милозвучним баритоном Юрія, співзвучно резонуючи зі святковим настроєм присутніх. Продовжила програму Лідія Бичкова. Спурхнули й наче закружляли залом виконані Лідією вальсові мелодії «Вчителько моя», «Знову цвітуть каштани», «Осіннє листя». Такі знайомі багатьом із дитинства наспіви чарували серця присутніх яскравістю професійного виконання й щирими почуттями. Тому не дивно, що вигуки «браво» та захоплені оплески не стихали ще довго. Пісні линули одна за одною. Співали дуетом, співали соло. Кожен виступ вражав професійною вишуканістю. Так щиро й зворушливо виконані Юрієм Федоровим пісні «Ой, очі-очі, очі дівочі», «Дивлюсь я на небо», «Черемшина», «Як я малим збирався навесні» проникали в найпотаємніші куточки серця.

Бог наділив Юрія надзвичайно красивим і сильним голосом, тож не дивно, що він є постійним солістом хору. Щедро обдарований талантами, свого часу він займав призові місця на міжнародних конкурсах військової пісні, мав запрошення професійно займатися співом. Недарма друзі вважають, що якби він захотів обрати для себе кар’єру співака, то неодмінно став би знаменитим. Юрій Федорів щиро піклується Україною й українцями. І не на словах, а конкретними справами. Неспроста його нагородили орденами Святого Володимира та Святого Юрія. А ще про пана Федорова кажуть, що він надзвичайно справедлива людина, чутлива до всілякої неправди. Громадським справам він віддається сповна. Не один рік обирався головою парафіяльної громади, є постійним членом управи. Понад 40 років очолює катедральний хор і є незмінним його солістом.

Естафету підхопила Лідія Бичкова. Її драматично досконале виконання пісні Одарки «Ой, казала мені мати» з опери Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» завоювало симпатії зали тонким артистизмом. Проникливо-натхненно прозвучав класичний романс Миколи Лисенка на вірш Івана Франка «Безмежнеє поле». Його співачка присвятила тим першим українцям, завдяки котрим постала ця церква та які зуміли зберегти на теренах чужої землі рідну мову, традиції й культуру. І знову Лідія та Юрій співають дуетом. Запальні пісні змінюються ліричними мелодіями. Задушевність виконання зачаровує, будить спогади про радісне та щемливо-приємне. Через це публіка все не хоче відпускати їх зі сцени.

Вразив парафіян віртуозністю виконавчої майстерності кларнетист Андрій Мілявський. А натхненне відтворення ним запального ритму «Чардаша» Монті зала супроводжувала нестихаючими оваціями. У доповнення пан Мілявський подякував громаді за підтримку його ідеї щодо створення при церкві Св. Володимира дитячої музичної школи, яка допоможе дітям українців увійти в чудовий світ музики, й ознайомив присутніх із планами щодо напрямків освітньої програми та структури майбутньої школи.

Олександр Редько вміло керував провадженням свята, тож події гарно перепліталися одна з іншою, плинули в унісон із піднесеним настроєм присутніх. Було видно, що громада почувалася тепло й по-домашньому зближено. Поряд зі старшими людьми — представники «четвертої хвилі», і серед них не тільки українці. У катедрі

Св. Володимира приймають привітно всіх, незалежно від того, хто звідки приїхав, якої хто національності та якою мовою спілкується. Повсюди приязно гомоніли, тут і там лунав сміх, точилася жвава розмова. Люди обмінювалися новинами. Разом натхненно співали «Многая літа» іменинницям — Наді Федорів і Любі Шульзі. Говорили теплі слова розуміння, співчуття за пережите та вітали з можливістю щасливо пройти через страшні події Голодомору подружжя Надії й Олександра Северинів.

Прийшли розділити приємність свята й спонсори: Христина Балко, головна управителька Української національної федеральної кредитової спілки (УНФКС); Зенон Галькович, головний фінансовий управитель; Володимир Пекарчук, головний менеджер; члени дирекції — Всеволод Саленко, голова парафіяльної управи, і Валентин Поливко; Микола Глушко, представник відділення в South Bound Brook і інші працівники. Саме УНФКС разом із Кредитовою спілкою СУМ у Йонкерсі, яку на святі представляв Ігор Макаренко, оплатили цей обід. Від імені УНФКС із вітальним словом виступила пані Балко, запевнивши присутніх, що допомога церкві на потреби, пов’язані з її функціонуванням, і реґулярні пожертви на свята й надалі будуть одними з основних напрямків благодійної діяльності кредитівки. «Ми надзвичайно горді з того, що маємо честь виступити спонсором сьогоднішньої події, — сказала у своїй промові Христина Балко. — Спонсорування обіду до Дня подяки є та залишиться нашою традиційною меценатською допомогою». Наприкінці коротенької промови пані Балко попросила в Бога благословення для України, усіх учасників свята і для кожного з українців зокрема.

Пригощання було гарно організовано: вчасно подавалися свіжі страви, прибирався використаний посуд. Цим громада зобов’язана сестринству Святої Марії. Саме їхніми невтомними клопотами організовується щонедільне пригощання громади обідами. Працьовите жіноцтво відповідальне за проведення при катедрі щорічних Різдвяних і Великодніх свят, Свята матері, Дня подяки та Храмового свята. Ось і цього разу керівництво й пряму участь у підготовці Дня подяки вкотре взяли на себе паніматка Марія Музичка, Стефанія Сікора, Наталка Ващенко, Ольга Чаховська й інші. Саме завдяки їм було організоване таке смачне пригощання.

Від дорослих не відстає й молодь. Серед юних варто назвати як найактивніших Аню Бордукову, Таню і Оксанку Чаховських.

На завершення до громади звернувся протоієрей Володимир (Музичка). Подякувавши всім за участь у святі, він нагадав присутнім про настання пилипівського посту й ознайомив із розкладом служб на Різдвяні свята. Повідомив про концерт колядок хору «Думка», який має відбутися 15 січня. Пов’язав День подяки з подякою щоденною Богу — за життя та працю, за можливість збиратися своїм гуртом для відправи служб і відзначання наших свят. Запросив усіх вірян прийти 7 січня, у день Різдва Христового, на архієрейську службу, яку відправить Високопреосвященний владика Антоній.

Наприкінці голова парафіяльної управи п. Всеволод Саленко подякував артистам і гостям свята за прийняття. Відзначив ентузіазм і відповідальне ставлення до громадських обов’язків артистів, зусиллями яких відбувся такий гарний концерт. Побажав ще багато років збиратися разом таким теплим гуртом. На прохання присутніх на останніх акордах співаки блискучим жартівливим дуетом виконали українську народну пісню «Два дубки». Власне, співали всі — й артисти на сцені, і гості в залі. Покидали сцену виконавці під шквал оплесків і вигуки «Браво!».

Свято добігало кінця, та люди не поспішали розходитися. Співали гуртом кимось із присутніх згадану пісню, жартували, пили хто чай, хто каву, хвалили пригощання, гомоніли про знайомих. Хтось сказав: «А таки добре, що є де українцям зібратися разом. Таку собі тут малу Україну маємо».

І справді, добре. Залишається тільки дякувати тим людям, які систематично, не один рік відділяючи частку від зароблених своєю тяжкою працею коштів, із невгасимою вірою у велич України й українців подарували цей храм нам, нащадкам, для єднання в молитві за краще сьогодення та майбуття.

 Надія Бурмака

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...