Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 17, 2018

Відродження та життя української парафії на Мангеттені

Автор:

|

Березень 22, 2018

|

Рубрика:

Відродження та життя української парафії на Мангеттені

Українська православна церква Святої Трійці в Нью-Йорку

Якщо українець має вкраїнське серце, то де б він не мешкав, працював чи служив, завжди буде залишатися вірним своїй Батьківщині, або Батьківщині своїх предків. Можна назвати багато прикладів із історії українців або їхнього сьогодення, але розкажу лише про життя української громади метрополії Нью-Йорку, де в сучасних умовах мультикультурного 12-мільйонного мегаполісу, в умовах глобального панування англійської мови під одним дахом зібрано унікальну громаду українців переважно «четвертої хвилі» еміґрації. Йдеться про громаду, яка попри чуже середовище користується та плекає українську віру, мову, звички, традиції, гостинність, застілля та толоку, коли треба спільно щось побудувати чи зробити. Відпочивати? Також гуртом.
Саме такий острівець, оазис українства я зустріла в українській православній церкві Святої Трійці, що на нижньому Мангеттені Нью-Йорку на Broоme Street, в дільниці Little Italy. Почалося знайомство зі святкової Літургії. Вразила особлива піднесеність, урочистість, ошатне вишите вбрання церковного інтер’єру, велелюдність. Серед парафіян люди і середнього, і молодого віку, багато дітей, які беруть активну участь у службі Божій.
Після святкових Літургій — обіди з обов’язковим мистецьким дійством. Як от Різдвяний вертеп — окремо дорослий, окремо дитячий, гаївки на Великдень, або просто концерт, на який запрошують співаків, поетів, музикантів, зокрема й з України. А після недільної Служби Божої всі збираються за кавою у просторій залі. Люди спілкуються, не розходяться і звучить лише українська мова. А коли треба, завжди напоготові акордеон одного із парафіян-ветеранів Святослава Косіва. Це виглядає як родинний дім, як одна українська сім’я. Всі знають одне одного. Нових відвідувачів чи парафіян (я теж була в цій ролі) одразу помітять, підійдуть познайомитися.
Але чи завжди так було? Які витоки цієї єдності та родинної атмосфери? Вони в історії, в тяглості поколінь, у досвіді старших й у великій праці, передусім настоятеля цієї церкви о. Тодора Мазура й, безумовно, всіх парафіян, котрі вподобали цю церкву. Це українські родини з усіх куточків міста Нью-Йорку та його метрополії. А у великі свята приїздять колишні парафіяни, котрі переїхали до Коннектикут чи Пенсільванії.

Як було й як є
Українська громада придбала будівлю церкви в Нью-Йорку 1957-го, викупивши її в італійської громади. За перші 40 років уже вкраїнська церква пережила різні періоди. Спочатку розквіту, який залишив помітний слід, як наприклад, створення національної кредитівки, що й зараз успішно діє і неофіційно відома як «православна». Але поступово відходили в інші світи старші парафіяни і до середини 1990-х рр. парафія опинилася в кризі.
Але 1995-го настоятелем церкви призначають 39-річного о. Тодора Мазура, українця з Румунії, де закінчив семінарію та висвятився на священика. Українця не лише за походженням, але й із палким українським серцем, покликанням служити Богу і людям та вмінням знайти підхід до цих людей, об’єднати вірою, любов’ю, українством і працею.
Це вміння допомогло вирішити найголовніше — відновити парафію кількісно, знайти тих, хто потребував духовного Храму та спілкування в ньому зі «своїми». І це завдання о. Тодор за допомогою тих, хто ще залишився, вирішив. Серед парафіян переважна більшість — професіонали з вищою освітою. Розказує подібна на студентку молода мама Наталя Максимишин, вона ж скарбник, адміністратор парафіяльної ради й організатор вертепу:
«Ми з моїм нареченим Русланом шукали церкву для вінчання. Коли побачили о. Тодора, поспілкувалися з ним, то сказали: «Тепер це наш храм». А те, що парафія збільшується з кожним роком і стала родинним домом для всіх — велика заслуга о. Тодора, матінки Іляни й їхніх синів. Особливо молодшого — Адріана, котрий висвятився на диякона, допомагає в служінні, активний у церковному житті. Для нас, його ровесників, він є духовним взірцем і наставником. І, гадаю, майбутнім нашої церкви. Тут ми всі знаходимо те, до чого звикли і що шанували вдома».

Настоятель церкви Святої Трійці о. Тодор Мазур із сином дияконом Адріаном

Теплота та щирість зустрічі в цьому храмі справили позитивне враження і на подружжя Олени та Сергія Гошовських і вони стали активними парафіянами (п. Олена — директором церковної школи, п. Сергій — адвокатом парафії). Десяткам інших родин тут сподобалося і вони рекомендували цю Божницю своїм друзям. Так ланцюжковим методом створилася солідна, дружня церковна громада, яка діє, зокрема й на принципах взаємодопомоги одне одному (пошук роботи, лікарів, вирішення інших життєвих проблем). Не хтось один, а гуртом, толокою, включно з о. Тодором і матінкою Іляною. До слова, за властиве їй добре серце, вміння зрозуміти іншого, подати руку помочі й навіть за витончену, елегантну зовнішність парафіяни називають її «наш янгол». І всі радіють тому, що «ми тут — це одна сім’я».

Відновлення парафії
Відновлювати парафію о. Тодор розпочинав із власноручно розповсюджуваних листівок про церкву, ніби щойно створену. Півтора десятка років було витрачено, щоб здійснити ремонт храму та його повне оновлення розписами у православному, неовізантійському стилі, проекти яких готував священик особисто, й одночасно дбав про розширення церковної громади. Абсолютно всі ремонтні роботи здійснювалися виключно зусиллями самих парафіян у вільний від основної роботи час. Багато долучилися до цього новоприбулі родини кінця 1990-х. Серед них називають родини Ігоря та Галини Гебури (сестринство, церковний хор, вертеп, збір і пересилка допомоги Україні), спонсорів Надії та Ярослава Феношиних, котрі навіть отримали медаль і грамоту Президента України за гуманітарну допомогу Збройним силам України, вже згадану родину Наталі та Руслана Максимишинів, подружжя Оксани та Сергія Данченків, яке працює з дітьми, залучаючи їх не лише до українства, а й до церковних обрядів. А ще добрим словом відгукуються про інших будівничих парафії: вчительок школи Олену Гошовську, Оксану Данченко, Надію Гожду, Надію Лешко, будівельників Славка Веніцького та Петра Кобилицю, електрика Ярослава Феношина, фотолітописця Михайла Ходенюка та багато-багато інших.
У жовтні 2014 року відбулася велика подія, як підсумок спільної праці багатьох років — посвячення оновленої церкви. Церемонію здійснили владики Української православної церкви в США митрополит Антоній та єпископ Даниїл разом із о. Тодором. Ексклюзивним здобутком парафії й її гордістю є створений тут власний театралізований вертеп, який уже кілька років виступає в сусідніх церквах та обов’язково в Українському православному центрі в Баунд-Бруку (штат Нью-Джерзі). Разом із Школою Святої Трійці, яка бере участь у «Колядах для Христа» отримують щорічно Благословенні грамоти від митрополита Антонія.
Тепер покоління 1990-х, котрі, своєю чергою, вдячні поколінню 1960-1980-х за збереження тут українського духу і частково переданий свій досвід (наприклад, подружжю Олександра та Надії Северинів, Тамарі Сидоряк та іншим) дбають про залучення нового покоління уже 2000-х рр. і це їм вдається.
Так настоятель церкви зумів об’єднати готових до праці наших земляків з такими же українськими серцями, створивши під дахом церкви Святої Трійці насамперед духовний центр для розмови з Богом, аналог соціального центру для реалізації на практиці християнських заповідей і своєрідний центр творчості, де реалізують свої можливості парафіяни зі своїми дітьми та запрошені гості. Серед останніх є багато з України. І насамкінець це Центр спілкування, своєрідний офіс земляцтва. Пам’ятаймо, що немає меж вдосконалення як власної душі, так і наших об’єднань.

Лідія Корсун

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...