Новини для українців всього свту

Tuesday, May. 26, 2020

Відійшов у вічність величний син українського народу

Автор:

|

Грудень 12, 2019

|

Рубрика:

Відійшов у вічність величний син українського народу
Останнє фото Всеволода Саленка

29 листопада, на 99-му році життя, помер Всеволод Саленко, видатний громадський, релігійний, культурний і політичний діяч, патріот України, у 1978-2014 рр. постійний член дирекції Української національної кредитової спілки, довголітній голова парафіяльної управи катедри Святого Володимира в Нью-Йорку.
Пішла за вічну межу людина, біографію і розповіді про життєвий шлях якої варто внести в шкільні підручники. Шлях п. Саленка проліг від кочегара до директора українських кредитівок в Америці. Ніде на цій дорозі він не розгубив рис людяності, відповідальності, гідності у ставленні до самого себе та суспільства. Українець в душі та за походженням, американець за паспортом, п. Саленко через усе життя проніс відданість ідеї Незалежности України й відновлення української суверенної держави. Його ім’я назавжди зайняло достойне місце серед українців, котрі сприяли і сприяють розвитку українського політичного, громадського, культурного та релігійного життя в діаспорі. А ще, разом з ним пішло у вічність патріотичне покоління дітей, народжених у таборах інтернованих вояків армії УНР на території Польщі у 1920-х рр. Він був останнім представником уряду УНР в екзилі — цвіту нації, інтелектуалів, котрих позбавили батьківщини, але не змогли витравити любові до України.
Всеволод Саленко народився 9 вересня 1921 року в містечку Щелкове Познанської округи (Польща) в родині військового. Мама народилася у м. Кам’янець-Подільському Хмельницької області. Батько — родом із багатодітної родини з Вінниці. Коли проголосили вільну Україну, відразу перейшов на бік Української Народної Республіки, воював під прапорами Петлюри. 1920-го, після поразки в боротьбі з більшовиками, разом із іншими старшинами армії Петлюри покинув Україну. Так майбутні батьки Всеволода опинилися у вимушеній еміґрації в Польщі. Радянська влада висунула вимогу польському уряду заборонити проживання військових армії Петлюри у прикордонних із СРСР воєводствах. Молоде було змушене переїхати в Західну Польщу. Спершу поселилися у Щелковому, де й народився їхній одинак. А 1929-го родину перемістили під місто Каліш, до Української станиці.
Всеволод зростав в огороджених колючим дротом, розташованих у чистому полі залишках бараків колишнього табору для військовополонених Першої світової війни. Виходити за межі поселення можна було лише за спеціального дозволу. На роботу інтернованих не приймали. Хіба що хтось мав якісь унікальні вміння, тоді потай міг у місцевого населення підробляти.
Родина бідувала. В таборі була загальна кухня, де інтерновані отримували двічі на день гарячу їжу й один бідний сухий пайок. Люди хворіли, багатьох скосив туберкульоз. Трохи краще жили генерали — їм виплачували, з поваги до чину, невелику суму грошей як державну пенсію.
Любов до України й українського п. Саленко виніс саме із Каліша. Ідейним натхненником і наставником став хрещений батько Всеволода — п. Жабко-Потапович, згодом відомий у Сполучених Штатах релігійний і громадський діяч. Українська станиця мала свою громаду, свою школу, театр, православну церкву, свою власну поліцію.
У Каліші родина Саленків проживала до 1945 року. За цей час Всеволод завершив навчання в українській народній школі, гімназії Каліша, а 1942-го здав матуру у Львові. Йому легко давалися мови. Народився на території Польщі, тому польська була від народження, в хаті шанували українську, російську мови, бо мама була наполовину росіянка, а коли гітлерівська Німеччина напала на Польщу, постала необхідність вивчити ще й німецьку. Англійської навчали в гімназії. Вже згодом, у Мюнхені, Всеволод закінчив Маврицький мовний інститут англійської мови. Це дало згодом можливість влаштуватися викладачем англійської мови в Українській гімназії у таборі для переселенців і допомогло становленню в Америці.
По закінченні війни Саленки переїхали до Мюнхену, там Всеволод поєднав свою долю з красунею Лідою. Помер батько, його могила у Мюнхені, і на її догляд п. Саленко переказав кошти на багато років наперед. Післявоєнні нестатки змусили родину 1950 року еміґрувати до США. Приїхали без нічого: змогли взяти мінімум особистих речей, а кордон перетнули з десятьма доларами в кишені. На той час це була середня зарплата за один день. Треба було винаймати житло, а не було за що. Всеволоду треба було негайно шукати працю. Влаштувався кочегаром заради помешкання (житло надавали на час роботи безкоштовно). Але з першого дня твердо знав — в ролі прибиральника в Америці жити не буде. Мріяв про більше. Влаштувався на фабрику. Допомогло знання німецької — там власником був німець. Платили більше, але мусили йти з квартири. На три тижні родину прийняв друг — добра людина, українець, з яким п. Саленко на довгі роки потоваришував. У приятеля була лише одна кімнатка. Тому спали так: дружина Ліда з його дружиною, Всеволод — з другом, а мама окремо. Згодом знайшли окреме недороге, погано опалюване помешкання, бо на більше не вистачало.
Пропрацювавши на фабриці два з половиною роки, Всеволод вирішив набути професію, яка на той час була дуже затребуваною. На півроку пішов вчитися на конструктора-кресляра, після чого влаштувався у велику фірму. Там непогано платили, але за три роки фірма збанкрутувала. Всеволод, маючи ще з Німеччини технічні знання, знайшов роботу електромеханіка. Працював там у 1958-1970 рр., доки фабрика не переїхала до Флориди. За накопичені гроші вирішили з дружиною відкрити 1970-го склеп із продажу побутової техніки, який продали 1985 року. Паралельно 1972-го чоловік заснував власну фабрику з виготовлення медичної апаратури V.S.Biltryte Assciates Ing., яка успішно функціонувала близько 15 літ. 1986 року п. Всеволод її продав, бо практично весь час віддавав праці в Українській православній кредитівці.
Українській православній кредитівці (опісля перейменованій у Національну кредитівку) п. Саленко присвятив 27 років свого життя — з 1978-го по 2005 рік. Упродовж цього часу пройшов шлях від рядового члена до директора. З 1996-го по 1999 рік був головою Ради директорів Централі українських кооператив Америки, а до 2014-го — незмінним членом Ради директорів. За час перебування на посаді президента підняв оборотні кошти від $3,5 млн до $110 млн. В деяких роках ріст становив близько $15 млн на рік. Саме за такі визначні показники ім’я п. Саленка 2005 року внесли до National Register’s Who’s Who in Executives & Professionals як одного з визначних керівників у своїй справі, котрий є гордістю американської нації.
Плекання в серці любові до України давало Всеволодові Саленку надзвичайні сили та натхнення, які він спрямовував на гуртування людей навколо розбудови української громади в Америці й по всьому світу. Знайомства відкрили йому можливості для співпраці в розбудові української громади в Америці. Зокрема, знайомство з владикою Мстиславом (митрополитом Української православної церкви Америки), дало п. Саленкові можливість залучити кредитівки до розбудови духовного центру УПЦ у США в м. Саут-Бавнд-Бруку (штат Нью-Джерзі), з храмом-пам’ятником св. ап. Андрія Первозванного, консисторією, семінарією св. Софії, бібліотекою, музеєм, великим цвинтарем. Цей осередок стали називати «українським Єрусалимом» в Америці. Всеволод Саленко став одним із фундаторів і меценатів Української православної церкви св. ап. Петра й Павла в містечку Ґлен-Спей (штат Нью-Йорк), меценатом храму «Святої Трійці» Православної церкви України в місті Коростишев на Житомирщині. За його допомогою завершили будівництво трапезного храму, в якому тепер перебуває недільна школа і щосуботи діти мають змогу слухати слово Боже. Займався меценацтвом протягом усього свого життя.
За щоб б не брався Всеволод Саленко, він завжди жив думками про Україну й українців. Із перших днів перебування в Америці долучився до громадських організацій, брав участь у роботі проводу УНР в екзилі й опікувався розвитком Української православної церкви в Америці. Був довгололітнім членом парафії і головою парафіяльної управи церкви Святої Трійці на Broom Street у Нью-Йорку. Завжди фінансово підтримував будівництво церков і статутні витрати парафіяльної громади. З 2001-го по 2017 рік (з перервою на один рік) на громадських засадах працював головою парафіяльної управи катедри Святого Володимира у Нью-Йорку.
Любити Батьківщину — це любити її народ. Пан Саленко любив людей. Нікому не відмовляв в пораді чи доброму слові. З ним часто радилися з того чи іншого приводу новоприбулі. Йшли хто з чим — як кредит правильніше оформити, куди піти працювати, як краще побудувати стратегію кар’єри, просто — як вижити, щоб не загубити себе в депресії і не залишитися невдахою. Поряд із настановами дбати про здоров’я, не боятися праці, вчити мову, щоб позбутися мовної німоти, п. Саленко найважливішою умовою успішності вважав зв’язок зі своєю громадою й Україною, збереження власного коріння. Бо інакше людина стає перекотиполем — своїх відцурається, а серед інших не стане повноцінно своєю.
Скільки б літ не виповнилося людині, смерть завжди ранить, завдає болю. 29 листопада ц. р. Україна втратила свого вірного сина, для котрого поняття «патріотизм» було високим почуттям і глибоким усвідомленням власної самоповаги. Пан Саленко був і залишиться для української громади взірцем честі, совісті і натхненної щоденної праці на славу України.
Громада катедри святого Володимира в Нью-Йорку виказує глибоке співчуття сину п. Саленка Ярославу, невістці Марті, онукам Олександрі й Ярославу, а також усім його близьким друзям. Разом із вами наш сум і жура. Хай земля буде пухом п. Саленку і хай прийме Бог в свої обійми його страждальну душу. А в наших серцях залишиться світла пам’ять про достойного та гідного наслідування величного сина України Всеволода Саленка. Вічна пам’ять! Царство Небесне!
Управа Української православної катедри св. Володимира в Нью-Йорку

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply