Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 19, 2018

Українські зв’язки із ЦРУ

Автор:

|

Жовтень 26, 2011

|

Рубрика:

Українські зв’язки із ЦРУ

За останні роки з’явилося кілька статей про спів­працю між частиною «українських націоналістів» (які відкололися на чолі з Миколою Лебедем від Організації українських націоналістів під проводом Степана Бандери) і Центральним розвідувальним управлінням (ЦРУ) Сполучених Штатів. Ці, в основному особисті статті були більше «зізнаннями», аніж «відкриттям» чогось невідомого. Майже з появою перших паростків співпраці між «Прологом» і ЦРУ українська громада лише здогадувалася про «особливі стосунки». Не було надано жодних доказів, але тільки тому, що ніхто не турбувався достатньо, щоби «накопати» свідчення.

Один із колишніх президентів «Прологу», нині покійний Роман Купчинський, попередньо, а також недавно — колишній директор британської філії Української пресової аґенції Тарас Кузьо написали статті, де в завуальований спосіб не тільки виправдовували співпрацю, але понад те — вихваляли її «центральну роль у досягненні української незалежності» (пан Кузьо). Звичайно, що служба платним аґентом на іноземний уряд викликає багато запитань із моральних міркувань, але це не є метою цієї статті. Моє завдання полягає у вивченні ефективності цієї співпраці в досягненні незалежності.

Твердження про незалежність засноване на таких тезах: по-перше, що Сполучені Штати були зацікавлені в українській незалежності, і по-друге, що ця співпраця загалом руйнувала радянські плани.

Політика США щодо українського «сепаратизму» була озвучена президентом Джорджем Бушем-старшим у його промові «Курча по-київськи» всього за три тижні до проголошення незалежності України 1991 року. Цей виступ не був відхиленням від норми. Він базувався на політиці США протягом десятків років і на особистому проханні президента Горбачова.

Розсекречені документи американських урядів і аґенцій свідчать, що Сполученим Штатам невигідно було виявляти прихильність до українського «сепаратизму». Насправді загальна позиція полягала в тому, що Україна може існувати тільки в межах Великої російської держави. «Ми не можемо бути байдужими до почуттів самих великоросів. Вони були найсильнішим національним елементом у Російській імперії, так як вони є зараз в Радянському Союзі. Вони продовжуватимуть бути сильним національним елементом на цій території в будь-якому статусі. Будь-яка довготермінова політика США повинна ґрунтуватися на їхньому спри­йнятті та їхній спів­праці. Українська територія є такою ж частиною їхньої національної спадщини, як Середній Захід (Middle West) — нашої» (С.В. Саверз, виконавчий секретар Ради національної безпеки США, 18 серпня, 1948-го).

Ба більше, політика США була спрямована на підрив української націоналістичної діяльності в діаспорі. «Розділяй і володарюй» — ось стратеґія того часу Сполучених Штатів. Людям із «Прологу» та його філій (ОУН-з, УГВР) довелося погодитися із цим. Вони не тільки не приєдналися до основ­них українських громадських організацій, таких як Український конґресовий комітет Америки (УККА), а й сформували свої власні структури, як, наприклад, Асоціація українців у Америці, основ­на мета якої полягала в тому, щоби підірвати УККА.

Крім того, здавалося, вони працювали над ламанням бар’єрів між діаспорою й Українською РСР. Разом з іншими декоративними групами вони організували Клуб «Круглого столу» для дискусії з представниками Української РСР. Природно, КДБ СРСР сприяв цим зусиллям і відправляв професійних емісарів, які виглядали прийнятними. Одним із таких емісарів був український поет Іван Драч, котрий не тільки працював на радянську розвідку, а й проник у ди­сидентський рух через те, що був поетом. В одному з таких громадських заходів, організованих Клубом «Kруглого столу», який відбувся в Нью-Йорку в листопаді 1966 року, панові Драчу поставили запитання щодо недавніх арештів і судових процесів українських письменників і поетів. Він відказав: «На жаль, відповісти на це питання для мене — дуже болюче, бо серед арештованих і засуджених є мої добрі друзі. Деякі з них уже звільнені… Середовище тих людей було пов’язане з підпіллям і гестапо… Вони поширювали нелеґальні документи, де писалося про ворожість до України… Не так воно висвітлювалось у націоналістичній пресі… Коли я звертався до тих людей, то вони мені сказали, що їх попереджали, але вони не слухали».

Ця пропаґанда тоді з’являлася на сторінках української діaспорної преси. В 1970—1980-х cовєти опублікували багато статей у газетах, брошури і навіть книги, що порочили «буржуазних націоналістів» — діаспору в Західній Європі, Канаді, Сполучених Штатах Америки й навіть у Австралії. Ці публікації мали такі запальні заголовки, як: «Про справжнє обличчя українського буржуазного націоналізму», «Правнуки погані», «ОУН-ярмарок із розпродажу шпигунів», «Анатомія зради», «Націоналістичні скорпіони» й багато інших. Автори були незмінно радянські, але джерела рясніли прізвищами людей, пов’язаних із «Прологом». Майже в кожній публікації можна знайти заклик членів «Прологу», який висловлював думку, що діаспора повинна слухати всіх і вся в Україні. Радянські письменники потім малювали свої картини з досягненнями досягненнями України, у тому числі — її членство в ООН як доказ української незалежності.

Безсумнівно, що протягом своєї майже сорокарічної роботи «Пролог», його філії та члени зробили й чимало доброго, особ­ливо в галузі видання ди­сидентської літератури. Без сумніву, багато хто з його членів керувався благими намірами. Але, загалом, «Пролог» служив своєму господареві — американській розвідці та здійснював свою місію, яка часто суперечила українській визвольній боротьбі. Більше того, на жаль, вони часто служили, хоч і мимоволі, зміцненню радянської дезінформації.

 Аскольд Лозинський

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...